Козабас? Цибуля? Готові? От вінта...

      Раз на місяць самобутній рівненський гурт «От Vinтa» виступає в київському «Докер-пабі», і не скористатися цим «раз на місяць», щоб поспілкуватися з єдиними украбільниками про їхні чудні тексти, рокабільні труси і останній альбом «Дарма наївся я цибулі», було неприпустимо. От ми й скористалися.

      Коли наступного разу виникне запитання, хто гратиме на редакційній забаві, то ми дамо нашому редактору компакт гурту «От Vinта», і редактор погодиться їх запросити. Хіба самі «отвінтисти» гастролюватимуть. Може бути таке, що саме в ті дні вони будуть на «Підляській осені» (в Білостоку чи Підляську) або в російських Єкатеринбургу чи Пермі, куди збираються найближчим часом. У Росії та Польщі хлопці відоміші, ніж удома. І не подумайте, борони Боже, що «От Vinта» мають репутацію весільних музик, просто не почути їхній живий драйвовий виступ, не посміятися над римованими експромтами-епіграфами перед кожною піснею, не подивитися, як виграють їхні м'язи: у вокаліста Юрія Журавля — на шиї, у гітариста Віктора Пилипчука — на руках, у Володимира Загінея (козабас) — на всьому торсі, а у барабанщика Олександра Мартюшева ще й на ногах — гріх великий. Та й такий креативний гурт ще пошукати! Винайшли власний стиль — украбілі (суміш рок-н-рольного запалу та українського фольку), самі придумують чудові тексти пісень (співають тільки українською), носять одяг власного дизайну, малюють, у театрі грають... Словом, як у рекламі. «От Vinта».

Гурт

      Свого часу музиканти «От Vinта» лицедіяли в молодіжному театрі «Від ліхтаря» на базі рівненського Палацу дітей та молоді. А своєю першою серйозною роботою називають музичне оформлення для спектаклю «Пеппі Довгапанчоха». «В театрі я реалізував себе повністю, — розповідає «УМ» головний «енерджайзер» гурту Юрій Журавель, — був і художником-декоратором, і гримером, і дизайнером, композитором та поетом, актором. Люблю театр досі. Однією музикою всіх емоцій не передаси, тому навіть зараз на сцені ми трошки театралізуємо: виступаємо в різних костюмах, додаємо піротехніку.

      — Десь я таке вже бачила...

      — Маєш на увазі «Рамштайн»? Мені вони імпонують своїм патріотизмом, адже раніше співали тільки німецькою, щоправда, зараз пішли в комерцію і з'явилася англійська.

      — Ви теж принципово співаєте українською, так?

      — Ще з початку ми поставили собі надзавдання: окрім того, що співаємо пісні, хотілось би піднімати дух нашої молоді, звичайно, патріотичний. Ми співаємо українською, також адаптуємо тексти народних пісень до нетипової для них мелодики — сайкобілі, рокабілі.

      — Так, так, пригадую, кілька років тому на Ювілейній міжкрайовій пластовій зустрічі у Свіржі ви були «в почоті»...

      — Ми дуже дружимо з НСОУ «Пласт». До нового альбому, над яким ми саме працюємо, ввійде також три пісні, спеціально для них написані. Так що я хочу сказати: оте народне мистецтво в його первіснообщинному — назвемо так — вигляді сучасній молоді не є цікавим. Ми часто буваємо в Росії та Польщі і бачимо, який не до порівняння більший патріотизм у них і в нашій країні. Особливо в Росії, де він межує з шовінізмом. Треба підіймати національну хвилю і нам: хай це буде якісно, драйвово і, можливо, трохи агресивно.

      — Коли ви виступаєте в Росії, теж говорите перед кожною піснею свої фірмові рими, як то «Нам відверто наплювати — жид, кацап ти чи хохол:  усі однаково вар'яти, якщо грає рок-н-рол»? Хіба доцільно це, якщо вони не розуміють української?

      — Вони просять перекласти або розповісти перед початком, про що пісня. І в Росії, до речі, наші диски продаються значно краще. На обкладинці є тексти, і коли ми приїжджаємо в Єкатеринбург чи Москву, люди співають разом із нами, навіть не розуміючи слів.

      — А що чути про пропозицію російської сторони видати альбом на їхньому лейблі?

      — Росіяни поставили умову, щоб кілька пісень на альбомі ми виконували російською. І ми не погодилися.

Фішки

      Щоб грати в гурті «От Vinта» треба бути не зовсім нормальною людиною. Хто одужує — відсівається, тому в сьогоднішньому складі з початкового, одинадцятирічної давності, залишився тільки Журавель. «Коли ми почали грати рокабілі, то зрозуміли, що гуртів такого напряму багато і створили власний стиль музики — украбілі. От візьмімо еволюцію розвитку: спочатку були риби, потім плазуни, птахи, ссавці і далі. Але збоку стояли черепахи, вони йшли окремою ланкою, після жаб одна гілка пішла до плазунів, а іншу утворили черепахи. Так от ми — черепахи від музики, повернулися до витоків рокабілі, але створили щось своє. Ми також замінили звичний контрабас на український народний інструмент — козабас: три струни, знизу барабан, великий довгий гриф, схожий на контрабас. Козабас був поширений у Карпатах, його використовували у вертепах як дійову особу. Крім того, ми багато гастролюємо, а перевозити козабас легше, він не такий великий.

      — А ще ж у вас екстравагантні сценічні костюми. Це ж ти їх придумував?

      — Так. Перед сьогоднішніми комбінезонами ми виступали в жовтих шортах в чорні пропелери. І не носили традиційні для рокабільних виконавців зачіски, а брились наголо. І ти знаєш, сприйняли «на ура»: якось у Пітері нас питали: «А ви будете одягати свої рокабільні труси?» Бачиш, зробили свою моду — наші «труси» вже стали рокабільними.

Тексти

      Цікаві слова пісень — теж Журавлева творчість. На другому альбомі «От Vinта» «Дарма я наївся цибулі» одні тільки назви інтригують: «Чемпіонка по штовханню в тролейбусах», «Опля-картопля», «По підлозі гупа». «Це реальні речі! — говорить Юрій. — Обіймаєш дівчину, щоб хрящі хрящали, про це і пишеш... Взагалі це притаманне українській народній творчості — співати про те, що хвилює».

      — Це ж скільки цибулі треба було з'їсти, щоб навіть альбом так назвати...

      — Одного вечора я повертався додому, а це недалеко від овочесушильного заводу. Там обробляли цибулю, і в Рівному часто нею смерділо. І я подумав: оце може бути проблема — він наївся цибулі, і саме тоді зустрів своє кохання, а вчора він, як на зло, їв мармелад, та не було її... Тобто кожна пісня — маленька історія, а коли я її пишу, уявляю все візуально.

      — Мабуть, так кольорово, як малюєш ілюстрації на ваших альбомах, сайті та постерах.

      — Так. Це ще зі школи, коли я не міг розв'язати фізичні чи математичні задачі, поки не уявляв візуально. Просто було з механікою, а коли почалися молекулярні теорії, те, що я не міг уявити, було важко...

Дарма я наївся цибулі