...Люди тут оселялися спокон віків. Можливо, вони і були ятвагами — спадкоємцями балтів. Але корінне населення поліських боліт у середньовіччя потіснили їхні близькі і далекі сусіди, котрі збігалися сюди, рятуючись від панської неволі, вибираючи неймовірно важке, але вільне життя. Так, власне, і народився народ поліщуків. Народ, який і народом ніхто не вважає, крім хіба що їх самих. Їм, поліщукам, краще знати; без особливого бажання впускають вони у свою душу чужинців — стриманий люд, скромний, неговіркий. Тільки хіба в піснях — повільних, тяжких, що нагадують вовче виття на болотах, — ключ до коренів його душі. Ще на початку ХХ сторіччя Полісся було ведмежим кутком Європи, найбільш важкодоступним, невивченим краєм.