«Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари...»

14.09.2005
«Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари...»

(із видання «Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка: Путівник/Укладач Нечаєва П.М.- Чернівці: Зелена Буковина, 2004».)

      Ось і минає 35 років відтоді, коли здійнялась на могутні крила та полетіла по всьому світу пісня «Червона рута». Навряд чи її автор Володимир Івасюк, якому тоді був 21 рік, міг передбачити таку тріумфальну долю цієї пісні, яка одразу була оповита ореолом всенародної любові. Це була та пісня, яка стала символом нового покоління, до певної міри трагічного, за словами поетеси і письменниці Галини Тарасюк, покоління «прибитого на цвіту» — сімдесятників.
     
Уже відомий на кінець 1960-х рокiв на Буковині юний композитор і поет Володимир Івасюк в одній із коломийок, виданих і упорядкованих українським ученим В. Гнатюком (видання 1906 р.), знайшов цікавий сюжет: «...назбирала троєзілля, червону рутоньку, та схотіла зчарувати мене сирітоньку». За свідченнями батька Володі, письменника Михайла Григоровича Івасюка, цей образ глибоко схвилював 18-річного юнака, який почав дошукуватись тлумачень прочитаного. Задля цього Володимир, наслідуючи батька, ходить по карпатських селах, де записує перекази та пісенний фольклор горян. На Косівщині та в селі Розтоки (Путильський район) занотовує легенду про чарзілля й інший варіант коломийки про червону руту: «Червоная руто, чого ти зів'яла? Молоденька дівчинонько чого-с заплакала».

      Робота над остаточним текстом пісні тривала кілька років. Її автор досить вимогливо ставився до кожного слова, звороту. Для Володі важливим до дрібниць було з'ясувати загадку червоної рути. Зазвичай квітка рута має жовто-зелений колір. Проте, за переказом, раз на десять чи двадцять років вона цвіте червоним. Таємницю квітки розтлумачує стародавня грецька легенда про кохання хлопця та дівчини. Однак вродлива юнка впала в око і старому богові Еолу, який марно домагався взаємних почуттів. Тоді він вирішує приректи закоханих на смерть... Від них двох залишилася жовта рута та лілувато-рожевий ясинець. Рута раз на десять років цвіте червоним, щоб коханий милувався нею і вбирав вроду до свого серця. Саме тому і кажуть: якщо дівчина знайде руту червоною, то візьме собі від неї чари кохання та причарує назавжди до себе свого коханого.

      Коли був готовий варіант пісні, Володя одному з перших награв за роялем співанку керівнику ансамблю «Смерічка», композитору Левку Дуткiвському, з яким Івасюк співпрацював щодо музичної обробки твору.

      Влітку 1970 р. Івасюк привіз записану на плівку «Червону руту» до редакції музичних програм українського радіо. Журналістка редакції Емма Антонівна Бабчук (Білаш) згадує: «Після того як вперше пісня прозвучала в радіоефірі у передачі «А ми до вас в ранковий час», редакційна пошта на 90% складалась із замовлень «Червоної рути». Складалося таке враження, що інших пісень не існувало!».

      А в телеефірі «Червона рута» прозвучала дещо пізніше, у місті Чернівці 13 вересня 1970 р. у передачі «Камертон доброго настрою». Виконували пісню — В. Івасюк та О. Кузнєцова у супроводі ансамблю «Карпати». Одразу ж пісня стала візиткою Вижницької «Смерічки» (солісти Н. Яремчук та В. Зінкевич). У грудні 1971 р. «Червона рута» перемогла на всесоюзному телеконкурсі «Пісня-71» у Москві (солісти В. Івасюк, Н. Яремчук та В. Зінкевич).

      Відтак «Червона рута» стала рубіжним етапом як в українській музичній культурі, так і у національній політичній свідомості. Івасюк «Червоною рутою» зробив те, що поки не вдавалося нікому, принаймні від епохи Богдана Хмельницького середини XVII століття: піснею Митець об'єднав українців. «Червону руту» співали та співають від Львова до Луганська, від Хутора Михайлівського до Фороса. Івасюк піснею напрочуд вдало реалізував формулу «Схід і Захід разом». «Червона рута», як і інші твори композитора, пробуджують в українців національні почуття.

      Володимир Івасюк як ніхто показав, наскільки глибоко емоційною є українська пісня, тому Івасюкова творчість була для сiмдесятників тією оазою, де вони на тлі репресій брежнєвського-сусловського режиму могли себе увиразнити та позиціонувати. Розуміючи вагу, авторитет і талант Івасюка, радянська система була до нього безжальною. У 30-річному віці митця було ліквідовано. Офіційна версія — самоповішення. Проте журналістське розслідування І. Лепші, інформація різних осіб неспростовно свідчать про вбивство В. Івасюка.

      Так символічно завершувалася епоха 1970-х років. Режим вимагав покори. Він знищував поводирів, здійснюючи таким чином непоправний злочин перед українським народом та його культурою. Ми повинні домагатися справедливого розслідування справи знищення Володимира  Івасюка, тим самим спокутуючи гріхи перед власним сумлінням.

Віталій ПЕРКУН.