Усім органам виконавчої влади можна тільки поспівчувати — вони й раніше спокою від своїх «законодавчих» колег не мали, а тепер узагалі замучаться, розгрібаючи депутатські запити. Адже завдяки рішенню Конституційного Суду у Верховній Раді — нововведення: відучора всі запити народних обранців направлятимуться до адресатів «автоматом». Раніше за кожен запит доводилося окремо голосувати, і парламентаріям, аби їхні «листи» до всіляких міністрів та прокурорів пішли за адресою, доводилося чимало побігати між фракціями, вмовляючи колег по залу підтримати їхню петицію. Відтепер для того, щоб надіслати «послання» тому чи іншому «виконавцю», достатньо просто написати запит і передати його спікеру, щоб оголосив. Голосувати ж доведеться тільки за офіційні звернення до Президента.

Дивно, здавалося б, на перший погляд, але питання про ставлення президента Сербії і Чорногорії Світозара Маровича до політичної реформи в Україні прозвучало першим на прес-конференції двох президентів під час візиту п. Маровича до Києва. Сербсько-чорногорський керівник, дарма що має далеко не зразково-демократичну країну, котра щойно звільнилася від режиму Мілошевича, був «радий старатися» і розповів про переваги «домінантної в Європі системи парламентської демократії».

Олександр Мороз уже вкотре (після 1996 року, коли парламенту на чолі з О.О. вдалося за ніч прийняти Конституцію) опинився на коні у питаннях внесення змін до Основного закону. Відповідний проект, направлений до Конституційного Суду на хвилі політреформи ще в липні комісією Верховної Ради (так званий проект Матвієнка—Мусіяки—Мороза), вчора одержав позитивний висновок КС. Невідповідним Конституції судді КС оголосили лише одне положення: про те, що парламент сам буде уповноважений офіційно коментувати закони. Наразі це право закріплене за суддями КС, тож нічого дивного в такому висновку суддів немає. Тим паче що на суть політреформи воно майже не впливає.

Ще кільканадцять місяців тому запевненням свіжопризначеного Генпрокурора Святослава Піскуна «розкрити «справу Гонгадзе» вже через рік» міг повірити тільки хтось або дуже наївний, або геть не знайомий з реаліями політичного життя сучасної України. Звісно, виконати свою обіцянку (щиру чи ні — це вже інше питання) Піскунові так і не вдалося — умови «демократії по-кучмівськи» не дозволили. Однак несподівано для всіх (а можливо, і для самого себе), включно з «хазяями» вулиці Банкової, «головний прокуратор» дозволив своїм безпосереднім та опосередкованим підлеглим підійти до офіційної розгадки на небезпечно близьку відстань. Святослава Михайловича з ГПУ, природно, «поперли», але ж маховик уже розкручено...