Зона для ряби

22.10.2005
Зона для ряби

Ці курочки навіть не підозрюють, що у світі існує якийсь підступний грип. (Фото Сергія ТЕСЛЕНКА.)

      Кажуть, у страху очі великі. Моя кума, наприклад, перестала купувати курятину, хоча запечена курка — найулюбленіша страва її чоловіка. Тепер мого кума посаджено на «строгу» сосисочну дієту. Хоча будь-який лікар скаже: під час термічної обробки вірус гине. Але дається взнаки інший страх: курку ж (а раптом «грипозну»?) доведеться брати в руки, розрізати і зрештою готувати. Фахівці ж переконують, що на птахофабрики закритого типу виробництва вірус не може потрапити в принципі. Щоб переконати в цьому, на Старинську птахофабрику компанії «Миронівський хлібопродукт» (її птиця реалізовується під торговою маркою «Наша ряба») запросили журналістів.

      Територія птахокомплексу — півтори тисячі гектарів землі, де є своя власна бензозаправка, інкубатор, яйцецех та розташовується кілька зон замкнутого циклу виробництва — саме тут вирощують птицю. Це означає, що на територію зони (а це 8 і більше пташників) не потрапить ані випадкова людина, ані транспорт. Відстань між кожною із зон — 5-7 кілометрів. На шляху до кожної — чотири захисні бар'єри, які вільно долають хіба що горобці та ворони. Але вступити в контакт зі своїми свійськими родичами вони не можуть: усі приміщення закриті. Асфальтівку на території птахофабрики раз на три дні дезінфікують формальдегідом або ж посипають вапном.

      На в'їзді до птахофабрики журналістів пересаджують із комфортабельного автобуса у «на совість» продезінфікований формальдегідом ЛАЗ. Через це в автобусі зовсім нічим дихати — аж очі виїдає.

      Перша зупинка — продуктивна бригада №1. Тут десять пташників, де утримується понад 90 тисяч голів птиці. На в'їзді — щось на зразок велетенських ночов, наповнених, як з'ясувалося, не водою, а все тим же формальдегідом. Тобто, якщо якесь авто сюди і зарулить, то для початку ретельно помиє «ноги». Втім трапляється це рідко, бо за огорожею є свій трактор, своя машина, і «чужий» транспорт туди майже не заїздить. Навіть машина, яка привозить корм, вивантажується біля огорожі: через спеціальні шланги, мов пилососами, корм всмоктується в спеціальні бункери. До слова, всі корми виробляються на Миронівському комбікормовому заводі. Там зерно переробляють на спеціальні гранули, які проходять термообробку при 80—100 градусах, і в спеціальних закритих машинах їжа потрапляє на фабрику. Окрім комбікорму, «ряби» більше нічого не їдять.

      Також тут є своя закрита свердловина, і вода звідси подається просто в поїлки, пройшовши перед цим через систему очищення. Є і свій склад підстилки (солома з полів цього ж господарства). До речі, у пташниках кури вільно гуляють по приміщенню, а не сидять натрамбовані в клітки. І немає ніякого ядучого запаху — у пташниках, каже директор, кондиціювання краще, ніж у офісі фабрики.

      А працівники (як правило, безпосередньо біля птиці працює 25—28 людей) потрапляють до своїх підопічних узагалі через справжнє чистилище — так званий санпропускник, який є на кожній із зон. Перед входом — килимок занурений у знезаражуючий розчин — для дезінфекції взуття. Далі при вході — ємкість для миття рук. Руки тут миють полідезом — розчином, винайденим, до речі, в Україні. Він має настільки чудові знезаражуючі властивості, що коли ним обробити якусь поверхню — сім днів на ній не росте ніяка мікрофлора.

      У санпропускнику є чотири роздягальні (по дві для чоловіків і жінок) — так звана брудна, де робітники знімають свій одяг, причому весь. (У тому, що роздягаються повністю, сумнівів не виникає: на батареї саме висить чийсь бюстгальтер). А щоб потрапити до чистої роздягальні, де вдягають спецівку, доводиться в буквальному розумінні пройти очищення водою — тобто прийняти душ, який розташований між обома роздягальнями. До речі, більшість журналістів безпосередньо до пташників не пустили — пішли тільки п'ятеро телеоператорів та фотокорів, які зважилися пройти всю процедуру разом із купанням.

      Є в санпропускнику також пральня з сучасними машинами-автоматами. Після кожної зміни, тобто щодня, тут перуть спецодяг робітників, дезінфікують і прасують. У спеціальній кімнаті, так званій камері дегазації, дезінфікують формальдегідом грубий одяг (куфайки, куртки), які немає можливості щодня прати. А ще тут є своя їдальня: робітників на місці годують, щоб вони до кінця зміни не виходили за межі зони.

      Окрім того, кожен, хто влаштовується на роботу, підписує договір, в якому зобов'язується не тримати вдома ніякої птиці (навіть папуг!) і уникати контакту з курми-гусьми у сусідів і родичів. За це щомісяця працівник отримує компенсацію — 4 тушки м'яса та 60 яєць. Коли ж цю обов'язкову умову буде порушено, доведеться сплатити штраф у розмірі еквівалентному 500 доларів і шукати іншу роботу.

      Такі засоби застороги введені на фабриці не вчора і не позавчора, а існували завжди. «Є безліч хвороб, значно небезпечніших для птиці, — каже директор птахофабрики Олександр Зубчук. — Наприклад, хвороба Ньюкасла, пневмовірус, реовірус — страшні хвороби, від яких півмільйона птиці може вилягти за півтора-три дні». Тому за здоров'ям курочок і півників тут ведуть постійний моніторинг — беруть проби крові й аналізують, чи загрожує бройлерам якась зараза. І вже за результатами цих проб розробляють програму вакцинації.

      «Не купуйте птицю на базарах, — застерігає Олександр Зубчук. — Адже її ніхто не вакцинує. Хоча й варто! У селах як? Здохло в бабці дві курки з десяти, побідкалася — та й усе. А ніхто ж не задумується, що падіж птиці склав 20 відсотків!» І радить згадати відому приказку «Коли Іван їсть курку? Коли курка хвора, або коли хворий Іван». А й справді так! Закульгала якась зозуляста — голову на колодку, а захворів хтось у родині — починають лікувати наваристим бульйоном.

      «Треба зважати на специфіку вирощування птиці в Європі, Азії та в нас, — додає Сергій Мелашенко, директор із маркетингу компанії «Миронівський хлібопродукт». — В Європі птахівництвом займаються фермерські господарства, і птицю вирощують просто неба, а відповідно, вона може контактувати з перелітними птахами. Тому ризик потрапляння вірусу більший. У нас же завдяки закритому циклу виробництва це виключено».

 

ДО РЕЧІ

      За даними ТМ «Наша ряба», продажі курячого м'яса в ці дні не те що не впали, а навіть подекуди зросли. Тим більше, курятина трохи подешевшала — виробники запевняють, що це зовсім непов'язано з «грипозним психозом», а з сезонним подешевінням...

  • Коли вона не працює...

    Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>

  • На небезпечно малій висоті

    «Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>

  • Смугаста, мов Тигр

    «Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>

  • Віщий бабак

    ...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>

  • Медові ріки на Дніпрових берегах

    Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>

  • Імітація навколо «саркофага»

    «Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
    Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>