Скільки України на українських джаз-фестах?

17.09.2005
Скільки України на українських джаз-фестах?

Грають Норберт Шоулі (гітара) та Хеннінг Тобіяс Сівертс (саксофон) із квартету Матіаса Данека. (автора.)

      Застережусь відразу: не маю ані найменшого наміру робити якісь закиди щодо організації десятого фестивалю джазової музики, який, без сумніву, став для вінничан найяскравішою мистецькою подією першої половини вересня. (На сьогодні він — абсолютний довгожитель серед аналогічних заходів в Україні, хоч, напевно, фінансово і не найспроможніший. Коли в 1996 році перший фестиваль зібрав усього 75 слухачів, тільки найзухваліші оптимісти могли сподіватися, що через десяток років він переміститься до найкращої концертної зали «Плеяда», куди «всі стяги в гості будуть», перед входом нещасливці напитуватимуть зайве запрошення, концерти повністю транслюватиме державне телебачення, а сам «губернатор» сяде за рояль перед оркестром Олега Лундстрема. Однак він дає достатньо підстав акцентувати увагу на деяких тенденціях, що проявилися в українській джазовій культурі.

      Ясна річ, слово «міжнародний» у назві і багато до чого зобов'язує, і цілком виправдовує справді міжнародний підбір відомих виконавців: оркестр Old Cellar Big Band із Литви, валторніст Аркадій Шилклопер та квартет Матіаса Данека з Німеччини, джаз-ансамбль Тимона Тиманського із Польщі, дует американського співака Джона Уолтера та російського піаніста Андрія Кондакова. А на завершення цвях програми — оркестр Олега Лундстрема під керуванням народного артиста Росії Георгія Гараняна.

      А що ж вітчизняні джазмени, адже Україна — теж повноцінний складник поняття «міжнародний»? А от їх на ювілейному фестивалі і не виявилося. Щоправда, з боку господарів виступили чудові колективи — камерний хор «Вінниця» та камерний оркестр «Арката», але зарахувати їх до джазового напряму можна тільки тоді, коли надто сильно цього захотіти. Подібний ухил у підборі учасників виявлявся і в попередній період. За дев'ять років тут виступили дев'ять українських виконавців, і в ювілейній фестивальній газеті вони зайняли досить скромне місце серед повного переліку всіх гостей.

      Звісно, все це не можна вважати недоліком вінницьких Днів джазової музики — це просто їх об'єктивна особливість. Врешті, привезти й показати подільському глядачеві відомі закордонні колективи є справою і шляхетною, і вартою похвали та підтримки. Однак непокоїть те, що схожі риси проступають і в інших українських джазових фестивалів. В Одесі — два вітчизняні виконавці, в Коктебелі — аналогічна ситуація, а п'ять українських виконавців на донецькому фестивалі — безумовний прорив. І це при тому, що кращі наші джазмени не поступаються зарубіжним — варто згадати і гітариста Енвера Ізмайлова, і чоловічий секстет «Man-Sound», і квінтет Юрія Шепети (всі вони, до честі організаторів, у попередні роки виступали у Вінниці). І тут уже мимоволі напрошується питання: чи не назріла ідея фестивалю саме українського джазу, де наші не були б у меншості на власному святі?

      Уважний перегляд програми цьогорічного фестивалю примусив задуматись і ще про один бік творчості — композиторський. Виконання джазової класики — звична справа у таких концертах. Але от виступає каунаський Old Cellar Big Band, і якого шарму неповторності додають і рідна мова музикантів у текстах, і опора в композиціях на литовський фольклор. Виступає Тимон Тиманський — і джаз органічно доповнюється польською етнічною музикою, а квартет Матіаса Данека пропонує великий твір на тему середньовічної німецької класики — «Корабля дурнів».

      А от чи стала українська культура та багатющий фольклор базовими для української джазової композиції? Один з наших авторитетних джазознавців, цьогорічний ведучий фестивалю Олексій Коган, вважає, що ні, і висловлюється доволі безапеляційно: «Про українців почнуть говорити тоді, коли вони почнуть використовувати власну музику, причому не формально, а творчо». Наразі наші можливості продемонстрував нам «литовський Сінатра» (так його прозвали на батьківщині) Егідіюс Сіпавічус, який заспівав у джазовій манері «Червону руту».

      ...А закінчити цей матеріал хочеться тими ж словами, якими наостанку попрощався зі слухачами ведучий.

      — Я щойно говорив з меценатами, і вони мені сказали, що готові йти на одинадцятий фестиваль...

Вінниця.

А ТИМ ЧАСОМ

      Пофестивалити від душі вирішила і її величність Одеса. П'ятий Міжнародний фестиваль джазової музики «Джаз-карнавал в Одесі-2005» розпочався iз сенсаційного подарунка одеситам усього світу. 16 вересня, на церемонії відкриття свята в Одеській філармонії, вперше прозвучав унікальний запис Леоніда Утьосова. Звернення великого співака до одеситів було записане в Москві в січні 1982 року, за місяць до його смерті.

      Трихвилинне вітання записала племінниця Утьосова, Майя Молодецька, плівка увесь цей час зберігалася в її особистому архіві. Організатори джаз-фесту в Одесі дуже тішаться з того, що фестиваль почався таким зворушливим, теплим i сьогодні вже історичним зверненням.

      А сама програма фестивалю буде не менш насиченою, ніж у попередні роки. До Одеси приїхали джазмени з Болгарії, Німеччини, Ірландії, США, Польщі, Росії, Чехії... Однією з особливостей джаз-карнавалу є те, що він ніколи не прагнув винятково естетської публіки з тугим гаманцем і не усамітнювався в камерних залах. В Одесі фестивалять із розмахом: із вуличною ходою, з «Джазоходом» (такий спеціальний трамвайчик із диксилендом), який курсуватиме містом, концертами на свіжому повітрі, у тому числі й біля пам'ятника Утьосову, джазовою регатою, випуском газети «Доброго вечора, джаз!» тощо.

      А на наступний день після закриття фестивалю, 19 вересня, в Художньому музеї відбудеться «Післямова до Джаз-карнавалу» — персональна виставка фотохудожників Сергія Говелюка та Ігоря Поялкова «Увесь цей джаз».