Сьогодні офіційно починається виборчий процес. До вашої уваги — Партія української музики.
Агітація: вітчизняна музика цього року була на слуху — світ Божий побачила просто рекордна кількість дебютних платівок багатьох українських виконавців, які до того стирчали в андеграунді, за подіями пісенного конкурсу «Євробачення» ми слідкували навесні, за безсумнівно вдалим фестивалем Олега Скрипки «Країна мрій» — влітку, намагалися отримати квитки на якийсь iз двох концертів «Океану Ельзи» в Палаці спорту чи в інших містах — восени, і вже майже взимку Пономарьов запросив усіх на бал. А! Ще Поплавський цими вихідними прощається з фанатами...
Найближчі заходи Партії УМ: таким собі підсумком 2005 року в його передостанній день повинен стати «плей-лист» української музики, що його спільно з Нацрадою з питань телебачення та радіомовлення повинен підготувати Мінкульт. Про це 23 листопада на першому засіданні членів Ради взаємодії телерадіоорганізацій, музичних продюсерів, вітчизняних органів з питань розвитку сучасної музичної культури повідомив її голова, член президії партії, «гуманiтарний» вiце-прем'єр В'ячеслав Кириленко. Нагадаємо, що установчі збори цієї Ради відбулися 28 жовтня. На них були присутні керівники майже всіх ФМ-станцій, включаючи радіо «Шансон», генеральні директори рекордингових компаній, музиканти, та представники уряду. За словами В'ячеслава Кириленка, члени ради планують регулярно збиратися і планувати, як змінювати українські радіо- та телеефіри, щоб вітчизняного продукту стало більше.
Держава каже, що тільки з її втручанням у процес українізації ефірів нічого не зміниться, потрібно, щоб у цьому допомагали керівники радіостанцій. Радіостанції та телевізійні канали запевняють, що вони б і раді ставити українську музику, але ж її немає. Українські музиканти говорять, що співатимуть українською і готові постійно видавати на-гора альбоми, але ж кому це потрібно, якщо радіостанції українську музику називають неформатною, а держава не підтримує її юридично. Словом, питання болюче й актуальне.
Про нас: при цьому керівництво радіостанцій негативно ставиться до запровадження з боку держави обов'язкових мовних квот. До речі, не підтримують цього методу українізації і самі виробники музичного продукту. «Нам треба домовлятися на комерційній основі, щоб і у них був бізнес, і у нас був бізнес. Тоді ми зробимо такий продукт, який буде популярний, як, скажімо, «Океан Ельзи», — каже генеральний директор компанії «Лавіна М'юзік» Едуард Клім. Він також вважає, що радіостанції здебільшого «крутять» музику російського виробництва через певні стереотипи, мовляв, усі так роблять.
Хоча, за словами лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука, згідно з опитуванням, з десяти виконавців, яких найбільше слухають українці, п'ять-шість є вітчизняними. Вакарчук вважає, що лише втручанням держави у процес українізації радіопростору нічого не зміниться. «Потрібно, щоб власники радіостанцій самі щиро бажали щось змінити. Хоча воно і так змінюється, зважаючи на наведену статистику, і без їхнього бажання, але так буде швидше», — каже лідер «ОЕ». Тому, на його думку, Рада повинна частіше збиратися.
У коментарі «УМ» голова правління «Нашого радіо» Богдан Козаченко сказав, що він лише «за», аби української музики в радіопросторі стало більше. «Але наразі нам немає чого змінювати. Ми і зараз номер один за кількістю музики українського виробництва. Але ми не винні, що деякі українські виконавці, довго співаючи українською, почали співати російською», — каже Козаченко. При цьому він запевняє, що готовий збільшувати відсоток української музики на своєму радіо, але, якщо це будуть робити й інші FM-станції, бо «все-таки ми комерційна компанія і не можемо зовсім відриватися».
Програма партії: Партія УМ молода, отож які виконавці потраплять до цього списку української музики і яким чином він буде використовуватися радіостанціями та телевізійними каналами, достеменно не відомо, повідомили «УМ» у прес-службі Кириленка. Кажуть: «У будь-якому випадку, корисно зробити ревізію. І, в будь-якому випадку, це тільки один з елементів комплексного підходу». Слова «комплексний підхід» обнадіюють, але також пригадується: коли цей вдалий музичний рік тільки починався, новий міністр культури зібрала «круглий стіл» на ту ж тему. Поговорили, поплакали і забули...
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
