Софія під «Роксолану»

      14-й День Незалежності відрізнявся від попередніх багатьма речами. У тому числі й тим, що звичні для минулих років святкові збори «партгоспактиву» проходили не там і не так. Лідери держави, міністри, депутати, політики нинішні й колишні, їхні дружини, представники дипломатичного корпусу, також зі своїми половинами, представники діаспори, світила науки, зірки спорту й культури, деякі журналісти замість Палацу «Україна» зібралися на церковному подвір'ї — у Національному заповіднику «Софія Київська». Кожен обраний отримав напередодні у конверті красиву листівку в офіційно-дипломатичному стилі, де зазначалося, що «з нагоди 14-ї річниці незалежності України Президент України і пані Катерина Ющенко запрошують такого-то на урочистий прийом...». Обраних, щоправда, було пребагато — близько тисячі. Але прийшли не всі. Зокрема, найгучніша «втрата» — другий Президент Леонід Кучма, який вирішив підняти за Україну чарчину-другу там, де провів попередні два з гаком тижні, — на Сардинії (такий італійський курортний острів у Середземному морі). Також серед численної топ-тусовки не були помічені віце-прем'єри Безсмертний і Томенко. Утім їх відсутність компенсував надлишок іншого люду.

      ...Софійська площа, очеплена по периметру міліціонерами у синіх сорочках та «людьми у штатському», ще задовго до шостої вечора почала нагадувати виставку останніх моделей «Мерседесів» та BMW, причому в абсолютній більшості — чорного кольору. Зіваки з числа простих громадян, скупчившись на протилежному боці вулиці Володимирської, тицяли пальцями в нових гостей і оголошували їхні прізвища замість дикторів. Дехто з високих гостей, щоправда, залишався непізнаним. Надто ж ті, які приходили до Софії пішки. Приміром, новий голова Держкомзему, депутат-«нашоукраїнець» Микола Сидоренко та начальник Департаменту виконання покарань Василь Кощинець прошпацірували вздовж усієї Володимирської, нічим не відрізняючись від простих смертних.

* * *

      «Непростих» за високими мурами собору чекала винагорода: спілкування iз собі подібними та накриті фуршетні столи. Анонс секретаріату Президента щодо відсутності закусок і присутності лише шампанського, під яке глава держави мав сказати єдиний тост та й по всьому, не справдився. Забігаючи наперед, скажемо: пили і їли «по повній». Гостей чекали кілька сортів горілки, зокрема «Президентський стандарт», «Немірофф», «Роксолана» (це з Івано-Франківська), кілька видів червоного й білого вина та шампанського. Із закусок були всілякі канапки на шпичках і без них, «корзинки» з ікрою та іншими наповнювачами, нарізані овочі, виноград, яблука та інші фрукти, соки-води, випічка. Ближче до кінця було оголошено святковий торт. А кому не вистачало гарячого, міг компенсувати це смаженою холодною рибою. Але це було потім, а спочатку гості, інколи ласо поглядаючи в бік столів, вишикуваних на алеях, скупчувалися під стінами собору. Сервірування закінчували молоді офіціантки у вишиванках та коротких сукенках в українському стилі. Поруч розминався симфонічний оркестр «Київська камерата», готувалися забезпечувати «звукове тло» також співаки з хору «Київ».

      Головна алея була прикрашена виставкою картин художників з НСХУ та композиціями із гладіолусів та декоративних соняхів, уже помітно прив'ялих (адже прикрашали територію ще зранку, коли у соборі проходив представницький молебень за участю служителів найрізноманітніших конфесій та керівників держави).

      Найпунктуальнішими виявилися посли та інші дипломати. В тому числі — й американець Джон Гербст зі своєю дружиною-росіянкою Надією, вбраною у просту сукню в горошок, які прийшли ще о 17.46. Як з'ясувалося, пані Надія Гербст у Києві вчителює, у середу в неї теж був робочий день, і через зайнятість у школі саме цей прийом став для неї єдиним святковим заходом Дня незалежності України. Ще раніше з'явився посол Росії Віктор Черномирдін, звично радуючи народ своїми неповторними жартами і повторюючи, що працювати треба з будь-якою українською владою, та й у нього жінка — українка. Дружина індійського посла була в сарі, а з іншого етнічного одягу виділимо хіба вишиванки у деяких гостей. Зокрема, в білій українській сорочці (навіть без піджака) був зять Президента — чоловік Віталіни Ющенко Олексій. Це, вважай, була друга його з'ява на публіці після інавгурації тестя, і зі зголеною бородою бізнесмена Льошу впізнати було важкувато.  Допомагала Віталіна, вбрана у вражаючу білу чи то сукню, чи то саму сорочку, але вище колін, із високими розрізами на стегнах (це ще більше підкреслювало чорноморську засмагу). Одежину прикрашали великі зелені квіти на краях спідниці, рукавів та навколо шиї. Явно постаралася чи то Оксана Караванська, чи Роксолана Богуцька.

      У народному стилі була одягнута й Катерина Ющенко — вражаюча  вишиванка, червоні коралі та широка червона крайка. Президентська родина зайшла до Софії о 18.15, цього разу, на відміну від ранкових та денних заходів, без трьох малих дітей. Зате у цій групі (на певній віддалі) були спікер Литвин, секретар РНБОУ Порошенко із нині позафракційною депутаткою Супрун поруч і дружиною позаду, держсекретар Зінченко із дружиною, перший помічник Третьяков...  У цій групі, до речі, прийшов і  «перевихований» Андрій Ющенко. Був він у світлій парі (хоча запрошення вимагали від чоловіків темних костюмів), а за пару на певний час обрав співачку Марію Бурмаку, із якою залюбки фотографувався. Насправді старший син Президента прийшов із дівчиною у вишитій квітами сукні, в якій багато хто упізнав його гьорлфренд Ганну, але часто Андрій тримався від неї на відстані...

* * *

      З самого початку у дворі тусувалися два екс-прем'єри — Вітольд Фокін (1990—92 рр.) та Віталій Масол (1987—90 і 1994—95). Ще один їхній відставлений колега, нині народний депутат і лідер НДП Валерій Пустовойтенко (1997—99), з'явився у компанії Леоніда Кравчука, але в пару до екс-Президента потрапив явно випадково. Бо вже через півсотні метрів від входу Леонід Макарович почав збирати обійми й поцілунки, в тому числі жіночі (ясна річ, Кравчука люблять не так масово, як Ющенка, але шану таки виказують навіть у «ющенківському» колі). А Валерій Павлович пішов шукати нових співрозмовників. Це йому вдавалося непросто. Найбільшим звершенням Пустовойтенка в цій царині була кількахвилинна розмова з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком, якого супроводжувала дружина-блондинка. Але це вигідне кулуарне спілкування невдовзі завершилося, і попередник Ющенка на посаді глави уряду почав бігати очима по масовці, вишукуючи наступну «жертву». Таких не траплялося, і головний народний демократ пішов через натовп «наосліп», примовляючи: «А де мій Мотренко? Де мій Мотренко?» (це заступник міністра Кабінету Міністрів часів панування там Пустовойтенка).

      Файних і вишуканих (аж надміру) жінок було чимало, але і серед них були такі, що викликали особливе зацікавлення. Голова Верховної Ради часів УРСР Валентина Шевченко — з огляду на  свiй  статус народної депутатки від «Регіонів України», Людмила Кириченко — з огляду на  партійнiсть. Адже ще зовсім недавно затята прихильниця Віктора Януковича шпетила «ющенків» на всі заставки й обіцяла на донецьких мітингах ледь не громадянську війну, а тепер-от не має нічого проти «помаранчевого» Президента та таких «об'єднавчих» акцій. А Янукович, очевидно, має, бо його на прийомі зі зрозумілих причин не було.

* * *

      Загалом, слід сказати, що багато хто з гостей використав цю вечірню тусовку не лише для перехиляння чарки, а й для ділових зустрічей та обговорення політичних комбінацій. Такий захід просто неба в Україні відбувався вперше, атмосфера сприяла, кількість високих державних мужів на квадратний метр зашкалювала, тож при бажанні можна було вичепити із фуршетної юрми будь-кого (окрім, ясна річ, Президента та тих, хто будь-що прагнув бути поближче до В.Ю.), відвести вбiк і «перетерти» за вином чи й чимось міцнішим потрібні речі.

      Звісна річ, загального братання не спостерігалося. Генпрокурор Піскун обходив шефа МВС Луценка, а на жартівливе питання журналістів «УМ», чи є таке уникання спільного тосту принциповим, Святослав Михайлович відповів: «А зачєм? Він же мене, м'яко кажучи, не хвалить. А якщо міліція й почне хвалити прокуратуру, значить, мені на цій посаді вже нема чого робити. Так що хай гавкають...» Луценко ж за чарчиною охоче спілкувався з Порошенком, головним рабином Блайхом, багатьма іншими гостями, включно з однопартійцями. При цьому на «групу Порошенка» скоса поглядали вже згаданий Піскун та його головний колега на цій вечірці — голова Верховного Суду Василь Маляренко. З уже згаданим паном Кравчуком із представників нової владної команди охоче спілкувався хіба лідер Соцпартії Мороз (причому саме Олександр Олександрович ініціював акт цілування з Леонідом Макаровичем).

      До речі, є припущення, що Сан Санич із його гонором мав намір прийти на прийом найостаннішим. Адже проглядалася така тенденція: чим крутіший гість, тим пізніше (і ближче до Президента) приїздить. Олександр Мороз прямував по головній софійській алеї повз указівник «каса» аж через десять хвилин після президентського «табору». Але останнім із високих бути не судилося. Ще на дві хвилини пізніше прийшла Юлія Тимошенко. Причому пані Прем'єр, ніби парируючи закиди критиків щодо занадто частої зміни надто дорогих шатiв, була в тому самому білому костюмі, білому літньому пальто (Айна Гассе сказала, що знову не від неї) і чорних туфлях, що й зранку на молебні, і вдень на Майдані. Було видно, що глава уряду втомилася, бо навіть із шанувальниками й шанувальницями спілкувалася не надто охоче. Зате їхня ділова розмова межи столів з Олександром Морозом тривала хвилин десять. У Сан Санича в келисі було червоне вино, у Юлії Володимирівни — біле.

      Цікаво, що чи не найактивніше на «прийом» до Тимошенко пробивалася група художніх гімнасток Дерюгіних. Видатна тренерка Альбіна та її дочка Ірина таки перестріли Прем'єр-міністра, привітали і «зі святом», і «с праздніком», показали «нашу Безсонову» (хоча могли показати й іншу лідерку українських грацій — Наталку Годунко, яка теж була поруч) і побажали «частіше зустрічатися». А неподалік у цей час самотньо стояла засмагла Стелла Захарова в сукні з супервідкритими плечима та глибоким декольте. Опонентка Дерюгіних у боротьбі за право очолити гімнастичну федерацію до Тимошенко пробитися не змогла, хоча саме Захарову Дерюгіни вважають такою, що прямує до мети із «блатом» та підтримкою Юлії Володимирівни.

      Були на прийомі й інші спортсмени. Суперзірка, поза сумнівами, — боксер-важковаговик Віталій Кличко, він же радник Президента. Сумувати без компанії чемпіон світу серед професіоналів не міг за визначенням. Хто лише не тиснув йому руку! А в розмовах із Кличком найактивнішими були англомовні дипломати, які починали із захопленого вигуку «Oh, good guy!», а продовжували розпитуваннями про наступних суперників, і Кличко терпляче оповідав кожному про Хасіма Рахмана. А ось Руслановi Пономарьову не пощастило — екс-чемпіон світу з шахів виглядав зовсім одиноким. У донецької гімнастки Лілії Підкопаєвої цього вечора була компанія принаймні у вигляді чоловіка, донецького бізнесмена Тимофія Нагорного, штовхальника ядра Юрія Білонога та олімпійської чемпіонки з плавання Яни Клочкової. Зазначмо, що навряд чи тепер Яна з Америки розповідатиме журналістам по телефону, що не рветься назад в Україну, бо тут її не люблять за те, що підтримувала на виборах Януковича, а не Ющенка.

      Саме в цьому місці слушно озвучити питання про доцільність таких прийомів узагалі. До того ж — під стінами найсвятішої церкви. Зрозуміло, що стиль Віктора Ющенка — «освіження» владних традицій, їх «європеїзація», так би мовити, і повернення до «народовства». До того ж саме в цьому дворі розташовується приміщення, в якому В.Ю. мав офіс ще перед виборами до парламенту 2002 року. Фактично, фуршетний стіл, за яким Президент позавчора ввечері відзначав День незалежності, стояв за якихось двадцять метрів вiд тієї старої будівлі з вікнами на собор.

      Організаторам можна закидати штучність таких зібрань. Приміром, відомий у минулому танцюрист із Донецька Вадим Писарєв — ще один «донецький», зараз помітно розповнілий, прийнявши кілька чарок у компанії свого вихованця, переможця московського конкурсу артистів балету Віктора Іщука, у розмовах із оточуючими зізнавався, що не надто розуміє, що саме тут діється. Запросили, мовляв, — то й прийшов. І справді — ну подумаєш, випили, закусили на галявині. Порушили заодно Успенський піст (патріарх Філарет, приміром, не відмовився від горілочки).

      Але найбільш «просунуті» таки усвідомлювали вагу «не просто пиятики». Навіть згадували практику американців, які час від часу збирають свою еліту, в тому числі політичних супротивників, зачиняють десь у крутому закладі чи на курорті всіх разом і саме таким чином налагоджують внутрішнє порозуміння, єдність у ставленні до національних інтересів та ідеї.

      Із Кучмою після засідань та концертів в «Україні» на горішньому поверсі Національного палацу «киряли» лише свої. Ющенко ж спробував розширити коло. Тож хоч би які традицiйнi речі казав у тості Президент Віктор Андрійович, слухати й чути його варто було всім, а не лише тим, хто пробився поближче. Так теж потроху налагоджується діалог між переможцями й переможеними, сходом і заходом, старими й молодими, лівими й правими, колишніми партійними бонзами й дисидентами, заслуженими шахтарями й ветеранами національно-визвольних змагань (які теж були в «Софії Київській»).

ТОСТ

Що побажав присутнім Президент Віктор Ющенко:

            — Чотирнадцять років тому з Божою допомогою ми здобули незалежність. На карті світу з'явилась нова держава, горде ім'я якої — Україна. Я вітаю вас, мої дорогі брати і сестри, з річницею цієї доленосної події і разом з вами присягаю на вірність своїй державі і своєму великому народові.

            Наш народ гідно відповів на виклики долі — всім миром захистив правду і справедливість, відкрив своїй країні перспективу бути модерною європейською державою — заможною і знаною у світі. «Наша нація сповнена рішучості виборювати гідне місце під сонцем. Ми єдині, бо знаємо, хто ми і чого хочемо. Ми діти славного козацького роду і будемо йти вперед без відпочинку та зупинок. Адже дорогу здолає той, хто йде. Маємо пам'ятати цю євангельську мудрість і твердо вірити у свої сили. Нехай Бог благословить наш шлях, надихає на добрі і праведні справи.

ВІДГУК

Посол Росії Віктор Черномирдін — про українське свято та його кухню:

            — Це свіжа ідея — проводити такі заходи в такому особливому місці, я приємно здивований. У мене дружина українка, тому можу сказати — у мене все нормально. І кухня подобається. Можу сказати — кухня тут найкраща. Кажу так не тому, що тут зараз. Бував у багатьох країнах. Але українська кухня оригінальна.

ЗІРКА ВЕЧОРА

            У номінації «Зірка вечора» «УМ» виділяє не втомлену Юлію Тимошенко і навіть не дружину міністра транспорту Червоненка Марго (Маргариту) — платинову блондинку із модельною зовнішністю в стильній рожевій сукні, яка надвечір відверто «грала на публіку», всівшись на стільці край газону. Визнаємо переможницею бабу Параску, як вона сама представилася, — Параску Василівну Королюк, звичайну селянку із Дорогичівки Заліщицького району, що на Тернопільщині. Удень їй дали Орден княгині Ольги ІІІ ступеня, тож вона мала повне право бути поміж бомонду — ця літня жіночка, яка два місяці пробула на Майдані, а під час робочого візиту Президента до Тернополя навмисно приїхала, аби ще раз побачити Ющенка. Баба Параска ручкалася-обіймалася з Луценком, Кличком, іншими політиками й зірками, без зайвих комплексів висловлювала захват від перебування в такій компанії і все просила «переслать їй записану фотографію...»