Віктор Небоженко, керівник
Центру «Український барометр»:
— Після того, як два лідери Помаранчевої революції вступили в політичний розкол, перед Ющенком і Тимошенко постало стратегічне завдання — пошук союзників. І вони потрібні не стільки на вибори, скільки до виборів. Адже Ющенко і Тимошенко розуміють, що вони наодинці змагатися не зможуть. У цьому контексті я і розглядаю підписання декларації. Вона легітимізує можливість «помаранчевого» Президента спілкуватися на чужому для себе полі — полі колишніх політичних противників під час минулорічних виборів. Певною мірою, це перемир'я між ворогами. Знову ж таки, не на вибори, а для того, щоб перед виборами зберегти стабільність. Іде пошук точок дотику і меж компромісу, тому про більш практичні результати цієї співпраці зараз сказати важко. Хочу наголосити, що це удар по цінностях Помаранчевої революції і цінностях революції взагалі. Але очевидно, що ні в Тимошенко, ні в Ющенка нема іншого виходу, як шукати компроміс з різними силами.
Михайло Погребинський,
директор Київського центру
політичних досліджень та конфліктології:
— У таких справах, як підписання декларації, завжди є політичні сили, більш зацікавлені й менш зацікавлені. У цьому випадку найбільший інтерес проявляли Віктор Ющенко та його оточення. Президент хотів отримати хоча б видимість залагодження політичної кризи. Особливо перед поїздкою до Сполучених Штатів. Власне, цю видимість він і отримав. Дуже змістовним елементом цього дійства стало те, що до підписання в останній момент долучилася Партія регіонів. Зі всіма іншими силами все було ясно, а от з «Регіонами» — інтрига. Це перший крок, я би сказав — інституційний, до включення Партії регіонів в коло лояльних до влади сил. Після підписання важко віритиметься в опозиційність такої партії. І очевидно, що це продовження лінії Колесникова, який спершу казав про політичні переслідування, а потім, після звільнення, відмовився від цього. Чи позначиться підписання декларації на згуртуванні сил, зокрема й у парламенті, навколо Президента? Для мене очевидно, що ні. Будь-яке серйозне питання, припустимо по СОТ, розділятиме політичні сили, і консолідованого голосування не буде. Ніхто, власне, цього особливо й не чекав. Бо головне — створити видимість стабільності.
Олесь Доній, керівник Центру
досліджень політичних цінностей:
— Для президентського оточення було потрібно переламати достатньо кризову ситуацію. Особливо з точки зору розколу владної команди, втрати рейтингів і, можливо, появи сильної альтернативи. Таким механізмом стало підписання декларації (відзначу, що зміст цього документа дуже позитивний) із більшістю впливових сил. Цікаво, що до нього долучились і тверді ющенківці, і дехто з їхніх опонентів. Певною мірою це перевірка сил перед голосуванням у парламенті за президентського ставленика, тобто за кандидатуру Єханурова. Потенційна кількість голосів не може не тішити президентське оточення. Бо «золота акція» фактично була у Партії регіонів. ПР засвідчила, що вона підтримує демократичний поступ держави, задекларований у меморандумі, і може підтримати «позитивні» голосування. Не виключаю, що навіть за кандидатуру Прем'єра. А влада отримала якщо не гарантію, то, принаймні, надію на те, що у Верховній Раді в неї є більшість. Чи є підписання декларації ознакою перемир'я між владою та опозицією? Щоб відповісти на це питання, треба подивитись на список підписів. Зверніть увагу, хто не підписав документ: з одного боку — СДПУ(о) і КПУ, з іншого — люди Тимошенко — БЮТ та ПРП. Тому говорити про примирення не можна, хіба що з однією зі складових опозиції, тобто «регіоналами». Зате можна зазначити, що в нас з'явився феномен нової опозиції. Її уособлює Юлія Тимошенко.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
