Рай Поліни Райко: мистецтво наївної художниці з Херсонщини зберігають книжка й вистава

18.06.2025
Рай Поліни Райко: мистецтво наївної художниці з Херсонщини зберігають книжка й вистава

Поліна Райко розповідає своїми роботами про українську ідентичність Херсонщини. (Фото Макса Афанасьєва з книги.)

Минуло два роки після трагічних подій 6 червня 2023-го, коли росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС.
 
Через той ворожий теракт було затоплено понад 80 населених пунктів у дельті Дніпра і спричинилася екологічна катастрофа, наслідки якої розтягуються на тривалий час.
 
Тоді у місті Олешки, що за якихось 10 км від Херсона, затопило і будинок та обійстя народної художниці Поліни Райко — простої сільської жінки, яка шість останніх років свого життя рятувалася від самотності малюванням на стінах і стелі свого будинку, паркані. 
 
Із дверей спальні виднілися розпис із зображенням її весілля; вхід у спальню прикривали леопарди-птахи — хранителі й захисники.
 
Десь у печі був намальований маленький чорний собака, а над вогнищем — войовничий шуліка. А ще Поліна Райко поселила в себе намальованих лелек, лебедів, голубів. 
 
Поліна Райко народилась у 1928 році в місті Олешки і прожила там усе своє життя. Мала трьох сестер. Батько загинув, коли ще були малі. 
 
Творчістю жінка зайнялась аж у 69 років. Бо й до того не дуже радісне рутинне життя піднесло ще кілька страшних сімейних трагедій. В автокатастрофі загинула улюблена донька Олена; помер чоловік, а син потрапив у в’язницю, а вийшовши — теж довго не прожив…
 
Зазвичай Поліна Райко малювала найдешевшою фарбою — емаллю ПФ, на неї витрачала всю пенсію. Проте зображення церкви у вітальні намалювала «золотою» фарбою — і дуже пишалася цим зображенням. 
 
Попри нещасливе життя із власним чоловіком, розмальований жінкою дім — про любов. Ґанок її будинку зустрічав парою лебедів, які торкаються дзьо­бами, немов цілуються.
 
Навіть якщо в кімнаті, яка сусідить зі спальнею, в малюнках одудів була захована історія подружньо­ї зради. Тих птахів художниця наділяла людськими рисами та поведінкою — чоловіка, жінки, дітей та коханки.
 
Довгими зимовими вечорами у свої понад 70 років бабуся Поліна ставала на стіл, співала українських народних та церковних пісень та розмальовувала стелі.
 
Вона вважала справжнім дивом те, що у неї, літньої людини, ніколи нічого не боліло від такого заняття, завжди бадьоро і з гордістю говорила: «Стою, співаю, малюю — і нічого не болить!».
 
Перше видання про Поліну Райко «Дорога до раю», щоб зберегти спадщину художниці, створили ще у 2005-му. Будинок-музей узяли на облік та почали процес його охорони державою у 2021-му. А потім сталася тимчасова російська окупація.
 
Минулого року ГО Центр культурного розвитку «Тотем» видав нову книгу, українською та англійською мовами, під однією обкладинкою — «Поліна Райко. Невидиме».
 
Доповнили видання, в якому тепер загалом 268 ілюстрацій, новими дослідженнями, архівом малюнків художниці, який був врятований «Тотемом», фотографіями людей, які побували в будинку-галереї в Олешках.
 
QR-коди дають можливість побачити та почути саму Поліну Райко, її пісні та розповіді українською мовою, а також побачити персонажів її творчості у доповненій реальності.
 
Ще Майстерня Лєни Лазовіч у Києві створила документальну виставу «РАЙко», присвячену всім бабусям України. Це театралізоване зібрання текстів інтерв’ю трохи смішних і люблячих бабусь з усіх куточків країни та персоналізовано Поліни Райко, з народними говірками й тостами, народними й естрадними піснями. І все то — поміж мальовок художниці з Олешок, її диво-птахів і звірів.