У нас знову не буде сексу. А разом iз ним і опозиційних ЗМІ?

29.10.2003
У нас знову не буде сексу. А разом iз ним і опозиційних ЗМІ?

      У кожній державі, яка претендує на звання демократичної, є такий-собі «чорний список» засобів масової інформації, які дуже не до вподоби тамтешній владі. Власне, саме ставлення до «неугодних» державному керівництву ЗМІ є одним із основних критеріїв реальної, а не номінальної демократії. В Україні перелік опозиційних, а отже, «несимпатичних» найвищим посадовим особам друкованих та (незначною мірою) електронних ЗМІ чималий. Цим, до речі, любить похвалитися керівник Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента Сергій Васильєв, якого журналісти вважають головним негласним цензором української преси та автором знаменитих «темників». Мовляв, он їх скільки — критиків самого гаранта та його нинішніх поплічників, усі вони «пораховані» і враховані, але ж існують, працюють, і ніхто їм кисень не перекриває...

      Про те, в яких умовах працюють і як виживають опозиційні видання та їхні журналісти, зайвий раз краще не згадувати. А щодо «кисню», то навіщо одразу «перекривати краник» чи «обрубувати шланг», якщо можна діяти із набагато витонченішим садизмом? Раніше «занадто розумні» видання «давили» податковими перевірками (які чомусь знаходили порушення лише в «неправильних» ЗМІ), штрафами за результатами судових позовів, позбавленнями ліцензії за порушення умов агітаційної кампанії тощо. Тепер до цього переліку може додатися... порнографія. Принаймні так стверджує голова парламентського Комітету з питань інформації та свободи слова Микола Томенко, коментуючи Закон «Про захист суспільної моралі», який 2 жовтня у другому читанні ухвалила Верховна Рада.

      Один із пунктів цього поки що лише законопроекту передбачає створення національної експертної комісії з питань суспільної моралі з відділеннями у всіх обласних центрах. Завданням цього новоутворення буде моніторинг абсолютно всіх засобів мас-медіа на предмет присутності там елементів еротики-порнографії-сексу. Відповідно до результатів комісія уповноважена накладати на «порушників конвенції» штрафи, а в «особливо важких випадках» навіть закривати те чи інше видання.

      Ревним захисникам моралі, які закидають редакції газет і журналів листами з вимогами «прибрати з останньої сторінки це неподобство», такий закон, вочевидь, неабияк припаде до душі. Справді, деякі видання у прагненні сподобатися якомога ширшому колу потенційних передплатників часом передають куті меду, опубліковуючи відверто порнографічні картинки. Проте сумнівно, що претензії у вищезгаданої комісії виникатимуть саме до названих (в умі) газет, адже за політичною спрямованістю вони зазвичай дуже «потрібні» владі. Натомість будь-яке з опозиційних ЗМІ, за умови, що закон буде схвалений у такій редакції, в якій існує нині, можна буде одним ударом підкосити «під корінь» за «використання порнографії». Спробуй доведи «неупередженому» цензору, що «неподобство» з останньої сторінки — це «Міс світу» в купальнику або найпопулярніша серед молоді співачка в концертному костюмі, що читачі віком «від 6 до 25» засипають редакцію листами з проханням опублікувати знімок своєї улюблениці «у подарунок до дня народження подруги», а саме фото відповідає всім можливим канонам пристойності... Адже — і це один із найголовніших недоліків даного законопроекту — в українському законодавстві й досі немає чіткого визначення поняття «порнографія» чи, скажімо, «непристойність». Виходить, що право визначати ступінь «порнографічності» належатиме конкретній особі, яка розпоряджатиметься ним винятково за власними уподобаннями або вказівками «згори».

      Цікаво, що «сексуальну» прогалину в законодавстві народні депутати активно взялися «заліплювати» саме зараз, коли на порозі чи не найголовніші в історії «новонародженої» української незалежності вибори. Микола Томенко називає ініціативність нардепів у цьому напрямі «смішною»: на його думку, до компетенції парламентаріїв укладання формулювань не входить. І йдеться не про те, що у парламенті сидять лише старі діди, котрих нагальні питання ток-шоу «Про це» зовсім не цікавлять. Хоча й не без того теж. Взяти б лишень виступ комуніста Адама Мартинюка (зі стенограми від 2 жовтня): «Я хотів би, шановні колеги, я розумію, що в залі чимало збудження, тема досить цікава, ми ще про це здатні в цьому відношенні, видно, але я вам хотів би ось що сказати... (Бурхливі оплески)». Є ще в наших депутатів порох у порохівницях, та все одно, за словами головного «куратора» свободи слова у Верховній Раді розмежовувати такі поняття, як еротика, порнографія та секс повинні не нардепи, а психологи й експерти».

      «Логіка мислення народних депутатів, які пропонують створити експертну раду (це передусім перший віце-спікер Геннадій Васильєв та автор законопроекту Леонід Черновецький. — Авт.), така: суспільну мораль можна утвердити створенням великої кількості нових структур, — припустив Микола Томенко у коментарі для «УМ». — Начебто врешті-решт з’являться розумні люди, які зможуть розрізнити, що таке еротика і що таке порнографія (до речі, виробництво та розповсюдження продуктів, які містять елементи порнографії, вже є порушенням однієї зі статей Кримінального кодексу. — Авт.). І, розрізнюючи це, вони не видаватимуть ліцензії, заборонятимуть програми, публікації в газетах. Ці чиновники їздитимуть країною, бігатимуть і вишукуватимуть елементи еротики чи сексу».

      Пан Микола також не виключає, «що під час виборчої кампанії цю раду використовуватимуть у політичних цілях». Думку автора законопроекту Леоніда Черновецького, на жаль, «УМ» почути не вдалося. Щоправда, уже після того, як пан Черновецький ознайомився із запитаннями від «УМ», працівники його прес-служби перепитували, чи й справді Микола Томенко таке говорив. Цілком можливо, що палкий мораліст (без іронії) Черновецький і справді не підозрює, до чого може призвести ухвалення такого потрібного, на його думку, закону. Зате ті, хто сидить «вище», та й співавтор «цнотливого» закону, перший віце-спікер Васильєв, повинні це добре розуміти.

      За словами голови інформаційного комітету, підставами для заборони медіа можуть бути, приміром, «елементи еротики на карикатурі чи зображенні». Дійсно, достеменну відповідь на питання, чи є реклама презервативів або, скажімо, інтерв’ю з сексопатологом порнографією чи еротикою — дати складно. А позбутися ліцензії через банальний «людський фактор» — дуже навіть легко. Окрім того, як цілком слушно зазначає «наш» комітетівський голова, «це будуть структури, що житимуть на хабарі й тероризуватимуть усі медіа».

      «І все ж я думаю, що політичні речі — не головні, — стверджує Микола Томенко. — Головне, що не можна вирішувати проблеми інтимного життя прокурорськими рішеннями. Я по-людськи розумію, що в багатьох народних депутатів є спокуса одним законом навести порядок із суспільною мораллю. Позиція нашого комітету інша: ми концептуально підтримуємо боротьбу за мораль, але ми хочемо боротися не з сексом, а за утвердження культури. Комітет категорично проти створення нових структур. На сьогодні є Міністерство культури, стосовно якого вже затверджено положення про видачу прокатних ліцензій, де передбачено, що якийсь фільм узагалі не можна показувати, якийсь фільм — для дорослих, для спеціальної аудиторії. Міністерство культури цього не робить, хоча уповноважене робити. Окрім того, це повноваження Нацради — впливати на ті чи інші речі. Ми пропонуємо заставити і Нацраду, і Міністерство культури робити те, що вони повинні, не створюючи нових чиновницьких структур».

      До речі, згаданий на початку цієї статті Сергій Васильєв підтримує «порнографічний» законопроект «обома руками» й запевняє, що до політики, опозиційності або неопозиційності тих чи інших ЗМІ все це не матиме жодного відношення. Про всі переваги «турботливого» у плані моралі закону пан Васильєв докладно розповів, скажімо, в інтерв'ю газеті «Комсомольская правда в Украине». На останній сторінці якої, до речі, щоп'ятниці друкують величезні фото прекрасних читачок у бікіні...


 

Довідка «УМ»

      2 жовтня Верховна Рада 289 голосами прийняла у другому читанні проект Закону України «Про захист суспільної моралі». Законопроектом серед іншого забороняється виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру. А також продукції, яка пропагує: війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України; фашизм та неофашизм; бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь; невігластво, неповагу до батьків; наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління та інші шкідливі звички. Розповсюдження продукції еротичного характеру дозволяється винятково у спеціально відведених для цього місцях. Документ забороняє розміщення продукції еротичного характеру на перших і останніх сторінках друкованих засобів масової інформації (крім засобів масової інформації еротичного характеру). Розповсюдження аудіовізуальної продукції еротичного характеру дозволяється винятково за умови попереднього сповіщення про її еротичний характер та вимоги щодо глядацької аудиторії.

  • Державі потрібна медійна зброя

    Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>

  • Як не зробити з суспільного мовлення кінобудку?

    Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>

  • Микола Томенко: Політичні ток–шоу — маніпулятивні передвиборчі проекти

    Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>

  • Наталія Лигачова: Ситуація з журналістикою гірша, ніж була при Кучмі

    Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>

  • Юрій Стець: Мій фінансовий стан дозволяє співпрацювати з телеканалом без винагород

    Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>

  • Мовне питання — не просто мовне...

    Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади. >>