Діна любить диню

12.01.2006
Діна любить диню

Кінолог Володимир Францев: «Ну що, будемо йти чи боятися?» (автора.)

      Ці собаки стають незамінними помічниками при лiквiдацiї наслiдкiв техногенних аварій, вибухів будинків і землетрусах, коли треба знайти людей, які заблукали в лісі чи в горах, коли під завалом не видно людини, невідомо, де вона є і чи є там взагалі. Адже є різниця — чи потихеньку вручну розбирати завали, тому що під уламками плит залишаються люди, чи викликати важку техніку й навалом вивозити сміття. Тварини обшукують завал і подають кінологу знак, чи є там потерпілі. Коли пес чує запах живої людини, то все йде за схемою: знайшов людину, погавкав, рятувальники прийшли, відкопали. Це класика. Коли ж під землею труп, кожен собака показує це по-різному: один починає рити землю, інший скавучить чи повертається кілька разів до місця.
      Кінологічне відділення мобільного рятувального центру МінНС України — це єдина державна служба, яка надає допомогу саме такого характеру. Днями «УМ» побувала на базі кінологів, щоб побачити, як фахівці виховують чотирилапих рятувальників.

Я люблю людей!

      Зараз у загоні п'ятеро робочих собак, які вже не раз виїздили на виклики, і двоє молодих — вони тільки починають опановувати собачу науку. Серед «ветеранів» — добермани Чак, Діна, Вося (повна кличка Вер-Вольфа), Чіп (син Чака і Діни) та спаніель Беррі. За словами командира кінологічного відділення Олени Александрової, Чака до них привів чоловік, який переїжджав до іншого міста і не міг узяти добермана з собою. Так у 1999 році Чак став першим собакою-рятувальником МінНС. Потім до загону прийшли кінологи, які привели своїх улюбленців. А серед «підростаючого покоління», яке зараз проходить курс навчання, є молода вівчарка Санта і... знову ж таки, жвавий доберман!

      «Порода великого значення не має, головне — щоб у майбутнього рятувальника був хороший нюх, — каже Олена Александрова. — Тому кінологи вибирають гостромордих собак: вівчарку, фокстер'єра, добермана, ротвелера... А для того, щоб стати справжнім рятувальником, пес має навчитися ходити по дошках, стрибати через паркан, дертись по драбині, залазити в колодязь і трубу, тримати рівновагу, коли тварину піднімає на висоту спеціальний пристрій, не панікувати в надзвичайних ситуаціях і не боятися небезпеки. Для тренувань кінологи обладнали спеціальну доріжку, по якій собаки дуже люблять бігати».

      Ще одна обов'язкова риса, без якої найталановитіший песик не зможе стати рятувальником, — толерантне і доброзичливе ставлення до людей. Собака не має впадати в шок від неадекватної поведінки гомо сапієнс, адже поранений у завалі може кричати і плакати від болю, кликати на допомогу, може кинутися до собаки, розуміючи, що це чотирилапий рятівник, а може до смерті перелякатися вигляду тварини.

      Стать тварини теж не має особливого значення: за словами фахівців, «дівчатка» краще працюють на маленьких ділянках, а «хлопчики» добре орієнтуються в лісі, коли треба швидко оглянути велику територію. Разом вони можуть досягти гарних результатів на будь-якому завданні.

А нюх, як у собаки

      За словами кінологів, собака може почути дуже тонкий вихід людського запаху, але для цього має бути потік повітря, який іде з-під завалу. Якщо така дірка в землі є, собака покаже на місце, де на глибині 5, а то й 10 метрів чекає на допомогу людина. Але, якщо повітря не виходить, постраждалого не знайдуть і за 50 сантиметрів від поверхні.

      «Коли ми працювали в Ірані, — згадує Олена Александрова, — собакам було дуже важко шукати людей. Річ у тім, що в місті Бам, якому виповнилося більше тисячі років, скрізь були саманні будинки, зліплені з глини та соломи. Землетрус зруйнував місто на 70 відсотків — після цього не залишилося жодного будинку, який був би повністю цілим. Глиняні стіни падали, розсипалися і щільно утрамбувалися — так, що до людей під завалами зовсім не доходило повітря. Найжахливіше, що люди повільно задихалися під щільним шаром будівельного сміття. Набагато легше в цьому плані було працювати в Туреччині: там землетрус завалив бетонні конструкції, які не могли лягти дуже щільно, і знизу йшов потік повітря».

Собаче меню

      Доберман — собака немаленька, то й їсть вона більше від чихуахуа і такси. Але не думайте, що собак годують самим лише свіжим м'ясом: на такій «дієті» тварини почувалися б не найкраще. За словами Олени Александрової, кінологи варять своїм вихованцям кашу (вівсяну, пшеничну, гречану, але тільки не перлову — її собакам їсти не можна) та ріжуть свіжі овочі (чотирилапі рятувальники залюбки гризуть сиру моркву, кабачки та гарбузи, яблука). Коли ж загін прибув до Криму, собаки дивували місцевих жителів, зриваючи з кущів стиглу шипшину. Але смаки в кожної тварини різні: якщо Діна із задоволенням наминає банани, хурму, диню, виноград й іншу екзотику, то Вося абсолютно байдуже ставиться до заморських плодів і солодких ягід. Щодо сухого корму, то фахівці не радять його давати собакам регулярно, але на виїздах до місця трагедії, коли часу, та й можливості готувати кашу немає, сухі шматочки дуже виручають.

      Усіляких солодощів собакам їсти не можна: від цукерок та тістечок «летять» зуби, потерпає печінка, а потім з'являються інші проблеми. Тому коли кінологи хочуть побалувати звірячу компанію, дають їм голландський сир (його песики просто обожнюють), несолодкий крекер, купують у спецмагазинах желейні кісточки та інше «собаче щастя».

Добрий лікар Айболить

      Так склалося, що в кінологів-міненесників немає ветеринарної служби, і невідомо, як би вони справлялися з собачими недугами, якби не добрий лікар Айболить — власник клініки для тварин Анатолій Бугайов. За словами Олени Александрової, випадкове знайомство з паном Анатолієм було великою удачею для кінологів: у клініці ось уже протягом кількох років собакам безкоштовно роблять щеплення, приймають аналізи, витягають кліщів, лікують застуду й розлад шлунка, а кілька разів буквально витягали песиків з того світу...

      Особливо важким був позаминулий рік, коли загін прибув до Ірану: 26 грудня кінологічні пари вилетіли з морозного Києва, а вийшли з літака у справжнє літо, 18 градусів тепла. За шість годин до зустрічі нового 2004 року загiн прилетів до Києва з Ірану, а першого січня майже всі собаки звалились з парагрипом, і їх треба було терміново рятувати. Уже о дванадцятій дня хвостаті пацієнти були в лікаря Бугайова: лежали під крапельницею і ковтали мікстури. Кінологи навіть бояться припускати, скількох помічників вони могли б втратити, якби медична допомога забарилася...

      До речі, собачі недуги дуже схожі на людські: від протягу в наших братів менших може з'явитися нежить і лихоманка, від переїдання — проблеми з серцем, від зловживання солодким — карієс. Дівчата-кінологи розповідають, що тварина, змушена постійно тягати на собі зайві кілограми — це нещасне створіння, яке живе набагато менше від своїх стрункіших спiвродичів. Перегодований пес, крім того, погано дресирується, тому не має особливого хисту до навчання...

      А робота на завалах має свої мінуси: іноді собаки настільки стирають об каміння лапи, що їх треба нести до табору на руках чи взувати у спеціальні капці. Увечері кінологи змащують поранені подушечки маззю, і вночі (уявіть собі цю картину!) всі добермани сплять лапами догори. Вранці — неприємна процедура підйому, коли перші хвилини бігання на своїх чотирьох змушують собак кривитися від болю, і знову робоча зміна.

Чого витріщаєшся?

      Довго дивитися у вічі собаці, особливо незнайомій, кінологи не рекомендують: тварина починає сприймати таку дивну поведінку як виклик і починає потроху злитися. Особливо важко було пояснити це іранцям, які до приїзду українського загону майже не бачили собак. Спочатку місцеві жителі боялися підходити до тварин, а потім зрозуміли, що ці великі «зубастики» насправді дуже люблять людей, і стали підходити ближче, роздивляючись потомлені морди. «Собаки після роботи лежать на машинах, язики висолопивши, а іранці підходять і дивляться їм просто у вічі, — згадує Олена Александрова. — Ми пояснюємо, цього не можна робити, а вони не розумiють, і лише головами хитають... У них же собак, за великим рахунком, немає, самі лише кішки та птахи на кожному кроці трапляються. Так, напередодні нашого від'їзду до України, купа народу просила продати собаку. Я обіймала Діну, коли спати вкладалася, щоб, бува, не вкрали. Така ось історія...»

  • Пташку шкода!

    Про древню традицію випускати з кліток птахів на свято Благовіщеня, напевно, чули всі. А от мені все ж таки хотілося б розповісти про хлопця, який не тільки випускає птахів із кліток, а ще й попередньо лікує їх скалічені тіла та крила. Дмитру Максименку лише 21 рік, але своєю незвичайною волонтерською діяльністю він займається вже більше семи років. >>

  • Замість «будки» — євродім

    Двадцять років тому колишній киянці, яка довгий час мешкала y Європі, Тамарі Тарнавській вперше на теренах СНД вдалося зареєструвати Міжнародне товариства захисту тварин SOS. Тоді за кілька років силами організації було закрито міську «шкуродерню» та відкрито на її місці притулок для безпритульних тварин. Не без участі товариства в Україні з’явився Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження». >>

  • Вепри на замовлення

    Ця історія встигла обрости стількома пікантними подробицями, що може претендувати на справжній детектив. Тут є все — і звалені в купу «жертви», і зацікавлені сторони, і навіть відкрите кримінальне провадження. >>

  • Смугастий рейс

    За ті півтора року, поки триває воєнне протистояння на сході нашої країни, меценат із Генічеського району Олексій Гетта прихистив у своєму сафарі-парку більше ста п’ятдесяти тварин із цирків та приватних зоопарків. Леви, ведмеді та інші тварини, як і люди, стали біженцями із зони АТО на сході України. >>

  • Волохатий «тренажер»

    Зоозахисники Львівщини б’ють на сполох. Вони вже не перший рік намагаються визволити двох бурих ведмедів, які живуть у собачому розпліднику і яких використовують як живі «тренажери» для нацьковування мисливських собак. «Три роки тому до нас звернулися мешканці села Брониця Дрогобицького району. Власне там, неподалік, і розташований розплідник лайок «Енейко», — розповідає представник Асоціації зоозахисних організацій України Марія Трунова. >>

  • Святе місце — порожнє?

    Скандально відомий директор Київського зоопарку Євген Кирилюк написав заяву про звільнення. Про це на своїй сторінці у «Фейсбуці» повідомив радник голови КМДА Дмитро Білоцерковець. Щоправда, у прес-службі Київського зоопарку, куди «УМ» звернулася по офіційний коментар, цю інформацію не підтвердили і не спростували, порадивши надіслати інформаційний запит на ім’я начебто вже звільненого директора. >>