Про «Код да Вінчі» — іронічно

02.11.2005
Про «Код да Вінчі» — іронічно

      Звичайно, це чистої води кон'юнктура: пародія на всесвітньо відомий роман, який уже побив усі реальні і нереальні рекорди з продажу. Забезпечити увагу до власної книжки та ще й за допомогою такої відомої людини, як Леонардо Да Вінчі, — кращого маркетингового ходу й не вигадаєш. Не знаю, як відповідали — і чи відповідали взагалі — на ці кпини брат і сестра Литвинови, але дорікати їм не доводиться. Не вони перші, не вони останні. До того ж письменники до об'єкта свого професійного інтересу поставилися з величезною любов'ю і щирим захопленням. А з такою симпатією, як на мене, можна братися за іронічне переосмислення найвизначнішого шедевра.

 

      Шлях до «Кота недовинченного» і літератури взагалі для Анни та Сергія Литвинових проліг через декілька не зовсім типових для письменника пунктів. Наприклад, чотири роки вони просиділи в рекламному агентстві, вкладаючи свою душу і талант у ... рекламні слогани. І досягли там, між іншим, непоганих результатів. (Так, після себе в мистецтві рекламного слова Сергій Литвинов залишив, зокрема, слоган для меблевої фабрики: «На цьому столі буде зручно не лише вашим паперам, а й вашій секретарці»). Писали також іміджеві статті, інтерв'ю на замовлення — у «розкрутці» Олександра Малініна, Володимира Кузьміна, групи «Ліцей» є і заслуга Литвинових. А одного прекрасного дня Сергій та Анна вирішили полишити свій «іміджево-слогановий» конвеєр і подалися в літературу. Свідомо — літературу масову. «Тому що детективи будуть продаватися, — просто пояснює цей вектор Анна Литвинова. — Це комерційний підхід. Кожен другий пише «роман століття» і вірить у те, що він обов'язково «вистрілить». Але нам здається, що краще писати те, що продається, аніж те, що лежить у столі й гордо називається «романом століття»». З таким нехитрим підходом до власного «Ми» у літературі Литвинови досить швидко поставили на «полицю» російського детективу кілька десятків власних творів.

      «Кот недовинченный» — остання новинка від Литвинових. Сюжет від Дена Брауна тут впізнавано фігурує у вигляді спогадів-натяків-асоціацій. Є і безсумнівні схожості: двоє героїв вирушають на пошуки скарбу... Але якщо Ден Браун відверто «педалює» на історії і особі великого Леонардо, то Литвинови багато уваги приділяють сучасності. Тій, яка в кожного — за вікном і в моніторі. Комп'ютерний геній Антоха розробив якусь надсекретну програму і, рятуючись від невідомих, «закинув» її у всесвітню павутину. Працював він у шлюбному агентстві «Уж замуж зарубеж», а тому послав свій винахід на «мило» одній із екс-наречених, яка вийшла «замуж за рубеж». Вірний друг Антона, Льончик, рознервувався з цього приводу не на жарт і прибіг до своєї тітки Каті: «Гвалт! Шукаймо Антоху!». А тут і «пропажа» підказкою «маякнула»: мовляв, програма дорогуща, продати її можна за мільйони доларів, а знайти ... десь у Європі. І поїхали наші двоє... Спочатку — у Венецію. А далі Антоха, розіславши наводки за адресами клієнток «Уж замуж...», поводив їх шляхами-дорогами, примушуючи при цьому відбиватися від російської мафії, крутити романи і постійно озиратися, гублячись у здогадках, хто ж це за ними стежить цього разу. Гарантують Литвинови і безпосередньо-опосердкований контакт читачів з да Вінчі. У романі є один трішки схибнутий, але симпатичний аристократ. Він стверджує, що сам кілька разів бував у минулому. Як? Та елементарно: вигадав «машину часу», — бачився з да Вінчі і переконаний, що і той, у свою чергу, неодноразово гостював у нашому «часовому вимірі». Леонардо знав про нас геть усе і постійно «подавав сигнали», немов попереджаючи про небезпеку деяких подій і явищ. «Всі жінки у да Вінчі загадково посміхаються — вони щось знають!» — захоплено вигукує аристократ. А відверта жіночність чоловіків у його посланнях — хіба ж це не засторога того, що людству в ХХ столітті доведеться познайомитися з терміном «гомосексуалізм»? Утім перезбудженого «давінчізнавця» дуже швидко вгамовує дружина, посилаючи благовірного пити свої ліки. А закінчується історія Каті та її племінника дещо навіть образливо: диво-програмою заволодіває агентка спецслужб, з якою у Льончика було все і, як він думав, насправді. Щоправда, і наші шукачі скарбів не залишилися в абсолютному програші, суттєво поповнивши свої банківські рахунки...

      У цій історії є надзвичайно актуальний як для нашого часу посил, який так красиво виписав свого часу Веніамін Кавєрін у «Двох капітанах»: боротися й шукати, знайти і не здаватися! Для сучасної молоді цю істину, напевне, трактувати треба саме так: через комп'ютерні програми, прагнення гідного матеріального становища, бажання бачити нові країни та нові міста, знайомитися з цікавими людьми, піклуватися про себе та своїх рідних... Ви обов'язково повинні мати мрію, кажуть своїм сучасникам Литвинови. З нею, навіть нездійсненною, жити цікавіше. Хто сумнівається — може прочитати «Код да Вінчі» та «Кота недовинченного».

 

А ТИМ ЧАСОМ

      В обстановці суперсекретності у Шотландії завершилися зйомки фільму за романом Дена Брауна «Код да Вінчі». Заради конспірації увесь цей час кіногрупа намагалася «замаскуватися» і направити фанатів роману на хибний шлях. Так, на знімальних майданчиках навіть були розставлені таблички «Лінія Рози», але маневр режисера Рона Хауарда був розгаданий на раз-два, тож кіношникам довелося облишити свої хитрощі й тримати «кругову оборону». Тим більше що й місцеві жителі вирішили підзаробити на бестселері: один підприємливий дідусь, що мешкає неподалік місця зйомок, охоче пускав озброєних оптикою «гав» до себе у квартиру спершу за 25, а потім і за 75 фунтів.

      Попереду — монтаж і прем'єра фільму в травні наступного року, яку з нетерпінням чекають сотні мільйонів «давінчіманів» у всьому світі. Нагадуємо, що в головних ролях майбутнього кінобестселера — Том Хенкс та Одрі Тоту.