Ультимативно-принциповий епатаж

11.11.2005
Ультимативно-принциповий епатаж

Усi говорять про потребу агресивностi культури. Ось вiн — Андрiй Жолдак. (Фото Укрінформ.)

      Агенція УНІАН оприлюднила відкритого листа, з яким Андрій Жолдак звернувся до Прем'єр-міністра Юрія Єханурова та міністра культури Ігоря Ліхового. В ультимативній формі Тобілевич IV запитує, коли в Україні відбудеться прем'єра його останньої вистави «Ромео і Джульєтта. Фрагмент». За словами пана Жолдака, саме цей спектакль, заборонений харківською владою, став однією з причин його звільнення з театру: після відкритої репетиції «Ромео і Джульєтти» його змусили піти за власним бажанням (офіційна позиція харківської влади: Жолдаку через численні проекти за кордоном ніколи було керувати театром у Харкові, хоча угода була укладена до 2007 року...) Але тоді, пояснює режисер, він «виторгував» за своє звільнення для трупи харківського театру дозвіл виїхати до Німеччини і показати виставу на Берлінському театральному фестивалі. Коли на початку вересня режисер Андрій Жолдак гримнув дверима і, вийшовши з приміщення Харківського театру імені Шевченка, взяв курс на Берлін, особливого подиву у навколотеатральній тусовці не спостерігалося. Знаючи Жолдака і, особливо, маючи хоча б побіжне уявлення про його творчість, чогось подібного і треба було чекати. Ну переросла людина свій час, ну не захотіла думати-гадати, чи виструнчиться українська культура настільки, щоб осягнути такі метафори, образи, посили та символи — так що ж їй, відхреститися від свого таланту і тільки тим і перейматися, як би не вибитися із загального контексту поняття «сучасна українська режисура»? Це смішно взагалі, а по відношенню до пана Андрія — смішно у кубі.    Він, чесно кажучи, і так докладав максимум зусиль для того, аби його присутність в Україні не була формальною чи винятково родинною. А тому розставання з Харківським театром імені Шевченка, яким Жолдак керував протягом трьох останніх років, виглядало логічно і прогнозовано: контракт закінчився, а естетський Захід просто-таки розривав Тобілевича IV на шматки. «Ромео і Джульєтта...» з Харкова не лише відкрила один iз найвідоміших фестивалів у світі, а й стала топ-темою для дискусій критиків і глядачів.

      Чесно кажучи, говорити там справді є про що. За словами харківських колег, які були на тій доленосній репетиції, Жолдак максимально наблизив Шекспіра до наших реалій. Чого варта лише одна сцена, коли романтичні нащадки антагоністів Монтеккі і Капулетті сидять на унітазах, а потім встають і починають обмазувати один одного недвозначною коричнуватою речовиною... Так що шок харківських чиновників від побаченого можна зрозуміти. А з іншого боку, можна зрозуміти й Жолдака, для якого балкончики та поцілуночки під зоряним небом — анахронiзм, позавчорашнiй день.

      Своє запитання про дату української прем'єри «Ромео і Джульєтти» Андрій Жолдак називає принциповим. «Відсутність вашой відповіді, — пише Жолдак, — означатиме для мене існування офіційної — на найвищому рівні — заборони показу моєї вистави в Україні. У такому разі я розумітиму, що прем'єри вистави в Україні не буде». Також режисер запросив Юрія Єханурова та Ігоря Ліхового на прем'єру україно-німецького проекту «Медея в місті», який називає «безпрецедентним за своїми масштабами». Представлення «Медеї...» відбудеться 16 листопада в одному з найбільших театрів Німеччини «Фольксбюне». Поки що ні Прем'єр, ні міністр культури не знайшли часу, аби принаймні відреагувати на епістолярій невтомного, але відверто зневіреного стосовно свого місця в українському театрі, експериментатора Андрія Жолдака.

 

ДОВIДКА «УМ»

      Андрій Жолдак — відомий театральний режисер. Лауреат премії ЮНЕСКО, якої він був удостоєний минулого року за підсумками театрального фестивалю «Балтійський дім» у Санкт-Петербурзі. Ставив вистави у театрах України, Росії, країн Європи. Останні три роки очолював Харківський драматичний театр імені Шевченка, де поставив спектаклі «Гамлет. Сни», «Один день Івана Денисовича», «Місяць кохання», «Гольдоні. Венеція», «Ромео і Джульєтта. Фрагмент».

      Одружений, має двох синів. Дружина, Вікторія Спесивцева, акриса Театру імені Івана Франка.

 

КОМЕНТАРI

      «УМ» звернулася до кількох українських театральних режисерів та акторів із запитаннями: що ви думаєте про лист Андрія Жолдака до Прем'єр-міністра та міністра культури? Як оцінюєте творчість цього режисера?

      Виявилося, більшість служителів Мельпомени про такий лист узагалі нічого не чули. Наталя Сумська, яка грала у виставі Андрія Жолдака «Три сестри», взагалі говорити будь-що про Жолдака відмовилася: «Доберуся до комп'ютера — тоді й поговоримо».

 

      Михайло Рєзнікович, художній керівник та генеральний директор Театру російської драми ім. Лесі Українки: Листа читав. Не знаю, для чого Андрій його написав. Може, отримав хорошу оцінку в Німеччині і хотів сказати: «Ось там мене похвалили!» Жолдак хоче, щоб його вистави йшли в Україні. Але те, що він робить зараз, не той театр, який потрібен глядачу. Я бачив його нові роботи. Коли Андрій приїхав у Київ, у театрі Франка йому не дали сцени, і Жолдак прийшов у Російську драму. Це фестивальний театр, який може поставити два-три рази виставу, а на третій раз глядачі вже не підуть. Хоча в Андрія прекрасна риса — він фанатик театральної справи. Жолдак багато в чому йде за модою і розуміє, що на ринку збуту зараз потрібне.

      Віталій Малахов, художній керівник Театру на Подолі:

      Я добре знаю Андрія і в мене з ним нормальні стосунки. Андрій — дуже талановитий режисер. Дуже. Але якби він ще менше ганяв понтів. У талановитої людини рівень скандальності повинен відповідати рівню таланту. В Жолдака настав такий момент, коли скандальності стало більше. І йому нічого не залишалося, як підтримувати свій імідж. Лист до Єханурова — яскравий доказ. Це, як у випадку, коли соліст «Нірвани» Курт Кобейн вистрілив собі в голову. Або як Джиммі Хендрікс відкушував голови горобцям на сцені — вони використали все у своєму творчому арсеналі, і, за великим рахунком, на більше здатні не були. Як на мене, Жолдаку треба було б узяти приклад з Олега Скрипки. Із віком той стає більш спокійним і менш епатажним.

      Ірина Кліщевська, художній керівник театру «Колесо»: Я зараз хворію, тому сиджу дома і за новинами не дуже слідкую. Про листа нічого не чула. Про Жолдака можу судити за однією виставою, яку бачила —«Три сестри». Як видовище — це цікаво. Актори працюють гарно. Інше питання — Жолдак знищує автора, докорінно. І скрізь ставить своє «я». Так що іноді думаєш: ну навіщо тобі Чехов? Напиши свій сценарій, і став на нього вистави.

      Богдан Бенюк, актор: Про листа Андрія Жолдака чув, але не читав його. Хоча якщо він написав до Єханурова, то помилився адресою. Звертатися треба було до трупи в Харкові. Коли актори підтримують керівника, вони гори можуть звернути.

      Якщо оцінювати Жолдака як режисера, то це талановитий режисер. Хоча я розбив би його творчість на дві частини. Перша — коли Жолдак був більше схильний до реалістичного театру. Коли поставив дипломну роботу «Момент» за Винниченком у театрі Франка. Друга частина — коли Андрій Жолдак відійшов від реалістичного театру. Але такі режисери, безумовно, потрібні. Це, знаєте, як у хімії чи фізиці: роблять якесь відкриття, і навіть, коли нічого не виходить, тим, хто працював над відкриттям, даються високі звання. Тому що ці люди показали: таким шляхом рухатися не треба, він хибний.