Обвинувачений (праворуч): брати все на себе не хочеться. (Володимира СТАДНИКА.)
Ситуацію вже зрозуміли у МВС, i невипадково Юрій Луценко пропонує амністувати виконавців, але суворо карати організаторів. Відповідний законопроект уже розглядає парламент. А тим часом замовників i організаторів уже притягують до відповідальності. Щоправда, відбувається це, швидше, хаотично, бо не так легко довести їхню вину. Цей контингент, купивши виконавця один раз, купує i вдруге, але вже за більшу ціну — аби всю вину взяв на себе. Такі факти до «УМ» надходять із багатьох регіонів держави. Всі задоволені: одні — безкарністю, інші — відносно легким умовним строком i, наприклад, новеньким авто в гаражі. Певного колориту додають i місцеві особливості співіснування в тій чи іншій громаді. Люди все це бачать i не приховують обуренння, але... зовні все по закону. Судді розводять руками i кажуть, що умовно засуджують тому, що не можуть дати за злочин більше ніж просить прокурор. Замкнуте коло?
Тож законодавчо оформлену амністію для простих «гвинтиків» у системних фальсифікаціях найперше вітатимуть саме ті, хто грав тут перші i другі ролі. Вона полегшить їм грошообіг та навіть зіб'є розцінки, які гуляють деінде на місцях i в судах, i в прокуратурах. Але «гвинтики» не завжди хочуть брати все на себе. Показовим у цьому сенсі є судовий процес, до якого прикуто увагу мешканців Малина, райцентру на Житомирщині. На одному з його засідань побувала й «Україна молода».
Малинська ДВК №10, що розташувалася в 4-й міській школі, нічим не відрізнялася від багатьох інших. Але саме її членам, спостерігачам та нечисленним виборцям перед самим закриттям о восьмій вечора 21 листопада минулого року довелося пережити напад бандюків.
«Стоять — бояться, упасть — отжаться!» — приблизно з такими вигуками на дільницю увірвалося четверо невідомих. Один лишився на дверях, двоє кинулися до урн, четвертий у цей час із газового балончика бризнув в обличчя членів комісії за столами. Жіночі зойки, сльози, переляк... Хтось із виборців кричав: «Не бийте, я свій!» А в цей час нападник, підскочивши до скриньок з бюлетенями, почав бити їх ногами. Розбити не вдалося, i за цих умов вибори на дільниці лишалися дійсними, тож молодик схопив скриньку i побіг до виходу. Інший прикривав його, перед цим нейтралізувавши сльозогінним газом члена комісії Володислава Степаненка, що стежив за скриньками.
Усе відбувалося миттєво. Але злякалися чи розгубилися не всі. Декілька чоловіків (згодом з'ясується — лише ті, що представляли кандидата Віктора Ющенка) намагалися затримати нападників. Спостерігач Віктор Базин кинувся на крадія бюлетенів i обхопив руками, але отримав удар бейсбольною биткою по голові. Член комісії Олег Черненко, захищаючи Базина, теж «спробував» битки, в заступника голови Стрельчука кинули стільцем. Отримавши спротив, бандюки кинулися тікати, але врятувати «свого зі скринькою» їм не вдалося. Він лишився у міцних «обіймах», лишилася непошкодженою i скринька з бюлетенями. Народне волевиявлення зірвати не вдалося, i лише через дві години, після всіх опитувань міліції (на момент нападу її тут не виявилося) комісія відновила роботу i в забризканому кров'ю приміщенні підрахувала голоси. Результат — близько 80 відсотків за народного кандидата.
Нині на лаві підсудних перебуває лише той, кого затримали люди на дільниці. Міліція протягом проведення слідства не затримала більше нікого. I не зрозуміло чому... Цапом-відбувайлом за всіх виявився Володимир Микитенко, який раніше заробляв у Житомирі приватним таксуванням на батьківській «Волзі». Тобто з чотирьох виконавців у справі нападу проходить лише один, який під час нападу нікого не бив, а лише намагався пошкодити або викрасти виборчу скриньку.
Звісно, постраждалих обурює, що відповідальності уникають інші. Тим більше що про організаторів i замовників узагалі не йшлося. I це при тому, що пан Черненко особисто чув, як заступник міського штабу Януковича Руслан Рєзніков казав комусь по мобілці за 40 хвилин до нападу: «Скриньки вже більше половини наповнені. Можна починати!» Знають малинці i хто показав житомирському таксисту з бандюками дорогу до дільниці. Колишній керівник районного штабу Ющенка, а нині місцевої організації «Народного союзу «Наша Україна» Леонід Авраменко зазначив «УМ», що його люди бачили цю машину неподалік Малина під час незрозумілого очікування.
Тому під час другого засідання міського суду, яке вів суддя Віктор Ярмоленко, люди почали цікавитися, чому на лаві підсудних лише Микитенко. Робота слідства їх, очевидно, не задовольняла. Та здивував сам підсудний. Відмовчуючись раніше, він хіба що казав, що з іншими нападниками познайомився вже «на справі». Але ж відповідати ще й за організацію, мабуть, не хотілося, до того ж йому i так «світить» ув'язнення (по Житомиру він проходить по «наркоманській» статті i разом з «хуліганкою» на виборах — ці обидві справи об'єднані в одне провадження). Тому Микитенко сказав як «на духу», що його таксі за 100 «баксів» того дня найняв не хто-небудь, а сам Олег Лагнюк (тоді заступник голови обласного штабу Януковича), який i раніше користувався його послугами. Цього разу треба було відвезти «пацанів» до Малина. А вже на місці вже згадуваний пан Рєзніков нібито запропонував ще «сотку зелені», але тепер треба було розбити скриньку — пацани прикриють...
Нові обставини неабияк зацікавили прокурора, у людей з'явилася надія, а суддя призначив наступне слухання у справі через два тижні. Бо виступили ще не всі свідки. А малинців більше цікавить, чи постануть перед судом усi винні у тому криваво-газовому нападі.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
