Культреванш як хвороба росту

15.11.2003
Культреванш як хвороба росту

      Що не кажіть, а таланить народженим восени. Зокрема тим, хто благословився на світ під прикордонним парканом жовтня з падолистом: хочеш — пірнай у златолисту палітру від рудого до багряного, а хочеш — нормуй себе у пиві — і зможеш ходити по цих пишнотах прямовисно. І якщо цієї пори приймаєш вітання від кленів як від ліпших друзів, то віншування від дощу зазвичай доводиться сприймати без особливої втіхи і парасольки (тому в дарунок маєш передчуття сюрпризу у вигляді нежитю).

      Але й на ці дрібниці можна не зважати, особливо якщо на запитання «А де ж наш пан мешкають?» авторитетно зауважуєш: «Я живу в телефонній буді». Саме так свого часу відрекомендувався людина-«Абзац», невтомний «культреваншист» і, що цікаво, поет Роман Скиба. Відтоді спливло чимало дощу і «поет у законі» встиг змінити місце прописки. Але невиправним романтиком (кажуть «останнім») так і лишився. І дарма, що хвороба поетичного і буттєвого росту вже сягнула 33-ї осені.

      Певна річ, такі цифри безслідно не минають. Як наслідок творчої продуктивності Романа — п'ять років поспіль діє творіння «противника парасоль» — програма «Культреванш», спрямована на забарвлення  сучасного поетичного простору під гаслом, яке можна стисло означити як «розфарбуй сам». У своєму арсеналі програма має розкрутку «фабрики нових імен», проте опікується пошуком не лише поетичних талантів, а й музичних виконавців. А у результаті резонансних акцій народжується симпатична дівка  — тусівка.

      Що ж стосується «новозаповітного ювілею» ідейного натхненника «Культреваншу», то існує непохитна традиція на «день вареників» пана Романа неодмінно щось організовано забаламутити. А тут — ювілей, та ще й майже круглий. Як і належить, святкування тривало три дні: цього разу під назвою «ТАЙМ АУТора». Отож — день вітальний.

      ...Хроніка напів'ювілейних промов у Київській організації Спілки композиторів мала прикрість дещо затягнутися. І виглядало на те, ніби Уляну вже не слухалося й не сміялося, адже він чесно відсидів «офіційну» частину і, природно, прагнув неофіційної: «Островський, ходімо вже!». Тим часом на сцену піднявся Сергій Пантюк і нагадав, що «поети всіх часів писали Скиби вірші», а тому зачитав вітальні «e-mail'и» від Тараса Шевченка, Івана Франка, Степана Руданського та інших класиків та сучасників. Було вітання і від Івана Андрусяка. Але «живий» Андрусяк поспішив довести, що він ще не «іссяк» — тому зарано ще його пародіювати — і зачитав глибокого вірша без елементів самопародії. У результаті всі принишкли і одягнули маски серйозності.

      Зрештою, ненадовго, позаяк невичерпні жарти перемогли. Скибу вітали буквально всі, ну хіба що... «А я й не знав, що він мій ворог», — щиро дивувався Роман у перекурно-коридорних паузах на чиєсь зауваження. Ніби випереджаючи питання «А чому ж вони (вороги, себто, віртуальні) навіть телеграмку «встругнути» полінувалися ?», виступила, як завше інтуїтивно актуальна, Олеся Мамчич: «Буде: розтануть сніги / Випадкові / І доростуть вороги / До любові». Що ж, почекаємо.

      «А зараз я запрошую до слова Галину Ткачук із «Могили», — скаламбурив, сам того не відаючи Скиба. Сказав би хоч із «Могилянки» чи що, а то просто «кинув у яму під скалою». Але Галя файно подякувала і від «могильної» перспективи відмовилась, мовляв, і тут поки непогано, а тому: «Я ж на скалі іще постою / Я ж зі скали іще подивлюсь». Головне тут, аби світла не забракло, адже може статися, що й «міліони вогнів — це мало...» — принаймні так філософськи зауважив Артем Захарченко і дехто зазирнув на лампу з метою призамислитися.

      А Дмитро Лазутін висловив сенсаційне припущення, що, «можливо, ми не звідси — ми трохи космонавти?». Зовсім навіть не виключено. Уявили собі космічних братів по перу? Кому не вдалося, Дмитро розтлумачив: «Еротичні потвори, поетичні дебіли». Висновок: поетом можеш ти не буть, та космонавтом буть повинен».

      Духом здорового конструктивізму святкову атмосферу наповнив Максим Розумний, який, по-перше, запевнив, що фестиваль поезії «Молоде вино» відбудеться за будь-якої погоди, а по-друге, запропонував «перемандрувати» вірші переможців конкурсу в часопис «Молода Україна», на що іменинний Скиба, котрий є членом редколегії журналу, подав схвальний кивок головою. Що ж, ловимо вас, панове, на слові, інакше, як сказав поет «при повторній спробі втечі / кулю всадить конвоїр». Тому не варто жартувати із мандатом літературної довіри.

      До речі, саме того вечора був презентований свіженький (четвертий) номер часопису «Молода Україна», який видався за тематикою наркомансько-фізіологічним і дещо мистецьки збоченим. Але подерв'янськими чи українськими кастанедами тут не пахне, радше — українськими фройденятами. Отож журнал можна поділити на дві частинки: поезію Скиби, літературного клубу «99», малюнки Олени Науменко та другу частину під умовною назвою «здрастуй тіло, молоде і незнайоме». Словом, суцільна сублімація від «молодняка». Проте складається враження, що король цей, перепрошую, голий. Отака ось тавтологія. Але наступна тематична корекція часопису залежить і від «поета у законі». Поживемо — почитаємо...

      Наостанок Роман Скиба ексклюзивно для «УМ» поділився трьома секретами життєвої мудрості: «Якось я вивів формулу щастя. Першим пунктом було збереження наявного (тобто відсутність втрат). Другим пунктом був успіх в особистому. А третім ішли захищеність і можливість впливати на події. Але згодом я вивів четвертий пункт, котрий до людського розуміння не надається, хоч від нього усе й залежить. Саме він і перекреслює всі попередні пункти, які є досить умовними. Зрештою, умовне саме наше буття, отже, відповідно робіть висновки.

      Але, певно, трішки злукавив пан Роман, адже насправді формула щастя «від Скиби» доволі проста: «І коли за сліпучою гранню / Осягнеш, що земля не твоя, — / Заридаєш і станеш останнім, / Усміхнешся і станеш, як я». Читаймося, бо варто.