Маленький козачок і фея.
«Якось я запитала одну дівчинку в дитячому садочку, ким вона бажає стати, коли виросте, і яка ж була відповідь? Людиною-павуком! Сказитися можна!! А де ж рідні образи, де наші Синьоочки та Вії, де романтика пращурів?! Цілеспрямовано та свідомо знищуються під корінь», — обурюється Росава. А щоб не точити марно ляси , видає альбом «поза модою і поза часом» — «Колисанки» — який став кульмінацією проекту «Нація починається з колиски».
Позитивно відгукуватися про цей альбом можна і з професійної, і з виховної точки зору. По-перше, нарешті з'явилася Росава (у чудовому плетеному платті від будинку моди «Ріто», білих чоботах без підборів та власноруч гачком сплетеному намисті) — минулорiчний кліп на колисанку «Спи, маленький козачок» вочевидь був лише передумовою її повернення. Довший час, як, зрештою, і зараз, вона займалася молодіжними освітніми обмінами із закордоном, але якщо обдаровані студенти від цього у виграші, то українська музика однозначно у програші. По-друге, нарешті хтось, так би мовити плідно, звернув увагу на відсутність або куці пропозиції якісних записів для малечі на вечір. По-третє, Росава, в якої ще немає власних дітей, бездоганно заспівала саме для малят: дбайливо витягуючи, ніби випещуючи, кожну нотку, шепочучи, а де потрібно — акуратно підвищуючи голос. Щиро кажучи, я, наприклад, кілька днів відкладала прослуховування «Колисанок», щоб самій, бува, не заснути. Помилялася, бо, як влучно зауважують представники рекордингової компанії «Комп М'юзік», що випустила платівку: «Нас зацікавила не тільки унікальність проекту, а і його незвична аудиторія, оскільки це не тільки діти чи їхні батьки, а й ті, хто шукає якісну музику».
Альбом можуть слухати і дорослі, які з дітьми, зазвичай, не спілкуються: хто — щоб познайомитися з новим жанром у CD-архівах українського рекордингу, комусь на хвилі тотального захоплення фольклором буде цікаво почути нові екземпляри або призабуті зразки одного з різновидів народної творчості — колискової (якось так навіть парадоксально виходить: світоглядний проект iз типовим закликом національного відродження на зразок «Не спи, моя рідна земля», базується саме на ідеї цю землю приспати...). А ті, хто збирається стати батьками (звісно, не обов'язково це повинні бути тільки жінки) можуть запам'ятати кілька авторських чи народних колискових, а також цікаві скіти перед кожною піснею, які озвучують самі дітки — давні приятелі Росави, з якими співачка знайома ще з фестивалю «Червона Рута» — гурт «Дай, Боже». Наприклад: «Колихали дитя хлопці, і в колисці, і в коробці. Коробочка торохтіла, дитя спати не хотіло». Або «Скажи мені, мамо, де йде сонце спати? За високу гору, в золоту комору. А хто йому стелить на білій постелі? Он, бачиш, зіронька вечірня, гарна, як царівна. Хто ж його колише — усе тихо-тихо? Соловей — піснями, тиха нічка — снами. А які сни має, коли засинає? Сняться йому квіти, що вдень на них світить. (...)»
Друга відеоробота на підтримку «Колисанок» — мультик на пісню «Ой, спи, дитя», авторства львівських художників Віктора Рацина і Андрія Павлишина (колись малював кліп для НеДілі). Перший національний, який узяв у вечірні ефіри «Спи, маленький козачок», цього разу відмовив. Мабуть, заслужено: головний герой мультику, «такий собі добрик», насправді на добрика не схожий, а радше нагадує розтовстілого, гіпертрофованого нащадка чугайстрика, з дуже печальними очима і вивихнутими суглобами, тому що його руки і ноги обертаються на 360 градусів.
Співачка жартує, що перед тим, як дітей «заводити», треба гарно підготуватися, і от перший етап — створення колискових — вона вже пройшла, тому наступним альбомом повинні стати пісні про кохання. До речі, Едуард Приступа (Діля, чи то пак НеДіля), з яким Росава довго зустрічалася, допомагав їй з аранжуваннями колискових, а до деяких написав музику. Попри те, що колискові багато інструментів не вимагають, у записі альбому брали участь скрипка, віолончель, флейта, кларнет, акордеон, альт, бандура, дудук, саксофон та інші.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
