Народний депутат Iван Заєць (фракцiя Української народної партiї).
— Іване Олександровичу, чому вас після цієї неприємної історії так тягне в політику? Відпочили б собі, пожили у спокої, відновилися.
— Лежати в лікарні — не так уже й легко. Бо ти ніби ізольований від світу. Коли назовні ідуть справді великі політичні битви, то не можна все це перетерпіти в палаті (посміхається. — Авт.). Хочеться пошвидше вийти, включитися у виборчу боротьбу.
— Мабуть, постійно тримаєте себе у політичному тонусі, дивитеся телебачення, читаєте газети.
— Газет читаю мало, радше, переглядаю. Дивлюся телебачення. Коли була сесія Верховної Ради, вмикав радіо. Збоку багато чого видно. Бо є можливість відслідковувати інформаційні потоки. Коли перебуваєш у буденному житті, парламентська сесія забирає поінформованість. Тоді мало що довідуєшся, бо весь час перебуваєш у сесійному процесі, весь включаєшся в обговорення проектів. Якщо вийти з того стану, то видно інформаційні потоки, тоді проявляються всі тенденції та закономірності. Слухав і виступ Президента. Теж, до речі, зовсім інакше сприймається.
— І як ви оцінюєте виступ Віктора Ющенка?
— Загалом це непогана промова. Там є чимало актуальних речей і важливих акцентів. Але кілька речей у цьому виступі мене насторожило. Особливо та частина, де Президент по суті оголосив демобілізацію демократичним патріотичним силам (Іван Заєць дістає блокнот із нотатками і зачитує фразу Ющенка. — Авт.). «Держава потребує нової об'єднавчої ідеології, — сказав Віктор Андрійович. — Нею вже не може бути боротьба за незалежність чи свободу, боротьба з режимом чи ще якась боротьба». Ці слова я сприймаю як сигнал до демобілізації національно-демократичних сил, і я ніяк із цим не можу змиритися. Якщо не вважати ці цінності — свободу і незалежність — об'єднавчими, то ми не збудуємо міцну державу, не завершимо перехідний період від тоталітарного режиму до демократії.
— Президент, очевидно ж, мав на увазі те, що і свободу, і незалежність ми вже здобули і тепер треба ставити перед собою інші пріоритети.
— Це цінності. А цінності не набуваються раз і назавше. Їх треба виборювати, щодня підтверджувати. Насправді шлях від свободи до тоталітаризму — дуже короткий. А незалежність і свобода — це вічні цінності для буття будь-якої нації.
— Насправді та проблема, яку я порушую, — дуже важлива. Нині ми перебуваємо у вузловій точці державного буття, на своєрідному перехресті. Це час великих випробувань для української нації, для нашої державності. Нам треба визначити своє місце у глобальній світовій системі координат. Уже зараз видно, що світ прямує до нового порядку — енергетичного, безпекового, інформаційного, економічного. Довкола відбуваються вагомі трансформації. Залишилось кілька років, і буде встановлено новий порядок. Яке місце у ньому займе Україна? Нам треба визначатися. Якщо Україна, скажімо, не піде у напрямку ЄС, НАТО, СОТ, то ми залишимось на узбіччі світової політики. В такий спосіб ми просто відкинемо себе у зону впливу Росії. А рано чи пізно ще й будемо інкорпоровані у цю неоколоніальну російську систему.
Ми перебуваємо на перехресті, де боротьба старого і нового загострилася до краю. Де у лютому герці схрестили мечі залишки авторитарного минулого і зародки демократичного майбутнього, тобто антиукраїнські й українські сили. Особливістю цього моменту є те, що триває виборча кампанія. А вона оголює, а то й загострює протиріччя.
Вибори дозволяють розширити рамки легальної політичної боротьби. Зокрема, для антиукраїнських сил. Вони мають можливість гучніше заявляти свої позиції. А це ускладнює боротьбу демократії з авторитаризмом. Тому завданням демократичних сил є всіляке обмеження простору дій оцих антиукраїнських сил.
— Тобто «помаранчеві» обов'язково мають перемогти «біло-блакитних».
— Ні, це спрощений підхід. Нас заганяють у такі рамки, ніби парламентські вибори — це четвертий тур президентських. Насправді боротьба є трохи складнішою, ніж на минулорічних перегонах. Бо тоді йшлося про вибори особистостей. А якщо говорити про політичні сили, то торік, по суті, зійшлися три політичні традиції. Перша — азійська, уособленням якої стали Медведчук і Янукович, — це ставка на те, що сила вирішує все. Друга — візантійська, традиція інтриг в оточенні сюзерена. За такого розкладу той має більше впливу, хто перебуває ближче до царя. Ця близькість забезпечується підкилимною боротьбою. Третя традиція — європейська, для неї характерна відкритість і народовладдя. Зрозуміло, що на минулих виборах ми виступили проти азійської традиції. Але склалося так, що в силі, яка підтримувала Ющенка, зійшлися і європейські, і візантійські традиції.
Зрозуміло, що після виборів ці традиції почали боротися за формування влади. Візантійська перемогла, і це було яскраво видно на уряді Тимошенко. Тому ми й отримали конфлікт усередині влади. Але візантійська традиція зазнала краху. Вона не вживається на українському грунті.
Цей конфлікт послабив українську владу. На порядок денний знову було піднято проблему реваншу старого режиму. До того вони сиділи причаївшись, тишком-нишком. А як тільки побачили конфлікт — повилазили.
— Ви вважаєте, що реванш — допустимий?
— Це цілком реальна загроза. За участі Росії в Україні формується «п'ята колона». Але загроза йде не тільки ззовні демократичного табору, а й реалізується зсередини. Що я маю на увазі? Якщо проаналізувати списки БЮТу, чи навіть «Нашої України», то ми побачимо дуже багато «вчорашніх» людей, колишніх і нинішніх олігархів. Після виборів вони відстоюватимуть не стільки національні інтереси, скільки свої, бізнесові. Я базую цей висновок, зокрема, на 2002 році. Тоді після виборів значна частина депутатів «Нашої України» пішла в табір кучмістів-«заєдистів».
— Але в 2002 році, хоча у «Нашій Україні» й були олігархи, ваша партія пішла в їхній блок. Цього року у списку «НУ» залишились майже ті ж люди, що й тоді, до того ж, там немає згаданих вами перебіжчиків. Але за нових умов ви вирішили не блокуватись із «нашоукраїнцями» і йдете на вибори окремо. У чому різниця?
— Це різна природа. Тоді була загроза перемоги саме азійської політичної традиції. Ми ще на минулих парламентських виборах почали готуватися до президентських. У нас був лідер — Віктор Ющенко, і ми згуртувалися навколо нього. Ми поставили за мету припинити правління злочинного режиму, і домоглися цього. Сьогодні треба закріпити не тільки перемогу над азійством, а й перемогти візантійщину.
Ця коаліція могла б працювати й зараз. Але, на мою думку, було обрано гірший варіант консолідації цього політичного блоку. По суті, його розвалили створенням партії «Народний союз «Наша Україна». Ми пропонували створити на базі блоку одну або дві ідеологічні партії. Це мало проходити шляхом об'єднання «знизу», від первинних осередків. Таким чином ми зберегли б структури, традиції, ідеологію. А що нам запропонували? «Ви, — казали нам, — розпустіть свої партії із двадцятилітнім досвідом, і давайте формувати нову партію, по суті, безідеологічну». Ми не могли на це погодитися. А тепер бачимо, що у «Нашу Україну» подалася ще й ПППУ Кінаха Так іще більше посилилася візантійська, космополітична складова цього блоку. Те саме з БЮТом. У них нема ідеології, в кращому випадку — лібералізм. А для нас важливо зберегти традиції національної демократії. Тому наш блок має потрапити у Верховну Раду.
— Простіше кажучи, «НУ» і БЮТ є вашими конкурентами, а «регіонали» сотоваріщі — ворогами?
— Так. Стара влада жадає реваншу. Причому, вона не прикриває те, що хоче повернутися зі старим обличчям, тим, яке було до президентських виборів. Це несе з собою намір зменшити українську складову, послабити єдність нації через намагання запровадити як другу державну російську мову. Нині б'ють по цінностях. Опозиція не є державницькою. Для них ключове гасло — це дестабілізація. Вони хочуть перетворити Україну на квазі-державу з космополітичним таким, знаєте, обличчям. Вони поводяться, як на чужій території. «П'ята колона» фактично закликає російську імперську владу на боротьбу з «помаранчевою» владою. Це велика небезпека — коли внутрішні політичні сили залучають чужу державу для боротьби зі своєю ж владою. Це боротьба проти державності!
— Чи була газова криза одним із елементів цієї війни з державністю?
— Аякже. Та дискусія — це спільна із російською імперською владою діяльність. Нібито проти «помаранчевої» влади, а насправді — проти української держави. Росія ніколи б так сильно не спустила «гачок», якби вона не опиралася на «п'яту колону» всередині країни. Мені здається, що в Україні ще не було таких виборів, на яких Росія б так потужно працювала, як сьогодні. Ті російські політтехнологи, які були на минулих перегонах, — це тільки квіточки порівняно з тим, що зараз робить Росія всередині України, щоб визначити результат виборів. Вона вдалася до економічної боротьби. Газ, блокування молочної продукції — це ланки одного ланцюга. Вони хочуть спровокувати дестабілізацію, відірвати від влади підтримку народу України, зробити так, щоб піднесення, яке ми відчули на Помаранчевій революції, упало.
— Іноді здається, що вже впало.
— Ні, ще не впало. Тут вони прорахувалися. Конфлікт у владі використали для того, щоб погасити національне піднесення. Але народ не розчарувався, він стривожився. Загалом, наш народ значно переріс політиків. Він не стушувався і не відсахнувся від захисту національних інтересів перед загрозою недопоставки газу, а отже тепла. Навпаки, народ почав консолідуватися, тобто ефект виявився абсолютно зворотнім, аніж, можливо, чекали в Росії.
— Іване Олександровичу, ви виступаєте за посилення української складової i кажете, що саме це може об'єднати націю. Але в який спосіб? Адже Схід не сприймає українізації.
— Нічого подібного. Я рішуче відкидаю тезу про прірву між сходом і заходом. Конфлікт усередині влади, газова криза, показали, що на побутовому рівні єдність українців значно міцніша, ніж видають політики. Цими проблемами переймалися навіть ті, хто на минулих виборах не підтримав нинішню владу. Так само було з Тузлою, коли будівництво російської дамби у бік острова сколихнуло всіх українців, і вони ополчилися супроти загрози. Це політики малюють таку картину, ніби в нас є розкол. А ситуація є іншою. Коли ж говоримо про українськість, то слід зазначити що тільки на цьому грунті ми можемо зміцнити єдність. Хіба це можна зробити на базі двох державних мов?
— А дехто пропонує запровадити і федералізм...
— Їхні мотиви зрозумілі. Бо ті, хто хочуть будувати владу за клановими принципами, зацікавлені у подрібненні держави на князівства. Вони хочуть керувати не тільки економікою регіону, а й інтелектуальними силами, засобами масової інформації. Про розвиток місцевого самоврядування тут не йдеться.
А коли говоримо про бажання консолідації, то немає інших засобів, крім як змiцнити українську складову. Я переконаний, що народ сприйме це. Ми ж пам'ятаємо, як у 1990 році після проголошення незалежності той самий Донбас взявся переводити школи на українську мову. Але до протилежного призвела непослідовність політиків, їхні вагання, а з іншого боку — бажання не допустити єдності українського народу. Тому наш блок так рішуче й пропонує зміцнювати статус української мови, ми послідовно виступаємо за визнання Української повстанської армії, за творення єдиної помісної церкви, духовне відродження.
— Іване Олександровичу, ви окреслили кілька позицій, які відстоює Український народний блок. Але при цьому є одне велике застереження: у вас низький рейтинг, щоб пройти у парламент...
— Рейтинги — як політичні технології. Можливо, у когось є бажання, щоб ми не потрапили у Верховну Раду. Я на ці рейтинги дивлюся абсолютно байдуже. За нашими дослідженнями, ми маємо потенціал пройти у Верховну Раду.
— Але потенціал ще треба використати. А у вас на це залишилось трохи більше місяця.
— Ви не сумнівайтеся, що ми пройдемо. Зараз ми ставимо інше завдання — набрати якомога більше відсотків, щоб мати ширше представництво у парламенті.
— А що буде далі — маю на увазі більшість? Як ведуться переговори з іншими «помаранчевими» силами?
— Угода про створення коаліції матиме сенс лише тоді, коли ми означимо чотири речі. По-перше, слід об'єднати зусилля в межах Верховної Ради. Ми мусимо звузити простір діяльності «п'ятої колони». Бо іноді виходить ще й так, що в ногу з антиукраїнськими силами йдуть або соціалісти, або БЮТ. Згадаймо про відставку уряду, проекти по СОТ... Друге — щоб виборча кампанія велася майбутніми учасниками коаліції без чорного піару. По-третє, що ядром більшості стануть ті, хто підписали угоду. По-четверте, що учасники цієї коаліції реалізовуватимуть справді українську позицію — спрямовану на зміцнення української складової, вступ до ЄС, НАТО, СОТ, політику порятунку села тощо. Тоді ця угода матиме смисл. Не припустимо спочатку ділити місця, тим більше, у стадії невизначеності. Спершу треба братися за принципи. Це буде платформа, яка свідчитиме про серйозність намірів.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
