Жінка для Жінки

      Про величезний потенціал жінки з-поміж інших свого часу говорив і російський класик, захоплюючись тим, що представниця прекрасної статі може і коня на скаку зупинити, і до палаючої хати зайти. (Для чого їй цим займатися — це вже, як кажуть, справа десята). Але всі ці «подвиги» у порівнянні з тим, що ось уже другий рік робить Лариса Кадирова — так, дитячі пустощі. Днями актриса організувала і провела ІІ Міжнародний фестиваль моновистав «Марія». Не без сторонньої допомоги, звісно, але винятково-рушійна роль цієї ідеї належить таки пані Ларисі. Власне, до цієї місії Кадирову підштовхнула доля: актриса є лауреатом премії імені Заньковецької, свого часу в ролі прими українського театру початку минулого століття вона сама виходила на сцену театру імені Марії Заньковецької.

      Перший фестиваль моновистав, присвячений першій народній артистці України Марії Заньковецькій, приймав у себе театр «Сузір'я». Другий люб'язно запросив на свою Малу сцену, яку Богдан Ступка вперто називає інтимною, рідний театр Лариси Кадирової — імені Франка. А підстав для того, аби провести фестиваль саме за адресою площа Франка, 3, окрім творчої «прописки» пані Лариси, було справді досить багато. Наприклад, відомо, що сама Заньковецька була і залишається почесною актрисою театру Франка: з 1926 по 1934 роки, коли актриса жила в Києві, вона навіть отримувала невеличку стипендію від театру, тому «франківці» вважають її своєю.

      На фестивалі свої моно-вистави презентували актриси з Білорусі, Німеччини, Польщі, Норвегії, Єгипту, України. Кожна з них була настільки унікальною, особливою, особистісною, що висновок про багатогранність жінки напрошується сам по собі. Звісно, нашому слов'янському вуху та оку зрозумілішими були вистави самої Лариси Кадирової, що зіграла Маркесовий «Посаг кохання», львівської актриси Наталки Половинки, яка привезла вже відому «Квітку-Невісту» — пісенну композицію, що включає в себе ритуально-обрядові весільні співи, старовинні українські пісні, романси, за якими дуже чітко простежується доля жінки: кохання, зрада, розчарування... Потужно прозвучала білоруська вистава «Я не залишу тебе» — це режисерський дебют народної артистки Білорусі Марії Захаревич. (Білоруси приїхали разом зі своїм художнім керівником Валерієм Раєвським, який не приховував задоволення від того, що нарешті він у Києві, де востаннє був двадцять років тому — «такі наші гастрольні реалії»). Зрозумілою і якоюсь наче своєю була на цьому фестивалі актриса з Єгипту Нора Амін. Вона — справжня театральна революціонерка у своїй країні: заснувала першу приватну театральну агенцію в Каїрі, має премію ЮНЕСКО і викладає у Берлінському університеті. «Я привезла сюди свою виставу «Араб», — каже Нора, — яку зробила після кількох подорожей за кордон. Мені б дуже хотілося зруйнувати стереотип східної жінки, який існує поза Сходом. Ця вистава, насамперед, для європейської публіки, а тому я граю її англійською». Не знаю, наскільки англомовною була публіка у Києві, але Нору Амін розуміли всі: актриса вміло експлуатувала свою пластику, тембр голосу, у виставі було багато відеоматеріалів, а тому певну недомовленість можна було трактувати лише як обов'язковий елемент художньої інтриги.

      Кожен, хто стежив за перебігом фестивалю «Марія», міг також переглянути експозицію «Марія», яку у фойє театру Франка оформили працівники музею Марії Заньковецької. А фахівці залюбки прийняли запрошення долучитися до розмови «Виміри акторської майстерності сучасної Актриси», модератором якої була відомий театрознавець Валентина Заболотна.