Мільярди — прокурору, кевлар — майору

      Позавчора у наших сусідів по поверху, газети «Сільські вісті», були резонансні гості — екс-майор Управління Держохорони Микола Мельниченко та колишній нардеп Олександр Єльяшкевич. Зрозуміло, що спілкування з журналістами видання, підконтрольного Соцпартії, не передбачало якихось гострих запитань. Мабуть, для того, щоб підкреслити «приватизацію» теми касетного скандалу відомих політичних біженців супроводжував парламентарiй-соціаліст Іван Бокий. На цю фактично родинну зустріч потрапила i «Україна молода». 

      В атмосфері цілковитого сприйняття журналістами-однодумцями i майор, i екс-нардеп могли повністю розcлабитися i не боятися «ножа у спину» від інформаційних кілерів, які нібито переслідують їх після повернення на Батьківщину. Бо пана Єльяшкевича дивує, коли ледь не кожен мас-медійник питає їх, з якою метою вони повернулися в Україну, про технічний бік справи у кабінеті Кучми, про професійні якості Мельниченка, а ось злочинцями, які досі не відповідають перед законом, ніхто не цікавиться. Але «борці з кучмізмом» розуміють, кому підконтрольні деякі ЗМІ. З'ясувалося, що Єльяшкевич на всіх прес-конференціях говорить більше за Миколу, бо в нього «більше досвіду політичної i публічної діяльності». Але якщо відкинути тривалу історію від пана Бокого про те, «як усе починалося», довгі слова подяки Мельниченка i Єльяшкевича колективу газети та декламування вголос листів читачів «про героя Миколу» (у майора навіть накотилися сльози, але він втримався) —  що в інформаційному плані це було лише витрачанням часу, деякі «новинки» від гостей усе ж таки пролунали.

      По-перше, у Мельниченка виникло «велике застереження щодо розслідування справи Гонгадзе». Як з'ясувалося, протягом цього тижня слідчі не можуть добитися від колишнього майора будь-яких подробиць того, як він фіксував на диктофони Кучму i Компанію.

      «Наприклад, сьогодні (станом на четвер. — Ред.) мене питають, яким пультом ви вмикали або вимикали техніку, будь ласка, опишіть, дайте принципову схему, розкажіть, що використовували. Я їм кажу, до того часу, поки не будуть розслідуватись справи потерпілих, насамперед Мирослави і Лесі Гонгадзе, Олександра Єльяшкевича, я вам не довіряю!», — каже обурений Микола i додає, що у середу спілкувався з Лесею Гонгадзе i остаточно закріпився у думці, що він займає правильну позицію по відношенню до слідства. Бо відповідати на подібні запитання почне лише тоді, коли потерпілі почнуть довіряти слідству. До речі, пан Єляшкевич одразу закликав Мельниченка поводитись так i надалі й не відвідувати парламентську слідчу комісію з «касетного скандалу», очолювану кучмістом Драчевським, доки він не ознайомиться з матеріалами допитів Кучми, Деркача та інших. До такої позиції він раніше закликав i Мирославу Гонгадзе, що вона i робить, коли буває в Україні. Єдине, що майор зробив, так це заява у Генпрокуратурі про те, що родина Кучми пограбувала країну на 8 мільярдів доларів. Разом з Литвином, Волковим та іншими. Але ж такі заяви навряд чи допоможуть слідству. До речі, Єльяшкевич переконаний, що пан Волков не потрапив до партійних списків БЮТ, у тому числі й завдяки позиції Миколи.

      По-друге, Єльяшкевич у черговий раз зазначив, що сподіватися почути від них усе, що вони знають (а знають вони багато), не варто. Бо вони з майором розповідатимуть про все поступово. Обидва спостерiгатимуть «за розвитком ситуації, як хтось щось скаже», а вони йому одразу у відповідь свій компромат i пояснення, чому він так говорить. Що це, як не політичний шантаж? Чи, може, утримання окремих політичних конкурентів СПУ на політичному гачку?

      «Будемо говорити натяками, щоб деякі люди, які втратили своє моральне обличчя, могли спокійно піти з політики... а ті, що  скоювали злочини, — відповіли перед законом. I про Литвина нічого не казатимемо, якщо він усунеться з посади i спокійно доведе свою непричетність», — ледь не пропонує свої умови гри Єльяшкевич.

      Прізвище Литвина згадувалося найчастіше. Колишні вигнанці вважають, що доки він є спікером, сподіватись на якийсь правовий шлях у розслідуванні резонансних справ не варто. А майор нагадав епізод розмови Кучми з Щербанем, коли останній казав про 25% акцій «для дітей, для онуків», i стверджує, що уся ця «прихватизація» на користь Даниловича проходила через Литвина.

      По-третє, Мельниченко заявляє, що невдовзі почнеться нова спроба дискредитувати його — від нього вимагатимуть віддати плівки, щоб їх знищити. Але це він зробить лише за згодою потерпілих i лише за межами країни, щоб «герої плівок» не могли вплинути на результат. Хоча якщо він далі казатиме слідству лише про «8 мільярдів», на Різницькій цінність таких свідчень може бути цілком переглянута i без дискредитацій. Натомість Єльяшкевич зазначає, що експертизу слід провести, згідно із зафіксованими стандартами Ради Європи, i це їм вже пообіцяв «Піскун, який вважає себе Генпрокурором».

      I четверте, i Мельниченко, i Єльяшкевич вважають, що Кучма спокійно відійшов від влади не через домовленості з новою владою чи світовою спільнотою (бо високопосадова людина в Україні переконала їх, що таких домовленостей не було), а через те, що його просто планували «доїти». Єльяшкевич навіть каже про якісь нові записи, слухаючи які, він зрозумів, що цього хотіли окремі «нечистоплотні люди» з оточення Ющенка із заплямованою репутацією.

      «Схема працювала там така: спочатку спіймати Кучму на гачок, потім розпочати його шантажувати розслідуванням цієї справи (Гонгадзе. — Ред.), а потім просто рекетувати i забрати мільярд доларів!», каже Єльяшкевич. Тобто справу спочатку мали розкрутити через пресу, говорячи про успіхи розслідування, а потім сфальсифікувати i закрити її, одночасно дискредитувавши Мельниченка.

      Але незважаючи на це, колишні майор та нардеп готові допомогти Президенту Ющенку, бо він, згідно з їхніми плівками, не заплямував себе корупцією, до того ж, як людина, що пережила отруєння, розуміє, що треба назавжди «зупинити механізм фізичної розправи над опонентами, журналістами і будь-ким». Вони кажуть, що Віктор Ющенко — один з небагатьох, кому боятись нічого.

      Уже коли зустріч завершилася, стало зрозуміло, що Мельниченку багато чого доводиться робити на ходу. Охоронці з «Альфи» просто в кабінеті головного редактора обміряли його тулуб i вислухали побажання щодо кольору i типу «вбрання». З окремих висловів «кевлар, пластини» стало зрозуміло, що йому підбирають бронежилет на замовлення. Сам Мельниченко лише сказав «УМ», що його охороняють 24 години на добу i що перед тим, як він поїхав першого дня після прильоту до рідних у Васильків, маршрут перевіряли охоронці: «Як я міг не поїхати. Обійняв маму. Зустрівся з татом. У нас була нормальна зустріч, вечеря. Прийшов мій хрещений тато, прийшли брат, мої друзі. Наступного дня поїхав у село, де народився, у Западенку... Хоча поїхав не одразу. Питання безпеки були вирiшенi. Хлопці поїхали туди, перевірили, але цi питання не підлягають оголошенню. Вам відомо, за ці 5 років спецслужби Америки декілька разів офіційно попереджували мене про замах, що мене готуються викрасти, що приїхав кілер, прізвище кілера. Про це є офіційні папери, i це підтверджує, що я — та людина, яку дуже бояться! I саме тому потрібно якомога швидше правовим шляхом вирішити резонансні справи».