«Революція» у «справі Гонгадзе»:

30.10.2003
«Революція» у «справі Гонгадзе»:

      Цієї осені українські правоохоронці нарешті зробили конкретні кроки у розслідуванні зникнення та вбивства Георгія Гонгадзе. Висловлюючи таке твердження, ми не беремо до уваги «пристрілку» до цієї справи: ланцюжок довгих і заплутаних експертиз «таращанського тіла», процес пошуку істини або лазівок для виправдання керівництва держави, що тягнеться з жовтня 2000 року. Закриємо очі на мертвих «убивць» Гії — наркоманів «Матроса» та «Циклопа». Правову оцінку попереднім «здобуткам» слідчих та їхніх босів, будемо сподіватися, згодом таки дадуть. Натомість абсолютна новизна останніх подій (а саме — арешт минулого тижня колишнього начальника Управління кримінального розшуку МВС Олексія Пукача) полягає в тому, що Генпрокуратура висуває обвинувачення (поки що неофіційно) людині, на причетність якої до «справи Гонгадзе» вказують не лише кон'юнктурні інтереси певних структур та політичних сил, а й конкретні докази. І це, зізнаймося, дещо дивує: чому нарешті спливає така конкретика, чому ГП іде відкритою війною на міліцію? Чи це, бува, не чергова кон'юнктура «політичного ринку» або ще одна багатоходова піар-акція силовиків?

 

Генпрокуратура заарештувала викрадача Гонгадзе?

      Арешт Олексія Пукача — колишнього начальника Департаменту розвідки МВС (Управління кримінального розшуку, воно ж «наружка», що здійснює приховане стеження) — може свідчити про те, що ГПУ взяла принаймні правильний вектор розслідування «справи Гонгадзе». Так стверджують голова комісії у «справі Гонгадзе» Григорій Омельченко, голова парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Володимир Стретович та редактор сайту «Україна кримінальна» Олег Єльцов. Пукач очолював Управління кримінального розшуку (УКР) у той час, коли редактор «Української правди» влітку 2000-го писав звернення до тодішнього Генпрокурора Михайла Потебенька, зазначаючи, що за ним стежать. Майже два роки тому Олег Єльцов опублікував у пресі імена підопічних Пукача, котрі стежили за Гонгадзе. Є інформація, що після публікації матеріалу в «наружці» почали інтенсивно палити документацію про діяльність цієї структури за час «правління» у МВС Юрія Кравченка. Ще один пікантний нюанс викривальної статті Єльцова — те, що матеріали до неї редактору «України кримінальної» передав покійний Ігор Гончаров, екс-убозівець, причетний до «банди перевертнів» (про нього дещо пізніше). За інформацією Єльцова та Гончарова, «команда на стеження за журналістом [Гонгадзе] походила від пана Кравченка. Він отримував доповідні з цього приводу». Про те, що Кравченко та вище керівництво держави мало відношення до стеження за Гією, свідчить розмова, зафіксована відомим майором Мельниченком на своїх «касетах» 11 вересня. У цьому епізоді Кравченко розповідає Кучмі, що хлопці з «наружки» «прокололись», бо їхнє стеження помітив Гонгадзе і написав відповідне звернення до Генпрокурора Потебенька.

      Можна було б припустити, що Генпрокуратура звинувачує Пукача якраз у тому, що той був причетний до стеження за журналістом, тобто якимось чином був зацікавлений у вчиненні тиску на Гонгадзе. Втім Різницька поки що не уточнює, в чому конкретно обвинувачують Пукача. За словами Святослава Піскуна, ГП розповість, у чому підозрюють екс-начальника УКР, після того, як йому буде пред'явлено офіційне обвинувачення.

      Днями на сайті «України кримінальної» з'явилася ще одна цікава версія причетності колишнього начальника «наружки» до «справи Гонгадзе». За інформацією Олега Єльцова, слідча група у справі редактора «Української правди» має шокуючі дані про те, що 16 вересня 2000 року, в день зникнення Гонгадзе, саме Пукач очікував журналіста під будинком Олени Притули (колеги Гії по «Українській правді» та його близької подруги). Коли Гонгадзе вийшов з її квартири, начебто саме Пукач підійшов до нього і, пред'явивши посвідчення високопоставленого чиновника, запросив до авто. В салоні машини журналіста вже очікували «перевертні» та працівники УБОЗу. Те, що нібито відбувалося далі, описав покійний екс-убозівець Ігор Гончаров.

Як убивали Гію: версія Гончарова

      «...Член угруповання кримінального авторитета «Киселя» — Нестеров Юрій (він «проходить» із Гончаровим у «справі перевертнів». — Авт.) спільно з двома працівниками спецпідрозділу «Сокіл» при УБОЗ м. Києва і працівником відділу УБОЗ м. Києва на Московській площі, використовуючи інформацію УКР МВС України, викрали у вересні 2000 року на бул. Лесі Українки журналіста Гонгадзе, — пише Гончаров у листі, датованому кінцем березня цього року, — і під приводом його доставки в міліцію відвезли на один зі складів у Московському районі м. Києва, де піддали випробовуванням через здушування «удавкою» (саме так Нестеров полюбляв допитувати затриманих ним перед цим за наказом УБОЗ бізнесменів) з метою дізнатись ім'я замовника статей, написаних журналістом проти депутата Волкова і Президента України. За словами Нестерова, у журналіста виявились його контакти з депутатами Морозом, А. Деркачем (сином тодішнього голови Служби безпеки України Леоніда Деркача. — Авт.) і Бродським. Під час випробувань удушенням журналіста було вбито, тіло його відвезли в лісопосадку в бік селища Українка».

      Це одкровення Ігоря Гончарова, котрого Генпрокуратура називає керівником «банди перевертнів», потрапило до його знайомого редактора сайту «Україна кримінальна» Олега Єльцова. Як писала «УМ», вперше про звернення Гончарова Україна довідалась після його смерті, на початку серпня. В одному з листів Гончаров писав, що невдовзі громадськість ознайомиться з деталями викрадення Гонгадзе. Судячи з усього, опублікована нещодавно на «УК» інформація і є тими викриттями, які «анонсував» Гончаров.

      В іншому фрагменті «перевертень» дещо деталізує хід операції з викрадення Гонгадзе: «На викрадення журналіста була дана команда міністра МВС у 2000 році Кравченка. Стеження за Гонгадзе проводили працівники відділу УКР МВС України (їхні прізвища я ще в 2000 році повідомив журналісту Єльцову і працівнику СБУ України Васильченку А.А. — для ознайомлення [голови СБУ] Деркача (!!!). — Авт.). Викрадення за вказівкою нач. УБОЗ Києва Астіона (що мав вказівку і домовленість з Кравченком і депутатом Волковим) здійснили працівники підрозділу УБОЗ «Сокіл» за участю члена угруповання Киселя Нестерова Ю...

      Підставою для викрадення Гонгадзе були його статті. Зокрема замовна стаття А. Деркача стосовно того, що Волков перебував у зв'язках КДБ і УВС СРСР як агент... Між Волковим і Деркачем велася боротьба за «інсулін» м'ясокомбінату та інші об'єкти».

Любовно-політичний трикутник

      Наскільки достовірна версія Гончарова про протистояння між двома політиками, судити складно. На «плівках» Мельниченка обидва пани — Волков та Деркач — постають у далеко не найкращому світлі. Судячи з усього, гіпотетично більш зацікавленим у приборкуванні Гії був Олександр Волков. Наприкінці серпня 2000 року на російському сайті FLB під псевдонімом вийшов матеріал нинішнього редактора «України кримінальної» Олега Єльцова, де оповідалося про олігарха Волкова. На початку вересня цю підбірку компромату передруковує «Українська правда», керівником якої тоді був Георгій Гонгадзе. Волков настільки обурився матеріалом, що через кілька днів не пустив Гію на свою прес-конференцію, про що написала «УП». А на «плівках» Мельниченка є епізод, де обурений олігарх скаржиться Кучмі на ці матеріали: «Волков: — Ну с этим Гонгадзе, с этими вот... Вы ж понимаете, что я ж не тот человек. Я эту, б.., фирму в жизни не видел. Я его видел один раз в своей жизни. (Дає Кучмі щось читати). Кучма: — Ельцов. Ну что — стыдно. Это кто сделал? Деркач? Волков: — Деркач. (...) Ну я не знаю, Леонид Данилович. По моей всей информации, все, что по мне делается, это работа Деркачей». Тобто Волков, котрому допік Гонгадзе, намагається пов'язати матеріал проти себе, оприлюднений в інтернеті, з сімейством Деркачів.

      За логікою листів Гончарова, Деркач як людина зацікавлена у компрометуванні Волкова мав би тяжіти до лінії Гонгадзе. Проте на цих же «плівках» Мельниченка можна знайти моменти, коли екс-голова СБУ Леонід Деркач погоджується вирахувати інвесторів «Української правди» і поставити Гію «на місце». Якщо конфлікт між цими політиками і був, то потрібно з'ясувати, коли настав його переломний момент, після якого Гію «запакували» в авто на бульварі Лесі Українки.

      Частково підтвердити інформацію з останніх звернень Гончарова може ще один цікавий факт. Не лише «УМ» повідомляла, що після зникнення Гонгадзе, 18-го (за іншими даними, 17-го) вересня до посольства Грузії в Україні зателефонував анонім. Він повідомив, що Гонгадзе живий і перебуває в Московському районі столиці (тут мiститься офіс УБОЗу). Про його місцезнаходження, за словами співрозмовника амбасади, начебто знали міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, нардеп Олександр Волков та кримінальний авторитет Володимир Кисіль. Дзвінок, у принципі, знаходить своє підтвердження в зверненнях екс-убозівця Гончарова: і про те, що Гію вбили в Московському районі, і про те, що викрадення було за вказівкою Кравченка та Волкова, а удавку на шиї Гонгадзе в ту ніч начебто стискав Юрій Нестеров, «перевертень», пов'язаний з угрупованням Киселя. Те, що Гонгадзе на той час був уже мертвий, анонім міг і не знати: судячи з записів Мельниченка, метою «репресивних» акцій стосовно журналіста було «вибити» його політичні зв'язки та дещо залякати. Як кажуть криміналісти, відбувся «ексцес виконавця».

      До слова, своїх зв'язків з авторитетом Киселем не приховує й сам Волков. У розпал «касетного скандалу» «екс-директор Верховної Ради» розповів, що «неформальними зв'язками» одразу після зникнення Гії звернувся саме до Киселя, який повідомив йому, що жодне угруповання не має відношення до зникнення Гії. Є інформація про те, що Волков та Кисіль активно співпрацювали ще за часів Союзу, а після 1991 року вони начебто мали спільні бізнесові інтереси. Таким чином, тінь смерті журналіста, як і в 2000 році, знову частково падає на Волкова. Наскільки олігарх та народний депутат причетний до цієї справи, не береться в інтерв'ю «УМ» коментувати навіть голова парламентської тимчасової слідчої комісії у «справі Гонгадзе» Григорій Омельченко.

      Стосовно екс-голови СБУ Леоніда Деркача, то його роль у «касетному скандалі» ще цікавіша і ще більш заплутана. У своїх попередніх зверненнях екс-убозівець Ігор Гончаров писав, що він збирав матеріали у «справі Гонгадзе»  спільно з працівниками СБУ. Серед матеріалів — аудіозаписи розмов, документи, відеозізнання «перевертня» Нестерова, котрий начебто убив Георгія Гонгадзе. Судячи з вищенаведеного цитування Гончарова («...їхні прізвища («наружки». — Авт.) я іще в 2000 році повідомив журналісту Єльцову і працівнику СБУ України Васильченку А.А. — для ознайомлення Деркача»),  «есбеушники» передавали наявну інформацію (принаймні частково) у «справі Гонгадзе» голові СБУ. Роль працівників цієї спецслужби цікава ще в одному епізоді. Свого часу Гончаров розповів Єльцову, що саме «есбеушники» у 2000 році перезакопали тіло Гонгадзе, аби пізніше на нього хтось випадково натрапив.

      Більше того, диктофон «Тошиба» — один із технічних засобів, котрим Мельниченко здійснював свої записи, —  перебував на балансі СБУ. (До речі, в одному з фрагментів останніх звернень Гончарова написано: «Генерала Астіона, що керував операцією з викрадення [Гонгадзе], терміново перевели на роботу в Крим. Цей Астіон, коли мене затримали, запропонував мені свободу в обмін на ті матеріали, які я та мої друзі зібрали по Гонгадзе, і сказав, що причина мого арешту — ЦЕ МОЯ РОБОТА З МЕЛЬНИЧЕНКОМ (виділення редакції. — Авт.) і робота щодо Гонгадзе»). Невідомо, однак, наскільки до цих нюансів «кучмагейту» («моніторингу» викрадення журналіста, перезакопування трупа, прослуховування кабінету Президента) причетний тодішній голова СБУ Леонід Деркач. Можна припустити, що після викрадення Гонгадзе він хотів дізнатися, що сталося з Георгієм. Адже, судячи з «плівок» Мельниченка, Деркачева роль в «обробці» Гонгадзе не збігалася з роллю Кравченка, хоча Кучма давав відповідні вказівки обом силовикам.

      Завершує цей силовий багатокутник Євген Кирилович Марчук, у 2000 році — голова Ради нацбезпеки й оборони, а нині — міністр оборони. Окрім конфлікту з Волковим, Деркач свого часу явно перебив горщики і з Марчуком. Мабуть, усі пам'ятають, як медіа-холдинги Пінчука — Деркача запекло обвинувачували Євгена Кириловича у причетності до незаконної торгівлі зброєю. На мапі цього політичного трикутника можна було б довго ворожити, хто яку роль виконував у конфлікті і чого хотів досягти (до речі, багатьох дивує, що Марчук — чи не єдиний політик великого масштабу, про якого на «плівках» Мельниченка майже нічого не йдеться). Проте заплутаності цій історії додає й те, що вищезгаданий Гончаров був, можливо, людиною Євгена Кириловича. У своїх попередніх зверненнях Ігор Гончаров писав, що про обставини розгортання «справи Гонгадзе» він інформував людину з ініціалами Є.К.М. Кілька тижнів тому Марчук заявив, що ніколи не знав такої людини — Ігоря Гончарова. Наступного дня після заяви Євгена Кириловича Олег Єльцов нібито знаходить у своїй поштовій скриньці два клапті паперу, написаних почерком Гончарова. В одному з них ідеться: «Марчук підсилав до мене своїх людей, обіцяє, що допоможе після суду і влаштує мені втечу».

      За певними даними, Гончаров почав працювати на Марчука одразу після звільнення з органів — десь у 1997-98 роках, напередодні президентських виборів. Про це екс-убозівець розповідав Єльцову ще до свого арешту. Євген Кирилович як колишня «гебістська» шишка розумів: хто володіє компроматом — той проводить політику, тому прагнув знати деталі та підгрунтя того, що коїться на політичній кухні. Напередоні президентських виборів 1999 року Марчук таки отримав «козир» — відеокасету із зізнанням якогось «орла», що розповідає про невипадковість смерті В'ячеслава Чорновола у ДТП. Згодом касета безслідно зникає, а Марчук, котрий під час президентської кампанії заявляв про себе як опозиціонер, фактично «здає» свої голоси Кучмі і стає головою РНБО.

      Багато хто називає Марчука — ініціатора вигідної для влади «канівської четвірки» — політичним шантажистом. Вочевидь, у 2000 році Євген Марчук знову відчув можливість «нагріти руки» на черговому скандалі — «кучмагейті». За твердженням Гончарова, матеріали «справи Гонгадзе» він «зібрав за вказівкою Марчука»...

Який із Гончарова  «перевертень»?

      Тепер відома і роль Ігоря Гончарова у «банді перевертнів». В одному зі звернень він вживає словосполучення «наше угруповання». Водночас екс-убозівець

відмежовується від участі у «перевертневих» вбивствах і зазначає, що в дечому сприяв банді, думаючи, що цим самим допомагає вирішити фінансові проблеми своїх друзів. Допомога полягала у викраденні жертв. За словами Гончарова, «друзі» мотивували рішення «тероризувати» людей начебто через їхні борги — передусім, членам «банди перевертнів» Олегові Свердлову та Юрію Нестерову. Про справжнє обличчя своїх «друзів», пояснює екс-убозівець, він дізнався набагато пізніше.

      Генпрокуратура у цьому випадку дотримується іншої думки. Згідно з постановою про закриття кримінальної справи проти Гончарова у зв'язку з його смертю, екс-убозівець був ватажком банди, на його совісті майже десяток убивств. Минулого року в пресу проскочила інформація, що колеги-«перевертні» на допитах «котять» бочку саме на Гончарова як ватажка угруповання. Пізніше у своїх зверненнях екс-убозівець напише, що його справу сфальсифікували. Варто нагадати й інші епізоди епістолярної спадщини Гончарова — цитування слів Астіона (колишнього начальника київського УБОЗу) про те, що його арештували за роботу з Мельниченком та у «справі Гонгадзе». У своїх перших зверненнях Гончаров також повідомляв, що його обіцяли перекваліфікувати у свідки «справи перевертнів», якщо він віддасть на знищення матеріали щодо Гонгадзе. Не виключено, що відповідна пропозиція — про переведення у розряд свідків — надходила до інших членів «угруповання», тому вони зараз і називають Гончарова своїм керівником.

      З приводу можливого лідерства Ігоря Гончарова у банді на «Україні кримінальній» нещодавно висловився адвокат екс-убозівця Віктор Бояров: «з опису епiзодiв випливає, що вiн був одночасно i керiвником-органiзатором, i рядовим виконавцем, який безпосередньо займався вбивствами. Закономiрно виникає питання: а який резон для Гончарова створювати банду, якщо вiн сам «...i швець, i жнець, i на дудi грець...?».

      У цілому Генпрокуратура поки що стримано відгукується про Гончарова. За словами високопоставлених чинів з вулиці Різницької, у зверненнях екс-убозівця вони не знайшли нічого нового. Є натомість експертиза, що підтверджує приналежність почерку з «листів Гончарова» саме Ігореві Гончарову. Залишається з'ясувати дві речі: чи була інформація зі звернень правдивою і чи не писав полковник листи під примусом? Відповідь на перше запитання дозволить з'ясувати, наскільки винен Гончаров у вбивствах «перевертнів», а керівництво держави — у знищенні Гонгадзе. Відповідь на друге запитання не менш важлива: якщо свідчення писалися під чиюсь диктовку, то справа зі зверненнями Гончарова — або наслідок боротьби спецслужб, або спосіб відведення «справи Гонгадзе» на манівці. Не можна при цьому відкидати версії, що Гончаров через свої звернення з-за грат СІЗО намагався заперечити свою кримінальну роль у «справі перевертнів». Однак наразі є більше підстав вірити Гончарову, аніж сумніватися у його «спадку». Про це може свідчити той факт, що інформація, надана Єльцову Гончаровим, про стеження за Гією напередодні його зникнення фактично підтвердилась. Голова парламентської комісії у «справі Гонгадзе» Григорій Омельченко теж майже не має сумнівів у правдивості звернень екс-убозівця: за його словами, інформація знайшла своє підтвердження в інших документах, заявах свідків, речових доказах. Проте, на думку Омельченка, зараз потрібно опрацьовувати всі версії.

Праворуч підеш — убивцю знайдеш. А ліворуч?

      Які б логічні ниточки ми не виводили від «плівок» Мельниченка, висловлювань Гончарова про Несторова, посадових контактів Пукача, все зводиться до однієї людини. «Рубіконом напрямку вірних дій у цій справі буде арешт людини, яка має звання генерала внутрішньої служби, — дещо завуальовано зазначає Григорій Омельченко в інтерв'ю «УМ». — Цим самим замкнеться коло організаторів і виконавців убивства Георгія Гонгадзе. Зараз ця людина перебуває між життям і смертю. І щовечора цей чоловік думає, чи, бува, не кращим виходом із ситуації стане те, що наступного ранку він не прокинеться? Як тільки ця людина буде заарештована, далі в Генпрокуратури один шлях — до будівлі, на якій висить табличка «Президент України».

      Генералом внутрішньої служби є Юрій Кравченко, колишній міністр внутрішніх справ, а нині — голова Державної податкової адміністрації. Багато хто має підстави гадати, що саме Кравченко після розмов із Кучмою організував стеження за Гонгадзе, а його «орли боєвиє» викрадали Гію. Але є в цій історії ще один міліцейський генерал, дуже близький до «убойної сили ментів». Редактор «України кримінальної» Єльцов в одному з інтерв'ю зазначав, що Омельченко, вочевидь, має на увазі колишнього начальника апарату МВС Едуарда Фере — людину, котра була «ідеологічним» батьком Кравченка, коли той тільки прийшов на роботу в центральні органи Міністерства внутрішніх справ. Зараз Фере лежить у важкому стані у шпиталі й справді перебуває між життям і смертю. Вже неодноразово спливали дані про те, що генерал-полковник Фере також має по-своєму пряме відношення до «справи Гонгадзе». До речі, кілька років тому від нині покійного екс-депутата Анатолія Єрмака, соратника Григорія Омельченка, журналісти чули, що Фере начебто причетний до організації ДТП з В'ячеславом Чорноволом...

      За словами Омельченка, ГПУ здатна на цей крок — арешт генерала внутрішньої служби. «Для цього потрібно мужності та волі Генпрокурора», — каже Григорій Омелянович.

      Проте насторожує інше. Три роки нас годували явною брехнею — гидкою та цинічною. І «велика четвірка» «справи Гонгадзе» (Кучма, Кравченко, Деркач, Литвин), котру так інтенсивно намагалися «обілити» попереднi слiдчi дiї, залишається при владі: Кучма залишився Кучмою, Кравченко став головним податківцем, Литвин — спікером, Деркач — народний депутат. У них майже нічого не змінилося. А що ж такого сталося, що Генпрокуратура раптом «розперезалася» і заарештувала людину, котра, не виключено, невдовзі заговорить? Причиною того, що Різницька санкціонувала арешт Пукача, Григорій Омельченко називає сукупність факторів: міжнародний і внутрішній тиск, накопичення доказів, бажання діяти в рамках закону тощо.

      Показово, що зараз поміркованим оптимізмом у розслідуванні «справи Гонгадзе» віє і від Омельченка, і від Володимира Стретовича — голови Комітету ВР з питань боротьби з оргзлочинністю та корупцією, і від Єльцова. Принаймні тому, що вони знають більше, аніж ми. Можливо, їхні сподівання справді мають під собою тверде підгрунтя?

      Однак продовжимо логічний ряд «ідеального слідства». Якщо Пукача арештували за безпосередню участь у позбавленні життя Гії Гонгадзе, незабаром можуть заарештувати людей, котрі перебували в тому авто, до якого «запросили» Гію на Лесі Українки. А також осіб, котрі дали відповідне доручення. Так мало б бути, якщо несподіваний «прорив» у «справі Гонгадзе» — не чергова «димова завіса». Якщо ж усі стрілки знову зійдуться на Кравченкові, зіграє глобальних маштабів «принцип доміно». Дамоклів меч, за логікою, уже «висить» над Кучмою. Хоча в це дуже важко повірити в умовах країни, де силовики хоч і ведуть постійні міжусобні війни, та при цьому беззаперечно підпорядковуються гарантові і працюють на його, а не державні, інтереси.

      Що стоїть за заявами Генпрокуратури про спільні імена у справах «перевертнів», Гонгадзе, навіть Александрова? Чи справді у слідстві відбулася «революція», настало прозріння після трирічної сплячки? Можливо, й ні, просто йдеться про мишачу метушню людей у різних мундирах. Останні сутички між представниками силових відомств на тему «перевертнів», заяви заступника Генпрокурора Шокіна та «задній хід» його начальника Піскуна цілком можуть свідчити про посилення тиску на ГП, до чого докладають руку СДПУ(о), МВС та СБУ. Деякі інтернет-ресурси підтверджують, що останні ротації в силових відомствах — включно з призначеннями Смешка головою Служби безпеки, а Білоконя — керівником міліцейського відомства — проходили за погодженням Медведчука і, власне, є розставлянням на важливі посади есдеківських симпатиків. Активність Генпрокуратури та Піскуна, у свою чергу, начебто є виявом протидії новому тиску. Святослав Михайлович показує «чужим»: мовляв, Пукач — на гачку, до Кравченка недалеко, Генпрокуратура працює, тому забирайте свої «об'єднані» руки геть.

      Не виключено, що останні заяви ГП (передусім про арешт Олексія Пукача) є реакцією на спроби відставити Піскуна. Недарма ж згадана красномовність Різницької прокинулася після оприлюднення компромату на Піскуна з боку Ольги Колінько, керівнички Координаційного комітету з боротьби з оргзлочинністю та корупцією при Президенті. Відтак нові кроки у «справі Гонгадзе» насправді можуть бути лише способом обілення певних осіб.

      Отже, що ми маємо на даний момент у «справі Гонгадзе»? Як стало відомо «УМ», Юрій Нестеров, гіпотетичний убивця Георгія, зараз перебуває не під арештом, а в якомусь помешканні із дуже непоганою охороною. На жаль, важко уточнити, від чого його переховують — від слідства, від МВС чи ГП, від можливого убивства в буцегарні? Наразі на виду — старі «плівки» Мельниченка, проте вони не вважаються доказами; листи Гончарова, однак майже немає даних про правдивість їхньої інформації; факт арешту міліцейського генерала Пукача — щоправда, публічно не оголошується його зв'язок із Кравченком, та й конкретні обвинувачення на його адресу (зокрема, йдеться про вiдношення до «справи Гонгадзе») ГП ще не висунула. Генпрокуратура тримає в руках цілу в'язку ниток, прив'язаних до політичного бомонду, кримінальних авторитетів та іже з ними. Далі — або-або. Цікаве лише починається?

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>