«Музики дуже файні грали,

       Надибавши кілька місяців тому інформацію про намір «Братів Гадюкіних» зібратися «десять років потому» та відіграти концерт, не дуже повірив у це. Рiч навіть не в традиційному журналістському сумніві — просто повідомлення з'явилося в інтернеті, а нетрями всесвітньої павутини подібні чутки блукали вже кілька років. Крім того, рівно рік тому «гади» вже «збиралися» разом — далі розмов справа не пішла.

      Дарма не вірив. За організацію події, яка сміливо мала претендувати на звання «концерту року», взялася мистецька агенція «Арт-Велес», а вони свою справу знають. День «Х» призначили на 20 січня. Шанувальники «Гадюкіних» з усієї України побігли купувати квитки до Києва.

      А от у тому, що Палац спорту в день концерту буде заповнений глядачами, сумнівів не виникало. Дешеві квитки (по 20 гривень) розлетілися майже одразу після надходження в продаж, а за тиждень до виступу в касах залишались тільки найдорожчі — по 50 гривень. Найцікавіше те, що левову частку бажаючих подивитись на живих легенд укрроку складала молодь, яка знайома з творчістю «гадів» тільки через записи.

      Сюрпризом від організаторів став диск із записом живого виступу «Гадюкіних» зразка 92-го року, який видали обмеженим накладом спеціально до концерту, і ціни на який росли відповідно до збільшення кількості людей в Палаці спорту. Приємності на цьому не вичерпувалися. Право «розігрівати» публіку перед виходом Кузьмінського і Ко довірили «підірваним» гуцулам із ватаги «Перкалаба»—команді, яка найбільше схожа на «Братів Гадюкіних» по духу з усіх, нині існуючих українських гуртів. Вокаліст «братів» Сергій Кузьмінський, крім того, давно знається з іванофранківцями, і навіть зробив кілька реміксів на їхні пісні, тому такий вибір не став несподіванкою.

      Ті виступили так, як уміють тільки вони одні: потужно та переконливо, зігравши, крім своїх пісень, ще дві «гадівські», змусивши танцювати ледь не весь зал. А танцювати доводилося на льоду. Аби не знімати льодове покриття перед вихідними хокейними поєдинками, працівники Палацу спорту покрили його фанерними листками. Покрили нещільно, через що деякі бажаючі пострибати під музику частенько падали.

      А далі були «гади». Грали в тому складі, яким десять років записували альбом «Щасливої дороги». Тільки додалася потужна духова секція з трьох музикантів під назвою «Джанкой бразерс».

      Перше, що кинулося в очі, — дехто з «Гадюкіних» трохи помінявся зовні. Барабанщик Михайло Лундін за роки позбувся своєї бороди, в басиста Ігоря Мельничука стало менше волосся на голові. Його обличчя, до речі, зараз можна побачити в київському метро на рекламному постері в образі комп'ютерного генія. А от Кузьмінський надбав черевце. Зате він, живучи в Москві, української мови й не думав забувати, а інші музиканти не забули, як грати свої старі пісні. Що одразу й продемонстрували, врізавши «Аріведерчі, Рома». Зізнаюсь, загартоване рок-н-рольне серце автора в той момент на секунду стиснулося — побачити «Гадюкіних» живцем була одна з його мрій.

      Далі були такі супербойовики, як «Карпати програли футбол», «Файне місто Тернопіль» і «Всьо чотко». А відіграли, в основному, речі з трьох перших альбомів. Було видно, що роки музичного простою для декого з музикантів пішли не на користь. Але, поряд з незначними «лажами», хлопці примудрялися навіть трохи поімпровізувати. А Кузя навіть «залабав» на «гармоніці усній», компенсувавши відсутність «йоніки плечової», на якій він колись грав. А ще встигав агітувати за легалайз в Україні, присвятити пісню «Міську, вважай» нинішньому Президентові (першочергово в ній згадувався Горбачов) та збігати кілька разів за куліси (що там робив — невідомо), залишивши співати клавішника Павла Крохмальова. А як ви думали має себе поводити справжній «Гадюкін»?

      І чи не єдиною прикрістю того дня стало закінчення концерту. Не так сам факт, як його обставини. Під час інтернет-конференції у переддень виступу Сергій Кузьмінський сказав, що вони готують кілька пісень, аби заграти їх на вимогу глядачів. І цю готовність було видно, коли «гади» йшли зі сцени. Тільки от публіка... На пропозицію ведучого ще раз викликати музикантів відгукнулась лиш незначна її частина. Чи більшість не задовольнилась побаченим, чи просто вона не знала, що таке «викликати на біс». Тільки «Братів Гадюкіних» того вечора на сцені Палацу спорту більше не побачили.

      Але, як передав той самий ведучий з-за куліс, «Гадюкіни» обіцяли більше не робити перерви в 10 років і десь-колись зіграти ще один концерт. Років через...5. Будемо чекати.

БУРКУН

      Якщо ви не були на концерті «Братів Гадюкіних», то важко передбачити, коли ще вам вдасться побачити в одній будівлі представників майже всіх українських гуртів «С.К.А.Й», «Мотор'ролла», «Тартак», «Бумбокс», «Мандри», «Гайдамаки» в майже повному складі разом із прес-службою та стилістом Лялею Фонарьовою, прийшли «ОЕ», а також Кузьма та MJ Кувалдін. Парами на прогулянку вивели журі та ведучі телевізійного шоу «Ти — зірка!» мешканців зоряного будинку (між іншим, на відбірковому турі Тіна Кароль виконуватиме одну з «гадських» пісень «Файне місто Тернопіль»). Дизайнер Ліля Пустовіт, режисер Сергій Проскурня, письменники Андрій Бондар та Юрій Андрухович, «пастушки, ягнята, русалки, чортенята і мертві півні», а також однокурсники, іноземці, діаспора, друзі вашого дитинства, з якими в карпатських наметах ви горлали про «залишене біля ліжка чорне твоє комбіне», або перефразовуючи — «твій водолазний костюм» чи «пластовий твій однострій».

      Весь цей битком напханий Палац спорту хотів пережити воскресіння Фенікса (якщо плазуни можуть літати), проявити запилені негативи, які валялися от уже скільки років, ще з молодості. А я — представник «дженерейшн некст», яка в часи революції на граніті та буйного розквіту «Червоних рут», ділила крейдяною рискою шкільну парту з однокласником — раділа, що нарешті матиму змогу доторкнутися до легенди, про яку стільки чула від старших колег. Звичайно, цікаво було почути наживо «стариє пєсні о главном», та, на жаль, я так і не відчула основного — очікуваного потрясіння. Мабуть, його не могло бути апріорі, схоже, самі «гади» чи апатично не захотіли, чи попросту професійно не змогли, чи рок чітко відчуває нещирість...

      Як влучно зауважив їхній лідер Сергій Кузьмінський у дуже резонансному інтернет-інтерв'ю кількамісячної давності, «я дав згоду на виступи, щоб уже від'єб...ся від мене навічно!». Можна, звичайно, закрити очі на нєвмєняємого Кузю, який зав'яз у наркотичних вібраціях психоделіки, але, як на мене, резонніше послухати гуру! Цінність рок-символів саме в тому, що вони легенди, і що їх ставлять на музичному покуті, згадують як тло, що було актуальним у певну епоху, і їх не треба витягати за вуха на висоту сьогоднішніх олімпів — на все свій час і місце!

Дарина ГАДИНСЬКА.