У неділю в Палаці «Україна» пройде прощальний концерт співаючого ректора, юного орла, агітатора і пропагандиста кропиви і сала Михайла Поплавського, і не один, а цілих два. У концерті візьмуть участь Томас Андерс, Вєрка Сердючка, Анi Лорак, Наталя Могилевська і всі-всі. На цьому, каже Михайло Михайлович, піар-проект iз розкрутки Iнституту культури «Співаючий ректор» завершується. І починається інший піар-проект — Поплавський-політик. Втім де б завтра не опинився Поплавський, два принципи його команди, яку він згадує при кожній нагоді — почет грає короля! — залишаться незмінними: це «Кажіть про нас, що хочете, тільки прізвища не переплутайте» і «Кохаймося!». Останній насправді — не винахід ведучого «5-го каналу» Данила Яневського, якого Поплавський теж на концерт запросив, а девіз КНУКіМ уже вісім років. Так само, як і фірмовий жест Михайла Михайловича: у правій руці тримає мікрофон, а лівою робить характерний горизонтальний рух вперед. «Та, — каже, — теж треба запатентувати, поки не пізно». Про світле минуле і не менш світле майбутнє Михайло Поплавський розповідає «УМ» буквально на ходу — щойно слухав фонограми для концерту, обідав-вечеряв, по телефону розмовляв, вказівки своїм підопічним роздавав:
— PR-проект «Співаючий ректор» — був акторською роботою Михайла Поплавського, який грав роль співаючого ректора. Це, знаєте, як у Шекспіра: «Життя — театр, а всі ми в ньому актори». І хоча акторського факультету я не закінчував, цей проект виконаний не на сто, як ми задумували спочатку, а на двісті відсотків. Спочатку ж наш ВНЗ був маловідомим Київським інститутом культури, а тепер ми говоримо про Нацiональний унiверситет, який входить у п'ятірку найпопулярніших у країні. Тому я вважаю, що цей проект уже вичерпав себе, час переходити до інших.
— Вони теж стосуватимуться музики, чи, може, сконцентруєтеся на політиці? Подейкують, що ви вже неодноразово йшли зі сцени, але поверталися сюди знову і знову. Тобто цей концерт прощальний чи останній?
— По-перше, зі сцени я не йшов. У нас було багато концертів по всiх регiонах України і в Палаці «Україна»: «Вiд сердець до сердець», «Моя любов», і «З добром для людей», «Я — українець» та інші. А по-друге, останній концерт — це вже лебедина пісня, це коли вже помирають. А коли прощальний, значить я прощаюся зі сценічним образом «співаючий ректор».
— Тобто ви зараз розглядаєте варіант вийти на сцену в іншому образі?
— Так, можливо, в іншому амплуа.
— І от цього разу ви робите не тільки прощальний вечір, а ще й концерт в обідній час. Невже два рази буде аншлаг?
— На вечір у нас запрошення, а на 13-ту годину майже всі квитки розкупили. Цей концерт буде благодійним. І взагалі-то у Поплавського всі концерти були благодійними.
— Куди підуть гроші і хто буде контролювати їх використання?
— Ми хочемо пiдтримати обдаровану молодь. А як і ким вони будуть розподілені — я вас особисто запрошую, будете контролювати...
— А ви вдягнете на сцену вишиванку чи, може, який костюм із блискітками?
— Олександр Гапчук спеціально для мене шиє 10 ексклюзивних костюмів. У нього гарно розвинена творча фантазія, адже головне в костюмі що? Підкреслити характер виконавця, темперамент, зрозуміти його стан душі і створити відповідний образ. А Гапчук вперше дебютує у проекті «Співаючий ректор», i я його поважаю, вiн творча людина...
— Якщо не помиляюсь, раніше ви одягалися у Михайла Вороніна... Хтось навіть пожартував, що своїми замовленнями тільки ви окуповуєте їхню роботу на місяць вперед...
— А я і зараз у костюмі від Вороніна (показує на костюм-двійку темного кольору. — Авт.). А стосовно кількості — це, радше, перебільшення. Якийсь піар, напевно. Їхній...
— Не збираєтеся запрошувати на концерт Дмитра Гордона, який є практично вашим основним конкурентом на українській естраді?
— Так, він обов'язково буде і на сцені, і в залі, він — мій хороший друг. Але після того, як Дмитро Ілліч заспівав, я вирішив піти зі сцени (сміється. — Авт.) Ну і Томас Андерс теж буде.
— А які у вас стосунки з колегами-ректорами? Чи рекомендували б ви їм у схожий спосіб рекламувати свої заклади?
— Років п'ять тому труднощі невеликі були, але зараз уже всі звикли... І другого такого співаючого ректора уже не буде. Крапка. Це вже на все життя. І більше такого... (пауза. — Авт.), як я, уже не буде.
— Пам'ятаєте свій перший вихід на сцену?
— Було дуже важко психологічно. Пригадую, Юрій Рибчинський та Геннадій Татарченко тоді спеціально для мене написали пісню «Юний орел». Я саме після трьох судових процесів повернувся на посаду ректора, і вони написали: «Позаду минулі тривоги, а за мною нової...». Ну, як там... (наспівує під ніс. — Авт.) «Вже нової...»
— Доби співаки?
— Так. І йди, значить, навпростець... Бо якщо не підеш навпростець, буде повний капець! І на перший виступ я не міг вийти. А тоді коньяку 150—200 грамів випив і вперед!
— І як зреагувала на ваш вихід зала?
— Просто, ну от «не ждали», знаєш...
— Яка доля чекає ваші телевізійні проекти «Крок до зірок» та «Наша пісня»? Адже якщо ви «зав'язуєте» зі співом , то й у них уже з'являтися не гоже...
— Ні, чому? Проект «Крок до зірок» триватиме. Ним я дуже пишаюся, бо ми виперли з українського ефіру російську «Утреннюю звезду» з Ніколаєвим і великими зусиллями поставили на ноги український продукт «Крок до зірок». І так само ми продовжуватимемо «Нашу пісню», яку я вестиму з Олею Сумською. Тепер буде ректор-ведучий, ректор-танцюючий, ректор-розмовляючий, але не співаючий. Словом, як у пісні: (наспівує. — Авт.) «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью...» — це якраз один із девізів моєї команди. І от, до речі, (Михайло Михайлович починає розмовляти російською. — Авт.) дуже мені подобається Висоцький — він близький мені і по духу, і по характеру, і десь, може, навіть по агресивності... Думаю, одна з його пісень прозвучить на вечорі (Михайло Михайлович робить замріяне обличчя і дивиться в далечiнь. — Авт.): «Лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал». Зрозуміли, так? Тобто попереду в нас ще є багато роботи...
Хочемо також зняти фільм про українську діаспору, відомих українців, які живуть за кордоном.
— У вашій відеотеці — 22 кліпи. Є улюблений?
— «Росте черешня в мами на городі». Я співав тільки ті пісні, які були мені до душі, і ця пісня для мене свята. Сьогодні, особливо молодь, часто соромляться своїх батьків, які живуть десь там у селі, в поганих умовах, часто хворіють. І я не тільки сам щосуботи їжджу до мами, а й закликаю інших частіше навідуватися до своїх батьків... Тому що колись може виявитися пізно... Між іншим, моя мама отримує щомiсяця «ректорську» стипендію 1000 гривень і є генеральним директором ресторану «Батьківська хата», який знаходиться на 252-му кілометрі траси Київ—Одеса. Ми назвали цей ресторан на честь мого вже покійного батька, він оформлений в національному стилі, хата-мазанка, і таке інше. Що характерно, в ресторані є моя улюблена горілка, яку робить моя мама, — називається «Кропива».
— А це не ви надихнули одну горілчану компанію робити горілку «на листях кропиви»?
— Горілка «Кропива», як і взагалі слово «кропива», запатентована Михайлом Поплавським. А рецепт у неї дуже простий: самогонка, 60 градусів, фільтрується активованим вугіллям, настоюється, потім ще раз фільтрується, чиста, як сльоза, так... а потім 12 годин настоюється на кропиві. Треба ще трохи охолодити в холодильничку, і все — смакота (з насолодою усміхається. — Авт.). І, між іншим, от хтось може їхати трасою і ні копійки грошей нема, так йому безкоштовно запропонують скибку чорного хліба зі шкварками — так, як я любив у дитинстві — і узвар (відпиває ковток узвару з келиха, який стоїть на столі. — Авт.)
— А ви користуєтеся якимись дієтами, наприклад, коли готуєтеся до зйомок кліпу, абощо?
— Ну от зараз перед концертом утримуюся від спиртного і їм менше виробiв iз борошна. Але сало — 80—100 грамів з'їдаю щодня. Ви собі навіть не уявляєте, як воно діє на енергетичне поле, на чоловічу силу. І там є дуже (бере з тарілки шматочок сала, купленого на Бессарабці і розповідаючи, демонструє на ньому всі сальні позитиви. — Авт.), ось тут, під шкурочкою, є багато корисних речовин для розумової діяльності. Іще при Щербицькому в Компартії було обов'язковим для кожного члена Політбюро — щодня з'їдати 100 грамiв сала. І чому я такий талановитий і розумний? Тому що я їм сало i вам рекомендую.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
