Зона популізму

      3 березня на столичному майдані Незалежності представники зелених спробували себе в ролі вуличних блазнів, лякаючи перехожих сценками з жахливого ядерного майбутнього.

      Акція була здійснена в рамках протесту Партії зелених проти розвитку атомної енергетики в Україні, зокрема будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива (БСВЯП) українських АЕС.

      Утім безневинними театральними забавами під час виборчої кампанії нікого в Україні не здивуєш. Здавалося б, нехай собі зелені тішаться, адже потрібно якось привернути до себе увагу публіки.

      Ну подумаєш, заплатять українські споживачі електроенергії зі своїх кишень Росії зайвих 1,5 млрд. доларів до того моменту, коли перероблене українське ядерне паливо разом iз радіоактивними відходами однаково почне повертатися з Красноярського краю назад в Україну. Економіка подібні витрати на догоду політичному популізму витримає.

      Можна було б змиритися. Якби не одне але... Як відомо, зелені рухи присутні не тільки в Україні, а й у Росії. І якщо вітчизняні політики від екології вважають зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) з українських АЕС на території країни неможливим, чому б зеленим із Росії не висловитися аналогічним чином проти ввезення нашого ВЯП на російську територію й не спробувати його заблокувати? Тим більше що прецедент відмови Росії приймати наше вiдпрацьоване паливо на початку 90-х уже був.

      «Уявіть собі, що російські зелені ляжуть на рейки, і куди ми потім це паливо подінемо?» — поставив запитання президент «Енергоатому» Юрій Недашковський на прес-конференції 2 березня.

      Подібний сценарій означатиме зупинку АЕС, що виробляють понад 50 відсотків електроенергії в Україні, з відповідними наслідками для країни. Напевно, Недашковський мав рацію, стверджуючи, що екологія — складна наука, набагато складніша за ядерну фізику.

      Тому не зайве запитати, наскільки відповідає істинним завданням екологічної науки діяльність політичних партій, що виступають під її ім'ям? Наскільки заяви політиків від екології кореспондуються зі щирими екологічними проблемами й наскільки вони поєднуються зі стратегією енергетичної безпеки країни? Чому лідер Партії зелених Віталій Кононов називає сховище відпрацьованого ядерного палива «могильником», а саме ВЯП, що є стратегічним паливним ресурсом країни, «ядерними відходами»? І чому такий досить простий і безпечний в атомній енергетиці об'єкт, як БСВЯП, привернув до себе підвищену увагу з боку політиків-екологів за місяць до парламентських виборів? Адже загальновідомо, що першочерговими реальними проблемами з погляду радіаційної безпеки в Україні є Чорнобильська зона, об'єкт «Укриття», уранові копальні, об'єкти військового значення, а також радіаційні викиди в атмосферу теплових електростанцій.

      Безумовно, атомна енергетика потребує жорсткого контролю з боку екологічних і громадських організацій. Однак не завадило б налагодити контроль і над діяльністю політиків, які експлуатують екологічну тематику. Інакше країна ризикує залишитися без електрики.

Михайло РУБЦЕВ.