Вітер зі Сходу

      Власне, нас не стільки цікавлять російські проблеми, скільки українські перспективи. Але так уже сталося, що це — речі пов'язані. Пов'язані тому, що наші економіки, як-то кажуть, з однієї бочки наливалися — щонайменше сімдесят років. Пов'язані через гіпертрофований вплив російських підприємств та російських політиків — того постколоніального впливу Україна ну аж ніяк не може (не хоче?) позбутися. Словом, ясно ж — пов'язані, та й годі. Відтак наш нинішній огляд стану української економіки ми розпочнемо з невеличкого діагнозу російської економіки. Чи варто нагадувати шановному читачеві, що в обох країнах традиційно кажуть «економіка», коли йдеться про фінансове та ресурсне забезпечення політики?..

Дим із сусідської хати

      27 жовтня обвалився фондовий ринок Російської Федерації — тамтешній бізнес нервово зреагував на арешт голови компанії ЮКОС (і, за сумісництвом, офіційно найбагатшої людини в країні) Михайла Ходорковського. Найбільше постраждали акції власне ЮКОСу, що за одну годину торгів на біржі впали у ціні на 14 пунктів. Але непереливки було й іншим «блакитним фішкам» — тобто найпотужнішим та найбільшим російським компаніям: акції ЛУКойлу, «Мосенерго», «Сбєрбанка» та інших втратили по 10—15 відсотків своєї ринкової вартості, а загальні збитки для економіки РФ від такого обвалу ще навіть рано оцінювати. Принаймні це — щонайменше десятки мільярдів доларів. Між іншим, тут проситься один «втішний» для України висновок: нашу економіку так — заарештувавши кого-небудь великого та смачного, — не обвалиш. Бо в Росії зреагував ринок, зреагував бізнес. В Україні те, що зветься фондовим ринком, і без силових потрясінь ледь животіє, бізнес у разі чого миттєво заховається у ще глибшу тінь, а співвідношення долар-гривня не зміниться ні на цент — якщо йому накажуть не змінюватися.

      До речі, про долар. Долар у Росії почав дорожчати. І це абсолютно зрозуміло: за новітніх часів політичні ризики в російській економіці, вочевидь, перевищили гранично припустиму для бізнесу «дозу», і він, бізнес, а за ним усі, хто мають хоч якісь заощадження, почали підстраховуватися, тікаючи від рубля. Тікаючи у долар, за старою звичкою. А на цьогорічному прикладі українського зерна всі добре вже засвоїли аксіому: той товар, що користується підвищеним попитом, дорожчає. Торги на Московській міжбанківській валютній біржі (ММВБ) зафіксували це явище економічної природи щодо долара того ж таки понеділка, 27 жовтня. Ми у заголовку не назвали той понеділок «чорним» (як зазвичай кажуть про будь-який суттєвий обвал) ось чому.

      Синій — колір прокурорських одностроїв, чи то «мундирів», як полюбляють казати ті, хто у них вбраний, коли з пафосом обстоюють «честь мундира». Російська прокуратура гнобить той ЮКОС із самого літа, причому так збіглося, що особливу увагу нафтовий монстр відчув до себе після заяви Ходорковського про фінансову підтримку правих партій: СПС та «Яблука».

      Багато хто з аналітиків та (вибачайте на слові) лібералів-політологів нашого східного сусіда бачать у такому наполегливому гнобленні політичне (воно наразі й комерційне) замовлення. Даючи таку оцінку прогнозованому, але від того не менш безглуздому (що безглуздому — це вже юристи кажуть) арештові Ходорковського, російські аналітики значущим поглядом вказують на Кремль. Утім лишимо політологу політологове. Генеральна прокуратура РФ у синіх мундирах, з холодною головою, гарячим серцем і рештою необхідних для роботи інструментів — явний фігурант справи. І явний фактор сучасної економіки. Так що російський понеділок цього тижня видався справді «синім», бо без допомоги силовиків не було б і обвалу, адже ще минулого тижня фондовий ринок Росії демонстрував упевнене зростання.

      «Сигнал» від російської влади отримав не тільки арештований магнат. Цей сигнал очевидний і для України: не можна зав'язуватися на російську економіку, принаймні під вигуки «разом до Європи». Маємо достатньо власних політичних ризиків (бо як суверенна держава маємо, наприклад, власну Генпрокуратуру), щоб ще й помножувати їх на непрогнозовані з Києва «кремлівські таємниці». Зазначимо, що сьогоднішня «незалежна від Росії» риторика чинної влади викликана синдромом Тузли і аж ніяк не гарантує реального повороту на Захід. Усі економічні інтереси цієї влади як були на Сході, так там і залишилися (а ми ж з вами пам'ятаємо, шановний читачу, про що традиційно йдеться, коли в Росії  чи в Україні кажуть «економіка»).

      Російський президент (ну президент-таки, а не прокуратура, будемо відверті) пожертвував економічним сенсом та міжнародним іміджем заради збереження «керованої демократії». До слова, ЮКОС та славнозвісний чубайсівський (тобто державний) РАО «ЄЕС Росії» оголошені фіналістами конкурсу на кращу енергокомпанію світу. Отже, щоб брутально зарізати таку цінну курку, треба дуже сильно полюбляти керувати демократією...

      Але радіти з того, що в сусіда хата якщо ще не горить, то дуже вже димить, не варто. Хоча у нас, в Україні, розклад таки інакший: замість гнобити вже готових олігархів і лякати вже розвинений бізнес, у нас гальмують становлення масштабного ринку і відгодовують «кишенькових олігархів»  як запоруку стабільності та спадковості влади. Вже й не знаєш, який зі сценаріїв гірший. Тільки зверніть увагу: визначення «керована демократія», «кишенькові олігархи» — це щось на кшталт «ліберальної імперії». Авторам таких сценаріїв і представникам владних еліт обох країн варто собі десь занотувати, щоби за всіма державними клопотами не забути:  ані таких демократій, ані таких олігархів, ані таких імперій у природі не існує. Так що сценарії, можливо, і міцні, а ось фундамент у них ніякий... Утім вертаймося до наших перспектив. Що відбулося за звітний період в українській економіці і навколо неї?

СОТ та інші

      Поки під впливом баталій навколо Тузли та змальованих вище російських неприємностей тихо конає ідея-фікс — ідея ЄЕП, у Женеві засідає робоча група з питань вступу України до Світової організації торгівлі. У тому СОТі українську делегацію спершу почухали за вушком: мовляв, є прогрес у приведенні вітчизняного законодавства до міжнародних норм та правил поведінки. Відтак, як водиться, трохи стукнули по носі: мовляв, не інформує вчасно Україна про зміни у своєму законодавстві та про нові закони, що регулюють торговельний режим. Піди зрозумій тих СОТівців... Принаймні процес іде, хоча сподіватися на декларований вступ України до СОТ у 2003 (а також у 2004, 2005, 2006) році не варто.

      На що ж нам сподіватися? Та, звичайно, на рідний уряд. Якщо йому, будь-якому наявному урядові, вдасться не завалити основні економічні показники, Світовий банк готовий допомогти Україні. Причому (теоретично) в обсязі 2,4 млрд. доларів. На цю суму може бути кредитоване реформування аграрної та енергетичної галузей і навіть соціалки. Чому ваша авторка обережно назвала таку можливість теоретичною? Та тому, що, по-перше, для одержання кредитів на реформування треба щонайменше розпочати хоч щось реформувати. По-друге, для початку уряд має, наприклад, вирішити питання з приватизацією обленерго, ліквідувати заборгованість держави з ПДВ, різко скоротити податкові пільги, законодавчо захистити інтелектуальну власність... Ну і де ви такий уряд бачили?

      От хоч візьмемо реформування енергетики, яке, між нами кажучи, приватизацією обленерго не обмежується. Адже маємо у тій же енергетиці вугільну галузь, на яку Світовий банк, між іншим, уже давав кредити, а видобуток вугілля на більшості державних шахт як був збитковим, так і лишився, як дотувався з бюджетної кишені, так і дотується. І Прем'єр наш Янукович доручає збільшити бюджетне фінансування галузі у 2004 році майже на 20 відсотків. А лише заборогованість шахтарям із заробітної плати складає більше мільярда гривень — із року в рік. І є стійка підозра, що очікувати на покращення ситуації в найбличі два роки не доводиться.

      Якщо вже торкнулися енергетики, то не можна не відзначити: після російських «тузло-юкосівських» атракціонів зменшилася загроза реверсного використання нафтогону «Одеса—Броди» (відповідно, збільшилася привабливість України і зацікавленість у ній з боку європейських споживачів нафти). ТНК — головний російський лобіст реверсу — начебто знову відкликала свою пропозицію. З одного боку, ця компанія незадоволена рішенням української сторони про проведення додаткового аналізу економічної доцільності використання нафтопроводу в зворотному режимі. З іншого — на російському нафтовому ринку зараз має відбутися певне перегрупування сил через події навколо ЮКОСу. ТНК зараз трохи не до посилення лобістського тиску.

      Реформування аграрної галузі — це просто вже «вічне» питання. Без відповіді. Принаймні відповіді не буде ані у 2003-му, ані у наступному, 2004-му, році. Як ілюстрацію сказаного можна привести таку колізію: на хвилі минулорічного врожаю сільські господарства залучили цього року на свої потреби більше 5 мільярдів гривень кредитів. А врожай узяв та й не стався: за остаточними підрахунками експертів, цього року зерна зібрали 20,5 млн. тонн — проти 38,8 млн. тонн минулого року. Та врожай чи неврожай, а кредити треба повертати, бо наступних не дадуть. Навіть з урахуванням того, що вартість банківських запозичень селу частково компенсується, наступна посівна все одно вимагатиме нових і нових державних, бюджетних, видатків. Тобто, як і завжди, на селі не до реформи.

      Або — хіт усіх сезонів — чергова спроба з наступного року скасувати податкові пільги. Уряд з цим уже погодився, а парламент уже проголосував у першому читанні закон, яким фактично скасовуються пільги зі сплати ПДВ, надані за галузевим принципом (за винятком сільської галузі, яка матиме ці пільги до початку 2005 року). За рахунок встановлення такого рівноправ'я серед платників податку можна одержати додаткові доходи бюджету, але перше читання — це ще не останнє читання. Втім ніхто ще не придумав способу, як збільшити надходження від податків, не змінюючи податкових ставок, крім розширення бази оподаткування (а це, зокрема, і є скасування податкових пільг). Податкові ставки на наступний рік змінювати вже пізно, отже, є ймовірність, що нині вдасться позбутися найодіозніших пільговиків зі сплати ПДВ.

      У заплутаних стосунках влади, бізнесу та податку на додану вартість пільги — не єдина і навіть, наважуся сказати, не головна колізія. Є ще така вперта проблема, така собі «забаганка» міжнародних фінансових організацій (МВФ та Світового банку): ліквідувати заборгованість держави перед тими, хто ПДВ платив. Оскільки цей борг упевнено наближається до 4 млрд. грн., а реальних механізмів «розплати» щось не видно, можна вважати, що на підтримку СБ та МВФ Україна наступного року не сподівається.

      То може, прийдуть до нас іноземні багатії-інвестори, перекочують у тиху українську гавань настрашені Путіним російські капітали — і не тільки у нафтогазову сферу? Або врешті-решт запрацюють на повну потужність вітчизняні інвестиції?

Наш рейтинг  позитивний

      Впливова міжнародна агенція Standard & Poor's підвищила рівень кредитних (власне, інвестиційних) рейтингів України зі «стабільного» до «позитивного». І головним чином до цього прислужилося вдале розміщення Україною своїх цінних паперів — євробондів — на міжнародних ринках. Перший випуск цих облігацій на суму 800 млн. доларів розійшовся у США та Європі. Другий, додатковий, випуск у вересні цього року приніс іще 200 мільйонів. До того ж попит на українські євробонди залишається стабільним і дозволяє розраховувати на подальші успішні запозичення.

      Це, звичайно, приємно, хоча слід пам'ятати, що з 2003-го по 2007 рік Україна має погашати основну суму державного боргу — сплачуючи кожного року приблизно по півтора мільярда доларів. І зовнішні запозичення на західних ринках, звичайно, полегшать цей тягар. Але найцікавіше навіть не це. Агенція Standard & Poor's не тільки визначила новий прогноз наших рейтингів, вона ще й зробила деякі цікаві висновки. Такі собі погляди зі сторони, без фанатизму: наприклад, ВВП України зростатиме й надалі — принаймні на 3-4 відсотки на рік, навіть якщо найважливіші структурні реформи і далі відкладатимуть через «політичні проблеми».

      І далі — ще відвертіше (цитуємо за «Інтерфаксом—Україною»): «Проте рівень рейтингів України, як і раніше, обмежується впливом на економіку політичних груп і широко розповсюдженою практикою політичного патронажу, труднощами, пов'язаними з реструктуризацією промисловості, повсюдно слабкою платіжною дисципліною». У перекладі з офіційної мови на звичайну «вплив на економіку політичних груп» означає, що в Україні влада, а не ринок розподіляє сфери економічного впливу; що влада поводиться з «несвоїми» бізнесменами так, як російська прокуратура з Ходорковським. А «політичний патронаж» означає звичайнісінький владний «дах». Доки така система зберігатиметься, українська економіка лишатиметься викривленною та химерною, як на цивілізований погляд. І ніхто, маючи хоч краплю здорового глузду (і не маючи «політичного патронажу»), таку економіку не інвестуватиме. І на цивілізованому Заході ніхто такої економіки, звісно, не чекає, а з намірами східного сусіда, здається, вже все ясно. Отже, доведеться трошки щось самим зробити, аби набути пристойного державного вигляду. Причому зараз — саме час, оскільки російські проблеми та тенденції останніх днів фактично розв'язали Україні руки. Тільки слід враховувати, що відмінність української ситуації від російської — у тому загальновідомому факті, що немає у нас такого сировинного запасу, на тлі якого можна (деякий час — можна) «мочити» одні юкоси і «патронувати» інші.