Приїхавши до «постреволюційної» України, відомий філантроп і мільярдер Джордж Сорос мав нагоду відчути принаймні одну перевагу «помаранчевого ладу»: цього разу йому вдалося вберегти костюм від майонезу. І хоча неподалік від маршрутів американського гостя журналісти з тривогою помічали великий білий автобус «Братства» (саме ці молодики під керівництвом Дмитра Корчинського й «патронатом» тодішнього голови кучмівської АП Віктора Медведчука облили Сороса під час його візиту до України в березні минулого року), очевидно, це був звичайний збіг обставин. Звісно, доки нога мільярдера не ступила на борт літака, ризик якої-небудь «продуктової» атаки залишався, але навряд чи комусь вона була потрібна. Одні вибори вже завершилися, інші ще не почалися, тому навіть затяті ненависники Сороса — комуністи — робити собі піар на поливанні містера Джорджа словесним чи реальним брудом не стали. І, дивлячись інформаційні випуски новин, де про приїзд фінансиста-філантропа говорили зі стриманим задоволенням, навіть не вірилося, що ще якихось вiсiм місяців тому на нього бризкали слиною з усіх «головних» «кнопок» телевізора.
Радо прийняв Джорджа Сороса і господар оновленого президентського кабінету. Втім до дружніх розмов із Президентом України засновникові Міжнародного фонду «Відродження» якраз не звикати — Леонід Данилович також приймав його з розкритими обіймами. Хоча тоді, на відміну від зустрічі з Віктором Ющенком, у американського візитера було значно більше підстав сумніватися в щирості співрозмовника. Правда, цього разу існувала інша небезпека: що Сорос узагалі не зустрінеться з главою держави через деяку плутанину в президентському секретаріаті. Однак після відповідної публікації на шпальтах «УМ» працівники СП, вочевидь, розібралися, хто там чим повинен займатися, і зустріч Віктора Андрійовича із Джорджем Тiвадаровичем таки організували.
Йшлося в розмові Президента з мільярдером переважно про технічну допомогу Україні. Як повідомляє президентська прес-служба, В.Ю. наголосив, що сьогодні будь-яка галузь у нашій державі потребує консультативної допомоги і використання досвіду та знань інших країн. Співрозмовники обговорили можливість обміну досвідом та підготовки спеціалістів у тій чи іншій галузі, залучення міжнародних консультантів до обговорення соціальних та економічних програм в Україні.
А на зустрічі з Головою Верховної Ради Володимиром Литвином говорили, природно, більше про законодавчі проблеми. Назвавши парламент «дуже важливим чинником демократії», Сорос порадив депутатам проводити громадські обговорення тих законопроектів, які планується виносити на розгляд ВР. Зі свого боку, він висловив готовність фінансувати організації експертів, які працюватимуть у цьому напрямі. Принагідно мільярдер розповів спікерові парламенту про те, як він бачить реорганізацію державного телебачення і створення на його основі корпорації громадського мовлення. Литвин у відповідь зауважив, що однією з проблем наших ЗМІ в плані свободи слова є надто вже поширена серед журналістів «внутрішня самоцензура».
У середу по обіді Джордж Сорос разом із міністром закордонних справ Борисом Тарасюком, головою представництва Європейської комісії в Україні Ієном Боугом та президентом Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеславом Брюховецьким у Конгрегаційній залі НаУКМА відкривав Європейський дебатний форум. Цей форум — звісно, також ініціатива Міжнародного фонду «Відродження», його Європейської програми — має на меті «створення середовища для здійснення фахової і плідної дискусії на актуальні теми європейської інтеграції і забезпечення максимального суспільного резонансу та уваги до цих питань». Працюватиме цей дискусійний «клуб» шляхом регулярних тематичних зустрічей за участю провідних політиків та експертів із країн-членів ЄС і найвідоміших українських політиків чи експертів, де будуть представлені протилежні позиції щодо різних аспектів європейської інтеграції. Що й продемонструвало вже перше засідання, учасники якого бурхливо обговорювали, яким шляхом має йти Україна, щоб життя її громадян якнайшвидше наблизилося до європейських стандартів.
Тут уже й журналісти, і всі цікаві (за подіями в Конгрегаційній залі кожен, хто цього хотів, міг спостерігати на великому екрані, встановленому на «плацу» Могилянки) мали нагоду дізнатися, чи відчув пан Сорос якісь зміни в Україні після помаранчевої революції і як вони йому сподобалися. Судячи з усього, американський філантроп задоволений побаченим. За словами містера Джорджа, рік із гаком тому Україна виглядала зовсім інакше, що він особисто відчув на власному досвіді й костюмі. До речі, цього разу на всяк випадок костюм і його власника пильно охороняли. Словом, після помаранчевих революцій усе змінюється на краще.
Принагідно засновник Міжнародного фонду «Відродження» запевнив, що не фінансував на президентських виборах 2004 року в Україні жодної політичної сили, як його в тому звинувачувала колишня українська влада. «Я лише надавав допомогу демократичному процесу і в Україні, і в Грузії, — підкреслив мільярдер. — Дуже зручно звинувачувати зовнішні сили в тому, що сталося. Але всі, хто там був, бачили, що відбулося насправді. Це було повстання народу». За словами Сороса, події в Україні є дуже важливими для всього пострадянського простору, оскільки колишні республіки СРСР зараз перебувають на роздоріжжі між тим шляхом, яким пішли Грузія та Україна, і авторитаризмом. «Поруч із вами Білорусь», — недвозначно нагадав містер Джордж, але наголосив, що революції — це не найкращий спосіб демократизації. «Іноді їх неможливо уникнути, але краще здійснювати поступову розбудову демократичних інститутів», — пояснив свою позицію Сорос і розповів, що стежив за нашою помаранчевою революцією зі схрещеними пальцями, бо «ніхто не знав, що буде. Вийшло все дуже позитивно».
Утім усі революції рано чи пізно завершуються і тільки від тих, хто їх творив, залежить, чи стане революція поштовхом до позитивних змін, чи «пожере» своїх натхненників. А здійснити гасла Майдану можна «лише створенням відкритого суспільства». Тому славетний філантроп порадив нам усім «надмірно не захоплюватися» спогадами про революцію і «йти вперед». Зокрема, наголосив містер Джордж, Україні треба ухвалити низку економічних законів для поліпшення інвестиційного клімату в державі, для розвитку вільних мас-медіа, і, як одного з пріоритетів, створення суспільного телерадіомовлення. Плюс, безперечно, боротися з корупцією і реформувати судову систему. І хоча Сорос вірить: українська влада зробить усе необхідне для такого «поступу вперед», все ж закинув новим можновладцям, що через непевність у питаннях постприватизаційних процесів і брак чітких правил гри у цій сфері в Україну бояться йти інвестори.
Наступного дня меценат і апологет відкритого суспільства брав участь у «круглому столі» на тему: «Безоплатна правова допомога: реалізація права громадян України на доступ до правосуддя». Окрім Сороса, увага журналістів на цьому заході була прикута ще до однієї фігури: поруч з американським мільярдером сидів український — Віктор Пінчук. Очевидно, цього разу Віктор Михайлович почувався поруч зі своїм американським колегою (обидва були записані в переліку учасників засідання як «філантропи») дещо вільніше, ніж колись. Адже тоді Пінчукові, мабуть, складно було пояснювати якщо не самому містерові Джорджу, то пресі, чому поки вони разом відкривають спільні програми й фінансують спільні проекти, усі належні зятеві екс-Президента Кучми телеканали розповідають про те, який Сорос поганий.
Нині спільна робота двох філантропів полягала в допомозі становленню безоплатної правової допомоги (БПД) громадянам України. За інформацією «радіо «Свобода», кожен із них планує виділити на цю програму приблизно по 300 тисяч доларів. Спершу журналісти дискутували, багато це в масштабах України чи мало, але коли почули цифри, наведені головою харківської правозахисної групи Євгеном Захаровим, питання зникли. Скажімо, у 2002 році на надання населенню безоплатної правової допомоги в апеляційних судах держава виділила 296 тисяч гривень, а у 2003-му такий рядок у бюджеті не був передбачений узагалі. І це при тому, що право на захист гарантоване кожному з нас Конституцією. До речі, навіть при тому, що близько 20 категорій населення зараз мають право на отримання БПД, стосується це тільки кримінальних справ. І якщо, скажімо, ви хочете отримати консультацію у справі про розподіл спадщини або в іншому цивільному чи адміністративному провадженні, але не маєте на це коштів, — доведеться обійтися без правової допомоги.
Звісно, для демократичної держави, яка до всього хоче бути ще й правовою, це не годиться. Бо хіба можна говорити про верховенство права, якщо доступ до правового захисту залежить від матеріального стану людини? Тим паче що, як наголошували учасники обговорення, навіть наявна нібито БПД у кримінальних справах у реальності діє лише формально. Та і як інакше, якщо за кожен день праці адвокатам, які надають безоплатну правову допомогу громадянам, держава платить «аж» 15 гривень (на цій жалюгідній сумі наголошував майже кожен доповідач)? Тепер порівняйте цю суму з добовим заробітком юриста, який веде приватну практику. Зрозуміло, що за таких умов іти на «державні хліби» й прив'язуватися до надання БПД не захоче жоден упевнений у своїх силах і знаннях правник.
Звісно, завдяки допомозі таких філантропів, як Джордж Сорос (і Віктор Пінчук, звісно), та створених ними фондів, справа обов'язково зрушить із мертвої точки. Однак без напрацювання відповідних законодавчих актів і, головне, зацікавлення в правовому захисті громадян із боку держави діла все одно не буде. Як наголосив Пінчук, і він, і його корпорація «Інтерпайп», усвідомлюючи, що самотужки держава не впорається з побудовою функціональної системи правозахисту, готові вкладати в подібні проекти гроші й надалі. Однак за умови, що держава не стоятиме осторонь, а продемонструє: правова допомога населенню справді є для неї пріоритетом.
Зрештою, так воно й має бути. Якщо, звісно, після помаранчевої революції в Україні й справді щось змінилося.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
