Чотирнадцята річниця незалежності стала першою, коли влада вирішила святкувати не для себе, а для народу. І за інакшим сценарієм, ніж раніше.
О 10-й ранку державні мужі й жони зібралися у соборі Святої Софії. Ясна річ, таким чином Віктор Ющенко, котрий прийшов із дружиною й дітьми та разом із ними ставив свічки під образами, не намагався перевершити «суперправославний» образ його опонента на минулих виборах Віктора Януковича — просто був самим собою. В урочистому молебні взяли участь представники близько двадцяти найбільших релігійних конфесій, представлених в Україні. Починав колективну проповідь предстоятель УПЦ Київського патріархату, патріарх Філарет. Замість митрополита Володимира (Сабодана) УПЦ Московського патріархату представляв архієпископ Переяслав-Хмельницький Митрофан. Від автокефалів — Мефодій, від греко-католиків — Любомир (Гузар), були також представники римо-католиків, баптисти, лютерани, мусульманські муфтії, головний рабин Києва й України та ін. Гімн лунав християнський — «Молитва за Україну» Михайла Лисенка. Сфотографувалися, виходили під дзвони. Слід зазначити, що цей собор не належить до жодної конфесії і в несвятковий час є музеєм, тож спроба примирення багатьох конфліктуючих сторін у церковному питанні очевидна.
Після цього процесія пішки рушила покладати квіти. Їх «отримали» пам'ятники князеві Володимиру, Тарасовi Шевченку і Михайлові Грушевському. Біля Кобзаря хор імені Верьовки виконував «Реве та стогне Дніпр широкий», а есдеки влаштували пікет протесту. Однопартійці Медведчука відзначили День незалежності пуском прив’язаної до повітряної кульки символічної ракети, до якої були приклеєні фотографії нового Президента, урядовців та інших представників влади. Їхні вигуки «Ющенко — геть!» заглушало скандування «Ю-щен-ко!» та «Юля!» — це вже кричали прихильники «помаранчевих», також представлені на іншому боці вулиці Володимирської.
Опівдні Президент знову повернувся на Майдан, де виступав майже щодня під час революції, а востаннє промовляв до народу на початку лютого, під час вступу на посаду глави держави. Трибуни не було — В. Ю. говорив на площині монумента Незалежності, звідти ж, звідки й на інавгурації. Майдан цього разу зібрався не надто великий — близько 20 тисяч, а на передній план вийшли носії прапорів «Народного союзу «Наша Україна», Української народної партії, якоїсь «Молодої України». Було помічено, що людей із червоно-чорними стягами наперед не пускали. НСНУ презентувала також «шарові» кепки-блайзери помаранчевого кольору зі своєю символікою. У масах донесхочу розповсюджували партійну пресу — від «Демократичної України» Кінаха до «Лейбориста України» ВПТ. Черга й тиснява виникла біля фургончика прихильників Януковича — «Молодь регіонів» привезла цілу машину надутих повітряних кульок із логотипом Партії регіонів, і відбою від бажаючих отримати їх безплатно також не було.
О третій у Маріїнському палаці Президент нагородив аж 781 громадянина. Найголовніший «один» — Георгій Гонгадзе, який став Героєм України (посмертно). Його вдові Мирославі орден Держави передадуть пізніше. Також Героя посмертно отримали знайомий читачам «УМ» лейтенант Олексій Берест — українець, який у 1945 році брав участь у встановленні прапора над Рейхстагом, та письменник Олесь Гончар. Із живих — хірург Олександр Шалімов та гірник Михайло Горошко. Серед відзначених медалями — народні депутати Володимир Стретович, Іван Томич, Олександр Гудима, Борис Беспалий, Павло Качур, Юрій Ключковський, Володимир Яворівський, Рефат Чубаров, Володимир Кафарський, Михайло Мельничук, Юрій Оробець. Звання заслужених працівників присвоєно в 29 галузях.
На Майдані в цей час ішов концерт, у якому, всупереч анонсам, було аж ніяк не менше шароварів та гопаків, ніж раніше. Свої фольклорні композиції на сцені представили колективи з усіх регіонів, а від пісень у стилі традиційної естради «а ля «Я України син» також хотілося попити пива абощо. Бо було таки спекотно.
Дощ лупонув якраз після того, як о 22-й «достріляли» останні залпи святкового салюту. Перед тим глядачі, яких на Майдані зібралося вже кілька сотень тисяч, оцінили поп-рок-концерт за участю не лише «Тартака», Бурмаки тощо, а й гурту «Крикуни долини Смерті», де грає майбутній зять Юлії Тимошенко британець Шон Карр. Фінальну пісню гурту «Королівські зайці» львів’яни виконали не самі, а разом із донецьким «бендом» «Армада». Звук був поганий, але настрій — кращий. Бо нарешті є не лише незалежність, а й свобода.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
