— Ви — наймолодший голова облдержадміністрації в Україні. Ваше призначення для багатьох стало певною несподіванкою, хоча на Волині ви людина доволі знана і авторитетна. Але в списках на оце крісло значилося чимало інших людей. Так сталося, що в числі тих, хто тепер ревно стежить, як Бондар поводиться в новій ролі, й чекає, щоб спіткнувся, опинилися не лише ваші класичні, так би мовити, опоненти, а й ваші друзі, соратники по боротьбі.
— Знаєте, процес реалізації влади має свої закони. Я переконаний, що багато людей претендувало на це крісло і досі претендують, частина з них — цілком об'єктивно. У кожного з них своє бачення розвитку області. Тому я готовий до того, що мене критикуватимуть і соратники, і опоненти. Я готовий витримувати конкуренцію, добру конкуренцію із соратниками і жорстку конкуренцію з опонентами. Дивитися і вибирати будуть люди, а оцінюватиме Президент. Знаю, що у багатьох людей, які були зі мною по один бік барикад, теж було своє бачення і щодо перспектив на ось це місце. Якщо вони мають здатність і бажання працювати — запрошую їх до співпраці. Якщо їхні ділові якості будуть кращими за мої, то Президент це побачить і виправить ситуацію. Якщо ж цього немає, а є тільки бажання побачити себе на якомусь місці, то не місце красить людину. Прийшовши сюди, вони зіткнуться з тими проблемами і питаннями, з якими стикаюсь сьогодні я. І вирішувати більшість з них треба буде нестандартно, не з точки зору народного депутата чи представника політичної партії, а з точки зору інтересів регіону, відстоюючи при цьому державницькі інтереси. Тоді по-іншому оцінюєш і себе, і опонентів, і друзів.
— Уже трохи спала хвиля невдоволення вашими кадровими призначеннями. Вас звинувачували, що ви не прислухалися до думки народу, а саме народ є джерелом влади...
— Я б не сказав, що це була хвиля. Були окремі випадки. Народ ми слухали, постійно проводили моніторинги, вивчаючи громадську думку. У деяких районах наші думки дійсно не збіглися, як, скажімо, у Старовижівському. У нас не було часу вчитися і вчити. Як тільки я переступив поріг цього кабінету, вже треба було приймати конкретні рішення, пов'язані з ситуацією в області. Але ми не провалили посівну кампанію і провели її за кілька останніх років найкраще. Це заслуга тих людей, які були на місцях. Подивімося на ситуацію з бензином та м'ясом. Наша область не мала стрибка цін ні на нафтопродукти, ні на м'ясопродукти, ми тримали і тримаємо найнижчі ціни. Хоча не було жорстких адміністративних важелів. Ми шукали свої шляхи вирішення цих проблем. Це і є свідчення професіоналізму наших управлiнцiв. Ми й зараз вчасно виплачуємо заробітну плату, збільшені соціальні видатки. Отож, що стосується кадрових призначень, то вважаю, що ми не помилились. Ми дібрали серйозних фахівців, хоча, можливо, хтось на якомусь місці був би і сильнішим. Але ті люди, які працюють зараз, працюють грамотно, толково, і вони здатні виконувати завдання, що стоять перед областю.
— Вас критикували і за те, що у новій команді є старі чиновники, які служили режимові Кучми...
— Чиновник не може бути професіоналом, не маючи певного досвіду. Не можна казати, що всі, хто працював раніше в органах влади, є чиновниками кучмівського режиму. Я не брав би на себе такої відповідальності. Я працював в органах влади, Віктор Андрійович працював, Юлія Володимирівна і т. д.
— Ще одна тема, яка на Волині вже набила оскомину: повзуча війна між облдержадміністрацією, а точніше — її головою, та обласною прокуратурою. Щодо цього наша область є своєрідною гарячою точкою, і випадок цей справді безпрецедентний. Це протистояння амбіцій, особистостей, принципів?
— Проблема в одному: сьогодні на Волині обласна прокуратура є єдиним органом влади, що діє старими кучмівськими методами. Тобто люди з прокуратури «кришують» незаконні схеми, вимагають тих чи інших преференцій за вирішення якогось питання, закриваючи очі, що в області зростає злочинність. Про це я говорив неодноразово прокуророві області, але замість того, щоб зайнятися виявленням цих негативних явищ, прокуратура говорить, що на неї чиниться якийсь тиск, а вона хоче бути незалежною.
— На одній з останніх прес-конференцій прокурор області Андрій Гіль сказав, що ви хочете зробити прокуратуру кишеньковою.
— Давайте називати речі своїми іменами. Проти Луцького автомобільного заводу протягом недавнього часу було порушено п'ять кримінальних справ. Вони вже всі закриті фактично за безпідставністю, але коли минулій владі треба було їх відкривати — то відкривали і не питали, були підстави чи ні? А зараз хай назве прокурор конкретне замовлення, що прозвучало з цього кабінету по комусь конкретному, що я наказав когось пресувати чи ще щось. Коли на очах прокуратури повністю розкрадається профспілкове майно, а ви ж бачите, як приватизує це все одна сім'я, а прокуратура не знаходить причин втрутитися. Коли на Волині існує ціла система розмитнення автомобілів, а прокурор каже, що нічого не відбувається. Коли десь хтось зупиняє автомобіль з контрабандним товаром — прокуратура через два дні вилучає документи, а потім цей товар викуповують у прокуратури або пропадають документи. Оце я і називаю «кришуванням» злочинних схем. Мені дуже прикро, що прокурора області покриває Генеральний прокурор, бо вони студентські друзі. Мені прикро, що в цей спосіб зберігається дуже багато схем. Але я буду апелювати до Президента України, до Прем'єр-міністра і сподіваюся, що буде прийнято рішення і на Волині запанують порядок та законність, як має бути це в новій державі.
— За такого розвитку ситуації новій волинській владі важко буде довести людям, які стояли на Майдані й розраховували на зміни, що ці зміни можливі взагалі.
— Я не маю права, згідно з Конституцією, втручатись якимось чином у роботу правоохоронних органів. Прокуратура має право здійснювати нагляд за їх роботою. При високому рівні злочинності, при високому рівні корупції, яка є сьогодні, мiсцева прокуратура веде війну з головою ОДА і його сім'єю. Скажіть, будь ласка, це позитивно характеризує правоохоронні органи? Я звертав увагу прокуратури на ті чи інші гучні справи. Бо я поставлений Президентом сюди і для того, щоб відповідати за збереження конституційного устрою і державного ладу. І коли хтось зазіхає на нього — я мушу звертати на це увагу. Не моя справа розслідувати ці справи. Але я маю право дати власну оцінку їм і тому, що відбувається в області. Таку оцінку я давав безпосередньо в розмові з прокурором і публічно. І намагався сказати, що жити так, як жили, далі не можна: у страхові, абсолютному «бєспрєдєле», в режимі правового нігілізму. Але що говорити, коли прокурори самі порушують закон? Коли прокурор Луцька незаконно вселився у будинок і продовжує там жити. Коли прокурор Ковеля захоплює землю, завдаючи державі збитки, а якщо хтось починає про це говорити, то чує у вiдповiдь: будете, мовляв, багато говорити, то ми і вас посадимо. І люди намагаються не зв'язуватися. То скажіть, якщо прокуратура діє всупереч закону, якщо заступники прокурора займаються схемами розмитнення автомобілів, як має діяти решта? Я ж нічого сам не вигадав і неодноразово демонстрував навіть документи.
— Але нещодавно Генпрокуратура перевіряла роботу обласної, і серйозних недоліків у роботі не знайшла. Як бути в такій ситуації?
— Мені дуже прикро, що відбуваються такі корпоративні стосунки. І що вся Волинь говорить, та що вся Волинь — вся держава говорить, що відбувалося донедавна на кордоні і в прикордонних областях, а Генпрокуратура приїжджає і не знаходить жодного порушення. Коли я почав говорити про проблеми прокуратури, то туди стали викликати мою дружину. Очевидно, там немає більше чим займатися. А ви знаєте про те, що у нас міліціонери зникають просто з документами? Вилучають документи діяльності МРЕО за півроку, і зникає міліціонер безслідно, його немає.
— Якісь містичні речі діються...
— Мене більш ніж дивують ці речі. А коли прокурори погрожують представникам виконавчої влади, відверто погрожують? Ви коли-небудь бачили будинки, в яких живуть наші прокурори? Колись Віктор Андрійович назвав будинки митників палацами. Так от, я відповідально заявляю, що будинки, в яких живуть митники, — то невеличкі оселі у порівнянні з тими, у яких живуть наші прокурори. Як вони можуть купувати їх за прокурорські зарплати — мені це дивно. І автомобілі, на яких вони їздять. А як вони поводяться з простими людьми — жахатися можна і писати історії. І якщо Генеральна прокуратура після всього не бачить жодних порушень, то даруйте.
— Війна війною, а життя триває. І перші сто днів нової влади позаду. Президент вимагав конкретних справ у регіонах, які б відчули люди. Що зроблено на Волині?
— Не вважаю, що за сто днів можна зробити якусь конкретну і глобальну справу. Президент вимагав від нас визначити пріоритетнi напрями розвитку регіону. Ми можемо говорити, що суттєво поліпшили ситуацію на дорогах, маю на увазі ремонт. Зробили серйозний прорив у сільському господарствi. І досить серйозно попрацювали у справі залучення іноземних інвестицій. У Луцькому районі вже у грудні має видати першу продукцію новий завод з виробництва бортових систем для «мерседесів». За сто днів такий завод у чистому полі не збудуєш. Це проект вартістю 18 мільйонів євро. За кiлька місяців він уже має працювати, і три тисячі людей матимуть робочі місця.
— Волинь як регіон прикордонний мала би бути особливо привабливою для інвестицій, але на цьому фронті донедавна особливого пожвавлення не спостерігалося.
— Інвестор охочіше іде у промислові регіони, там більше капіталу. Нас особливо цікавлять інвестиції в агропромисловий комплекс, залучення довгострокових кредитів, нові технології і технічне переоснащення села. Дуже зацікавлена область в інвестуванні туризму, особливо у світязькій зоні. Нас очікує оздоровчий сезон, і він почнеться з абсолютно іншими настроями. До цього ми безжально нищили природу і експлуатували її. Більшість баз відпочинку не відповідає елементарним санітарним нормам, не кажу вже про естетичний вигляд. Цього року вчинимо, можливо, жорстко, але інакше не можна: поставимо шлагбаум, і жодна база, що не відповідає санітарним нормам, працювати не буде. Втратимо у фінансовому плані, але навчимо людей поважати природу. Хто не має можливості утримувати базу на пристойному рівні — хай продасть тому, хто має кошти.
— Волинь за кількістю скарг і звернень до Президента була в ці місяці в числі лідерів. Це свідчення неефективності роботи нинішньої влади чи помилок попередньої?
— Люди занадто довго мовчали і дуже довго їх ніхто не хотів слухати. Тепер вони мають можливість оцінити діяльність влади. І дуже важливо зараз людей не розчарувати. Я розумію, що певний елемент розчарування буде, тому що очікування великі, а часу на вирішення проблем дуже мало. Але якщо люди бачитимуть, що в центрі всієї нашої діяльності стала людина, а не якісь економічні показники, то вони зрозуміють, що цій владі треба дати шанс реалізуватися.
— Але кажуть, що революція приречена на успіх тоді, коли народ, розійшовшись із майданів, знає, що він робитиме завтра. Кожен має знати, чого він хоче і що буде робити завтра. Якщо ж влада буде вирішувати всі проблеми конкретної людини, то чи вистачить у неї на це сил і резервів?
— Я в такій ситуації говорю: в нас немає іншого народу. У нас є люди, які зробили революцію. Наше суспільство розвивається, і всі ми на правильному шляху. Ми маємо подати одне одному руку: влада — людині, людина — владі. І тоді ми дійсно переможемо.
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
