П'ятеро хлопців знемагають від спеки, сидячи в тіні крислатого дерева. Навпроти через дорогу на великому стриженому газоні — два десятки наметів і десяток гасел, увіткнутих у землю. На плакатах написи на кшталт — «Руки геть від Івана Різака». Біля них — жодної людини. Так в Ужгороді виглядає наметовий табір есдеків, які протестують проти арешту свого лідера.
До подібних протестів перед обласною державною адміністрацією закарпатці вже звикли. Вони квапливо проходять повз табір, не підтримуючи і не полемізуючи з юнаками, які нидіють то від спеки, то від дощу. А й справді, це, радше, нагадує туризм у центрі міста, ніж політичний протест.
Але тому, хто бачив наметове містечко на цьому самому місці під час помаранчевої революції, все описане видається фарсом. Тоді місто і протестанти були єдиним цілим. Бажаючих пізньої осені посидіти в наметах було більше, ніж вони могли вмістити. Рух довкола ужгородського Майдану не стихав ні на мить. Подекуди сюди виходили десятки тисяч чоловік — рекордна кількість для 120-тисячного Ужгорода.
Тепер мертвизна і опустіння особливо вражають. Тим паче, що, за офіційною статистикою, на Закарпатті загалом налічується близько 40 тисяч членів СДПУ(о). Чи не всіх їх приймав до партії незмінний лідер місцевих есдеків Іван Різак. Де ж вони тепер? Чому не стоять горою за свого патрона, який сидить у тюрмі? Чому в наметовому таборі — лише кілька хлопців? Та й то, злі язики твердять, за добрі гроші...
Відповідь проста: ні СДПУ(о), ні Іван Різак не користуються популярністю у закарпатців. Дані останнього соціологічного дослідження, яке провів Закарпатський інститут політичних досліджень, це яскраво підтверджує. Найбільш непопулярний політик на Закарпатті — Нестор Шуфрич. Йому не довіряють 56% закарпатців. На другому місці за ним — Іван Різак, якому не вірять 47,5% опитаних. Тих, хто вірить цим лідерам, у п'ять—сім разів менше.
Не дивно, що якби вибори відбувалися нині, СДПУ(о) в Закарпатті не набрала б і 3 відсотків голосів. Це найменший показник партії Медведчука на Закарпатті за всю її історію. А колись саме цей регіон давав есдекам найбільше голосів по всій Україні, був плацдармом поширення есдеківських ідей та «передового досвіду».
У чому причина такого бунту недавньої «вотчини» Суркіса і Медведчука? Ось тут ми і підходимо до першого ключового питання — двох з половиною років керування областю Івана Різака, довкола якого нині стільки галасу. Досить навести кілька найвідоміших штрихів, аби уяснити загальну картину того, що коїлося в найзахіднішому регіоні України.
Перший штрих — мукачівські вибори і піврічний шлейф усіляких пригод та скандалів, із цим пов'язаних. Другий — затримання банди Чалого на стадіоні «Авангард» і спроба Івана Різака її визволити. Це те, що відомо в Україні всім. Так би мовити — хрестоматійний матеріал. А поміж тим — поголовна зміна неугодних людей на найрізноманітнiших посадах. Сотні людей були викинуті з роботи за свої переконання. Ось де б попрацювати депутатській комісії з політичних репресій! Доходило до абсурду — керівника Художнього музею зняли з роботи через те, що на виставці портретів було й обличчя Ющенка. Тепер есдеки волають про «хворобливий стан» Різака. А де була їхня совість тоді, коли вони викидали на вулицю згаданого директора худмузею Володимира Дегтярьова, хворого на рак? До речі, через кілька місяців він помер...
А смерть ректора університету Володимира Сливки, рідні якого категорично заборонили «губернатору» Різаку приходити на похорон свого вчителя і навіть похоронну процесію спрямували в обхід обласної державної адміністрації? Тепер головне звинувачення проти чільного есдека регіону — якраз доведення до самогубства пана Сливки. (Генпрокурор Піскун, який днями відвідав Закарпаття і самого Різака, зазначив з цього приводу: «У справі доведення до самогубства в Україні немає великої судової практики. Але завжди треба з чогось розпочинати. Чому б і ні?» — Ред.).
А скільки доль зламали правоохоронні органи, які чітко виконували вказівки обласного начальства. Керівники міліції Варцаба, Русин, прокурор Лемак — ці прізвища закарпатці запам'ятають надовго. Звільнення перших двох вимагала навіть Верховна Рада. Безпрецедентний випадок!
А скільки було «витиснуто» грошей із підприємців у так звані «благодійні» фонди? А огульна брехня у виконанні того ж Різака — і про мукачівські вибори, і про Ющенка, друкована неймовірними тиражами? Невже це все можна забути?
Тут у будь-кого серце прихопить, коли доведеться за це відповідати «не словом, а ділом». Недарма у фізкультурника Івана, який навіть в обласній адміністрації фотографувався з гантелями, після перемоги Ющенка так різко здало здоров'я. Адже партійне начальство запевняло, що все буде «о'кей», у разі чого його «прикриють».
І тут ми підходимо до другого ключового питання: чому стільки галасу довкола пана Різака? А тому, що він — перший. Іван Різак для СДПУ(о), як Борис Колесников — для «донецьких». Це — велика риба. Попередження, що «полювання» — тобто відновлення законності — буде на славу.
Від Різака до Медведчука — шлях прямий. Тому відстояти екс-«губернатора» Закарпаття для есдеків означає відстояти самих себе. Недарма Шуфрич такий активний. На Закарпатті в нього чимало «зав'язок», хоча депутатом його обрали не тут, а на Черкащині.
Зробивши із затримання Івана Різака «маски-шоу» та викликавши гучний скандал, есдеки тим самим хочуть перевести стрілки із площини кримінальної в площину політичну. Адже закарпатський «партайгеноссе» був у курсі багатьох справ. І, на думку деяких експертів, саме тепер треба серйозно остерігатися за його здоров'я.
Показовий арешт Різака — це і сигнал меншим «рибам», що прийшов час припинити комизитися й почати давати свідчення. І «здають» Івана перші ж соратники, які були в СДПУ(о) публічними обличчями. Один за одним від Різака відходять ті, які становили його почет, — народний депутата Іштван Гайдош, керівник іршавського СДПУ(о) Степан Бобик, керівник мукачівських есдеків Василь Мангур. Щодалі — тим їх буде більше.
Навряд чи Іванові Різаку вдасться виплутатися із тенет, в які він потрапив. Дуже багатьом він свого часу з усмішкою понівечив долі, а підставлятися за нього, як виявилося, не хоче ніхто.
І тільки п'ятеро юнаків ховаються під деревом у тінь, видаючи із себе «потужну підтримку» закарпатців, які нібито протестують проти арешту колись всесильного і невмолимого керівника області.
«...Ані для кого не є таємницею, що переслідування Івана Різака здійснюється під цілком надуманим приводом. Влада мститься за його політичну позицію, використовуючи для цього суто репресивні заходи, намагаючись таким чином одночасно вирішити ще одну задачу – залякати опозицію аби запобігти поширенню інформації про корупцію серед чільних діячів нової влади.
Від імені Соціал-демократичної партії України (об'єднаної) вимагаю негайно покласти край репресивній кампанії, яку проводить нинішній режим проти Івана Різака та інших опозиційних лідерів. Вимагаємо притягти винних у побитті народних депутатів до кримінальної відповідальності.
Попереджаю, що вся відповідальність за життя та здоров'я Івана Різака ляже персонально на Президента України Віктора Ющенка.
Закликаю представників нової влади схаменутися й збагнути, що їхні дії дедалі більше набувають для українського суспільства вкрай небезпечного характеру та компрометують Україну в очах демократичних держав.
Закликаю всіх, кому не байдужа доля демократії в Україні, приєднуватися до протестних акцій опозиції, щоб сказати «ні» незаконним та антигуманним діям правоохоронних структур та зловживанням владою високих посадових осіб правлячого режиму».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
