(Данила ІВАНІВА.)
На «хлібному» місці «отаборився» сивий музикант — створює романтичний настрій грою почергово на саксофоні й флейті. На невеликому клаптику площі розташувалися одразу чотири білих лімузини різного типажу й віку, плюс кілька мікроавтобусів — у них приїхали гості, які в довжелезні машинерії з надписами «Свадьба», «Руслана та Микола», Just Married тощо замість «даішних» номерів, не влізли. Авто порожні — пасажири блукають довкола й фотографуються.
Якщо ви ще не знаєте або вже забули, повідомляємо: найважливіша людина на сучасному весіллі — це фотограф. Принаймні саме таке враження склалося у журналістів «УМ», які минулої суботи половину дня провели поруч із Марїїнським.
Ось ідуть двоє бідолах: вона — у розкішній сукні, він — у темному костюмі. Наречені. Сердешні «нарізають» площею вже третє коло — спершу жорстокий дядько з фотокамерою повів їх до воріт палацового дворика, потім — під дерева, потім ставив на клумби й змушував цілуватися поруч із музикантом. Усе — заради красивого весільного фотоальбому, переглядаючи який, подружжя й через двадцять років згадуватиме, яким же класним був у їхньому спільному житті цей день.
Але наразі на щасливих ці двоє зовсім не схожі. Змучена молода, здається, зараз зомліє. На сувору вимогу фотографа «усміхатися й закохано дивитися в очі» своїй другій половинці парочка вичавлює криві посмішки й береться за руки. Слідом ледве повзуть на височенних тонюсіньких підборах дружки з кислими обличчями. Неподалік — «кружляють» у примусовому весільному танку інші молодята, які виглядають так, ніби вже щонайменше з десяток років промучилися в шлюбі. Навколо водять «хоровод» рідні й гості — історія з підборами й вимученими посмішками повторюється. І з наступною парою теж, і ще з наступною... Фотографи задоволені: головне — є «картинка». Ми, релаксуючи на лавці з пивом і морозивом, дивимося на ці муки вже другу годину поспіль і жахаємося. Навіщо весілля, якщо це така важка робота?
В «епіцентрі» з'являються троє вкрай розлючених жіночок в оранжевих накидках із надписами «ШЕУ Печерського району» й віниками в руках. Один із них (віників) от-от може пройтися просто по лискучому капоту лімузина — весільні «фури» загородили проїзд трактору з причепом. Він, як і «оранжеві» жінки, належить комунальній службі. Лімузини «розступаються» — трактор гуркоче поміж постановочних сцен і займає найпочесніше місце на плацу.
На зміну попереднім приїздять нові молодята. Лімузини — явно не єдина стаття доходів фірм із прокату весільних авто: ось приїхала колись популярна у весільних кортежів «Волга» (судячи з «сільського» вигляду наречених та їхніх «бояр», на щось довше їм не вистачило, але свята й Маріїнки теж хочеться). Згодом підкотив рожевий «Кадилак»-кабріолет, за ним — щось яскраво-малинове й дуже оригінальне антикварного типу — на схожій машині їздили знамениті Бонні і Клайд. До речі, з цього веселого авто з «номером» «Брухтії» вийшло чи не єдине справді дуже щасливого вигляду подружжя. Жодні примхи «людини з фотоапаратом» не змусили радісного й закоханого нареченого спохмурніти, і він — у світлому костюмі й крислатому капелюсі — по-хлоп'ячому бігав навколо своєї повненької красуні-нареченої, носив її на руках, цілував у ніжку з оголеними (ох уже ці фотографи!) мереживними резинками панчіх... Гм. Може, весілля — це не така вже й погана штука?
Жіночки-прибиральниці із «ШЕУ» з цим явно не згодні, бо дуже вже лаються: «Накидають тут окурків, а нам їх руками вигрібати!». Добре, хоч «підлогу» мити не треба. Бо онде приїхали наступні наречені — перші, хто здогадався привезти із собою шампанське. Поставивши пляшки на сонці, пішли... у дворик Маріїнки. Фотографуватися, звісно — чи то «по блату» ворота відчинили, чи то за добру винагороду... «Давайтє наконєц бахнєм!» — змолилися дружки до фотографа, який наказав молодятам ще «прощьолкать панораму». Змилостившись, «головна людина» дозволяє відкрити шампанське: «Тільки щоб піни побільше!». Цікаво, як її може бути не «побільше», якщо пляшки вже аж розпечені? Але «дружби» слухняно трусять ігристе, аби пінилося. «Вам што, нєзнакомо ето двіженіє?» — жартує молодий. Примхи долі: коли не треба, шампанське завжди вистрілює пінним потоком, а тут — трусили-трусили, і тільки жалюгідна цівка. Плюс пластикові стаканчики.
Але й це вже щастя. На яке з такою заздрістю дивляться інші жертви весільної «картинки» — їх фотограф «виставив» на підніжку ліхтаря, з якої в молодої постійно сковзують підбори. «Ну що ти така кисла?! Уяви, що позаду — купа голих чоловіків!» — намагається розвеселити наречену «мучитель». Звісно, молодому така постановка питання зовсім не до вподоби, тому кадр усе одно зіпсовано. А «по плану» ще ж іти під дерева й «на панораму»...
Весілля — це жахливо, думаємо ми. Але згадуємо щасливих Брухтіїв і мимоволі усміхаємося. Як це все-таки класно — весілля! Особливо для фотографів, адже такий обов'язковий нині сеанс «важить» у середньому 300 доларів весільного бюджету...
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
