Бажане життя

      За радянських часів цей фест був чи не єдиною можливістю для звичайних глядачів побачити щось із великого світового кіно. Як наслідок цього факту —  ажіотажний попит на квитки до кінотеатрів, колосальний інтерес до самого фестивалю та його гостей. У новітні часи вже не так. Глядачі (передусім у самій Москві)  мають тепер значно більший доступ до зарубіжного кіно, то ж немає сенсу прагнути подивитись те, що за лічені дні чи тижні з'явиться у прокаті.

      Фестиваль має й інші проблеми. Він належить до елітного класу «А», одначе витримувати суперові параметри важкувато.  Відомо, що продюсерів приваблює у фестивалях передусім комерційний інтерес — розкрутити фільм, продати його на фестивальному кіноринку... Росія, здавалось би — привабливий ринок, але це поки що в перспективі. Приз Московського фесту мало що додає   в комерційній складовій стрічки — до авторитету  Канн, Венеції чи Берліна дуже далеко. Отож закликати до конкурсної програми фільми важкувато — усе краще прагне інших фестивалів. А тут іще минулого року згорів Манеж у самісінькому центрі російської столиці, а в ньому якраз і розміщувався фестивальний центр. Доводиться тулитися у тісному й задушливому Будинку кіно.

      Та попри все фестиваль живе і, як на мене, щоразу додає в організованості. Все менше дешевої помпезності, усе більше діловитості, зосередженості на власне кіно. Гадаю, що й нині ця тенденція збережеться. Про це свідчить оприлюднена програма фестивалю.

      На відкритті покажуть італійсько-німецький фільм «Бажане життя» режисера Джузеппе Піччоні.  Луїджі Локачіо та Сандра Чіккареллі розіграють любовний роман, що спалахує між двома акторами. Переплетіння особистісного й професійного, коли починаються ревнощі до успіху іншого. 52-річний Піччоні практично невідомий у нас, що й не дивно — сучасне італійське кіно надто рідко привертає до себе увагу.

      У конкурсній програмі цього разу змагатимуться сімнадцять стрічок. Росію представлятиме фільм «Космос як передчуття» («Космос как предчувствие») відомого режисера Олексія Учителя. У головній ролі — один із чільних російських акторів Євген Миронов. Події розгортаються 1957 року, коли радянське суспільство переживало час надій, світлої віри у краще майбутнє. У центрі картини — юнак з припортового міста, перед яким відкривається інший світ, у свідомості якого відбувається «ломка» цінностей. Як сказано в анотації, «ревнощі, пристрасть, секс — усе тут є незвичайним, сильним і дуже красивим». Сподіваймося, що так воно й буде.

      А загалом у конкурсі цього разу більше фільмів саме про становлення поколінь, про переміни і пошуки власної ідентичності. Скажімо, в американському фільмі «Чамскрабер» Ар'є Посіна (народився в Єрусалимі за кілька тижнів після втечі своїх батьків з Радянського Союзу) побачимо сатиричні замальовки на теми підліткового життя.   У «Вічній мерзлоті» 37-річного фіна Аку Лоухімієса (починав із телесеріалів, нині — один із провідних режисерів країни) йдеться про невдах, котрі плекають мрію про чудодійне перетворення долі. Швед Рубен Остлунд (це дебют 30-річного режисера, котрий виріс у провінції і вперше побував в кінотеатрі  у віці 19 років!) прагне побачити світ очима 12-річного хлопчика. Один із кращих узбецьких режисерів і сценаристів Юсуп Разиков у фільмі «Дівочий пастух» оповідає про 13-річного підлітка, який повсюди змушений супроводжувати дружину свого старшого брата (той поїхав на заробітки). Це дотримання звичаю сприймається як наруга над особистістю...

      Чимало кінострічок присвячено подіям історичним і екстремальним. Болгарин Радослав Спасов (у минулому — кінооператор) у «Вкрадених очах» (спільне виробництво Болгарії і Туреччини) звертається до історії кохання. Він — болгарин, вона — турчанка. Події відбуваються на тлі етноциду болгар — навіть імена їм силоміць міняють. Почуття героїв проходять тяжкі випробування, оскільки вони — по різні боки барикад. В «Останньому місяці» (спільне виробництво Чілі, Мексики, Палестини) Мігеля Літтіна історія двох палестинських сімей. Одна емігрувала 1914 року до Чілі, інша лишилась у Палестині. Якраз тоді, коли зароджувався конфлікт між євреями і палестинцями... Грецький режисер Пантеліс Вулгаріс у своїх «Наречених» звертається до ефектного історичного матеріалу. 1922 рік, корабель пливе до Америки. Його пасажирами здебільшого є наречені — ті, хто за очі погодився вийти заміж за американця. На тому ж кораблі повертається додому американський фотограф Норман Харріс. Неважко здогадатися, що між ним і однією з наречених спалахують романтичні почуття.

      Про любов і «Хроніка звичайного безумства» чеського режисера Петера Зеленки. Тільки тут комедія і навіть трохи чорної магії, без якої мотор почуттів не запускається. Цікавою обіцяє бути угорська стрічка «Порцелянова лялька» Петера Гардоша — про чужинців і протистояння їм. З інтересом очікується фільм «Дорога Венді» данійського метра і одного із сподвижників Ларса фон Трієра, співавтора маніфесту «Догма-95» Томаса Вінтерберга (фон Трієр, до речі, є автором сценарію картини). Про пацифіста за переконаннями, якого насправді так вабить зброя...

      Окрім власне конкурсу, учасники якого змагатимуться за «Золотого» та «Срібних» Георгіїв, як завжди чимало ретроспектив. Скажімо, «Азіатський екстрім». Східна Азія, як відомо, останнім часом бурхливо розвиває свій кінематограф. Почасти він чинить спротив самому Голлівуду. Є тут і свій екстрім. Екстремальні фільми з'явилися спершу в Японії, на Тайвані та в Гонконгу, потім у Кореї і Таїланді. Імена Джона Ву, Цоя Харка, Цая Міньляна стали культовими. З-поміж новіших імен цього ж ряду — Кім Кі Дук, Фрут Чан, Шиньї Цукамото. В основі екстрімної філософії життя — ставлення до насильства як до неминучої складової людського існування. Насильство тут не тільки руйнівник, а й будівничий. Загостреним є й інтерес до сфери сексуального та до традицій народної міфології і містики. Словом, цікаво буде познайомитися з отакою збіркою фільмів.

      Повертається програма «Вісім з половиною фільмів» під орудою відомого критика Петра Шепотинника (це найпросунутіші фільми останнього кіносезону). А ще велика програма нових російських фільмів, ретроспектива «Друга світова — погляд з ХХІ століття». Персональні ретроспективи — Конрада Вольфа, Робера Гедигяна, Тео ван Гога (останній  нещодавно був убитий мусульманином на знак помсти за фільм «Покора», де було знято напівоголене жіноче тіло, вкрите написами з Корану)...

      Словом, буде що подивитися. Фестиваль стартує, і я постараюся тримати читачів в курсі подій.