Мабуть, захмарним цинізмом буде твердження про те, що чим більше українських дітей зачепить ця війна з росіянами, тим довшим буде той відрізок часу, якого нам повинно вистачити, щоб повністю відхреститися від росії.
У своїй історії українці безліч разів потерпали від ворожого ставлення росіян до нашої нації...
Згадаймо Батурин, де царський воєвода Меншиков вирізав ціле місто, генералісимуса Суворова, який знищив козацьку державу Запорозьку Січ, більшовицького палача Муравйова, що розбив загін Київських юнкерів і студентів під Крутами та потопив у крові робітників заводу «Арсенал», цілеспрямований голодомор, після якого українці втратили більшу частину генетичного потенціалу нації.
Цих прикладів безліч за всю історію України, які незаперечно доводять ординську сутність так званих росіян та їх вороже ставлення до України та українців.
Саме в цьому і є весь трагізм сьогодення, що ми — українці, після всіх тих агресивних проявів, з маніакальною впертістю продовжували вважати росіян «старшим братом» та будувати з ними арки Дружби народів.
Як не дивно, віднайти в історії наших відносин приклади братнього ставлення росіян до українців, а тим паче їх старшинства над нами дуже проблематично.
Все якраз свідчить про зворотнє: у ІХ столітті ми утворили державу Київську Русь, назву і здобутки якої через 800 років вкрав цар Московії Петро І, хрещення Русі та утвердження православ’я за часів князя Володимира Великого теж відбулося в Києві на Дніпрі.
В ті часи, коли на нашій землі процвітала могутня держава, яка започаткувала прогресивну релігію, де на дочках Київських князів залюбки одружувалися європейські монархи, на теренах же не існуючої ще Московії довгі роки панувало язичество та бродили дикі звірі. Тож про яке тут старшинство можна говорити?!
А те, що росія чинить на нашій землі зараз, не має аналогів у минулих поколіннях. У своїй ненависті до України і українців путін та його поплічники перевершили усіх російських монархів та генсеків, разом узятих.
Буча, Ірпінь, Бородянка, Харків, Маріуполь, Миколаїв, Суми, Чернігів, Бахмут, Нікополь, Балаклія, Ізюм, Херсон та ще сотні населених пунктів та інфраструктурних об’єктів України, в яких творяться численні вбивства і катування мирних людей та значні руйнування від цього вторгнення.
Весь хід війни росії в Україні незаперечно свідчить, що цивілізаційний рівень у більшості росіян так і залишився на рівні нащадків Чингіз хана та хана Батия. Це стосується і армії, і пропагандистської сфери, і громадянського суспільства вцілому.
Дивитися і слухати про їх звірства на фронтах, їх божевільні коментарі про події в Україні по телебаченню, поради простих росіян своїм воїнам про необхідність насильства над українцями — все це знаходиться за межею людського сприйняття. Тут явно прослідковується звіриний оскал Орди, що нарешті проявився через сотні років взаємних стосунків.
Після цієї страшної війни з росією нам нарешті потрібно кардинально змінити своє ставлення до цієї нації, віднайти мінімальний алгоритм відносин зі споконвічним ворожим сусідом та знайти справжніх друзів.
І головне — будувати Українську Державу, яка б повністю відповідала цим викликам з усіма її безпековими, політичними, економічними та каральними функціями. На першому етапі відродження ми просто зобов’язані донести до нащадків всі ті злодіяння, які принесли росіяни на нашу землю під час війни.
Думається, що кожна громада, де були вчинені такі злочини, повинна визначитися з тим, щоб найбільш трагічні події були залишені в тому ж стані та монументально закріплені на десятиліття. Це дозволить нам на цих прикладах кардинально змінити наше ставлення до росіян.
Хочу також акцентувати увагу на першому абзаці цих роздумів — скільки часу потрібно нам, щоб повністю відхреститися від росії. Посил же про те, що від кількісті наших дітей, які постраждали від цієї війни, залежить час нашого відходу від росії, слід сприймати як гіперболу.
Ми повинні зробити все від нас залежне, щоб дітей, взагалі, не чіпала ця війна. Водночас спрогнозувати, скільки часу потрібно українцям для припинення відносин з росіянами, досить складно.
Відходить покоління, яке пам’ятає і благоволить до радянщини на чолі з росією. За 34 роки незалежності виросло нове покоління, яке, на жаль, ще значною мірою залишається в мовному та естетичному середовищі росіян.
Після перемоги особливе місце потрібно приділити вихованню молодого покоління, яке б знало і гордилося історією України, досконало володіло своєю мовою та мовами європейських країн і сприймало культурні та інші надбання людства з усього світу. Думаю, що все це дозволить повністю переорієнтувати суспільство на європейський шлях розвитку ще за життя дітей цієї війни, тобто за одне-два покоління.
На рівні ж держави не повинно бути ніяких коливань щодо ідентичності нації, її територіальних здобутків, мови та церкви. Дуже бажано також закарбувати Україні її первісну назву — «Київська Русь», історичні здобутки якої створять потужний імпульс для національного розвитку та відкинуть самозвану росію до ординської московії.
Крім цього, буде доцільним ввести в Конституцію та Кримінальний кодекс України статті про кримінальну відповідальність українських громадян, які вихваляють і проводять агітацію щодо росії. Врешті-решт Україна як держава, яка проявила небачений героїзм у боротьбі за свою незалежність, має моральне право зробити більш жорсткі заходи у відстоюванні свого майбуття.
Борис БОНДАРЕНКО, філософ
Київ
