Крах афери юної бізнес-леді. Розслідування лауреата Пулітцерівської премії, що стало бестселером

Книга з провокативною назвою «Дурна кров: таємниці та брехні стартапу Кремнієвої долини» американського журналіста, лауреата Пулітцерівської премії Джона Керрейру одразу стала бестселером у США.

 

Київське видавництво BookChef випустило у світ це видання українською мовою в перекладі Любові Пилаєвої.

 

У центрі розповіді — героїня, котра існує реально і яку на початку її стрімкої бізнес-кар’єри навряд чи можна було назвати невдахою.

 

Навчання у престижному виші, досконале знання китайської мови, тривале стажування у Гонконгу давали підстави сподіватися на зовсім інше.

Джон Керрейру, спеціалізуючись на журналістських розслідуваннях і працюючи тривалий час у престижній Wall Street Journal, зовсім випадково зацікавився 22-річною Елізабет Голмс — засновницею стартапу Theranos, де виготовлялось устаткування для лабораторних досліджень крові.

 

На нього вийшов один із блогерів, який постійно висвітлював стан медичного обслуговування населення країни, порадивши звернути увагу на зовсім юну бізнес-леді, якій за досить короткий час вдалося залучити для своєї компанії мільярдні інвестиції, а головне — запропонувати революційні технологічні рішення в тестуванні людської крові. 

 

Однак насторожувало те, що вона на всі боки роздавала фантастичні обіцянки змінити традиційну систему лабораторних досліджень, використавши нові відкриття у колоїдній фізиці і хімії, молекулярній біології і мікроелектроніці.

 

Крім того, Керрейру ознайомився з висновками професорів Стенфордського і Торонтського університетів, які скептично ставились до задекларованого Елізабет Голмс ноу-хау, оскільки жодним чином так і не підтвердилися на практиці обіцяні результати.

 

Чим більше Джон Керрейру заглиблювався в усі деталі, пов’язані з веденням бізнесу Елізабет Голмс на чолі стартапу Theranos, намагаючись зрозуміти, на чому базується нестандартне рішення, тим сильнішим ставав скепсис стосовно невідповідності заявленого технологічного прориву з можливостями реально все це втілити безпосередньо у лабораторних умовах.

 

Першою ознакою прихованої нестабільності в діяльності компанії виявилось те, що з моменту її реєстрації плинність фахівців, найнятих для реалізації проєкту, неухильно зростала. Джон Керрейру інтуїтивно відчув, що звільнені працівники можуть розповісти багато цікавого, навмисне прихованого від стороннього ока засновницею стартапу. 

 

Те, що одразу вразило журналіста, це масштаб залучених коштів від венчурних капіталістів та приватних інвесторів під технологічні розробки лабораторного устаткування — близько 700 млн доларів США, що привело до оцінки вартості активів компанії в 9 мільярдів доларів на піку її діяльності у 2013–2014 роках.

 

Оскільки технологічне підприємство було зареєстроване Елізабет Голмс у формі акціонерного товариства, то половина акцій вартістю 4 мільярди доларів належали безпосередньо юній бізнес-леді.

Іншим відкриттям для професійного розслідувача Wall Street Journal, який спеціалізувався на незаконних оборудках, став дивний склад ради директорів Theranos, сформований з ініціативи самої Голмс як виконавчого директора компанії.

 

Першого, кого вона змогла ввести в управління стартапу, був колишній державний секретар США Джордж Шульц. З його легкої руки в наступні три роки поруч з ним у раді директорів Thiranos опинилися (sic!) колишній міністр оборони США Вільям Перрі, колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер, генерал морської піхоти США Джим Меттіс, сенатор-республіканець Білл Фріст та низка інших високопоставлених осіб.

 

Аналізуючи такий зірковий штат правління, Керрейру дуже скоро зрозумів, для чого це було зроблено. Наявність у Theranos, образно кажучи, «весільних генералів» додавала солідності, відтак потенційні інвестори охоче йшли на співпрацю з компанією. Коли ж почали виникати перші неприємності навколо стартапу, Голмс певний час вдавалось прикриватися від критичних закидів преси чужим авторитетом.

 

Серед кількох десятків опитуваних журналістом колишніх працівників стартапу троє надали особливо цінну інформацію, що підтвердило припущення Керрейри у порушенні Елізабет Голмс і її заступником Рамешом Балвані, американцем пакистанського походження, чинного законодавства у медичній сфері США.

 

Компанія Theranos стверджувала, що розробила пристрої для автоматизації та мініатюризації аналізів крові з використанням мікроскопічних її об’ємів. Голмс спільно з біоінженерами компанії назвала свою ємність для збору крові «наноконтейнером», а машину для аналізу — «Едісоном» на честь видатного американського винахідника і підприємця, нобелівського лауреата Томаса Едісона.

 

Зразок крові мав бути зібраний за допомогою уколу пальця, а потім перенесений у наноконтейнер через пристрій для збору зразків. Маючи висоту лише 12,9 міліметра (0,51 дюйма), наноконтейнер містив кілька крапель крові.

 

Керрейру, спираючись на думку фахівців, прийшов до висновку, що така мініатюризація технологічного процесу зіграла злий жарт із Theranos.

 

Мінімальний зразок крові не давав можливості встановити чіткий результат аналізу крові. У процесі лабораторного дослідження виникали суттєві похибки, що вводили в оману лікаря у встановленні діагнозу пацієнтів.

 

Зіткнувшись із технологічно нерозв’язаною проблемою, Голмс і Балвані фактично змусили персонал Theranos підтасовувати результати аналізів, тим самим наражаючи людей з різними недугами на смертельну небезпеку.

 

Керрейра спочатку не міг зрозуміти, чому Голмс і Балвані тривалий час затято пиляли гілку, на якій обоє сиділи. І тільки після того, як дізнались, які Theranos узяв на себе інвестиційні зобов’язання — близько 1 млрд доларів США, — все одразу стало на свої місця у спеціально заплутаному шахраями ребусі.

 

Керівники стартапу, як, власне, і всі його працівники, опинились у заручниках обставин, що з кожним днем одних наближали до банкрутства і втрати теплих місць, а інших — до кримінальної відповідальності.

На відміну від Джобса і Гейтса, котрими захоплювалась, головна дійова особа мала за плечима незакінчену вищу освіту на хіміко-технологічному факультеті Стендфорського університету, залишивши його після двох років навчання.

 

А головне, вона не брала безпосередньої участі у технологічних розробках діагностичного лабораторного устаткування і відповідного софту до нього, оскільки не мала елементарного поняття, що то за справа.

 

Єдине, що вона могла запропонувати, так це ідею, яку потрібно було втілювати в життя фахівцям із біоінженерії і програмістам, а також запровадити жорсткі принципи та методи керівництва стартапом спільно з Балвані.

 

Їхнє адміністрування, що ставало все нестерпнішим через глухий кут, у якому опинилась компанія, чим далі, тим більше набували аморальних рис, що врешті-решт призвело до трагедії у колективі.

 

У книжці «Дурна кров» ідеться також про біохіміка Ієна Гіббонса, емігранта-науковця з Великої Британії, котрий спеціалізувався на імунохімічних аналізах і відповідав за тестування людської крові.

 

Ієн був педантом за натурою, відтак вимагав від співробітників стартапу неухильного дотримання прийнятих стандартів у проведенні лабораторних аналізів на виготовленій у Theranos апаратурі. Якщо хтось це ігнорував, то одразу ж наражався на скандал і негативну реакцію Ієна.

 

Щоб добитися разючого результату у своєму розслідуванні, Джоні Керрейру і редакції Whall Street Journal довелося ще й витримати двобій з Елізабет Голмс і найнятими нею юристами.

 

У книжці детально описано, до яких контрзаходів вдавались шахраї, щоб приховати правду від громадськості. Було залякування судовими переслідуваннями свідків, приховування і знищення компрометуючої документації, щоб та не потрапила до слідчих органів.

 

Маючи від природи авантюрні нахили, Голмс спробувала через власника Whall Street Journal — впливової у США щоденної ділової газети, контрольний пакет акцій якої належить мільярдеру Руперту Мердоку, заборонити публікацію статті Джона Керрейру, щоб ніхто і ніколи не дізнався правди.

 

Коли це не вдалось, то юна бізнес-леді, аби хоч якось пригасити скандал, що набирав обертів, намагалась втягнути в свою сферу одну з лідерів Демократичної партії США Гілларі Клінтон, щоб та стала на її захист.

 

До речі, наближений до Гілларі Клінтон по партії Джо Байден теж згадується у книжці «Дурна кров», бо, обіймаючи на той час посаду віцепрезидента, відвідав стартап Theranos, де наговорив масу компліментів та побажань Елізабет Голмс.

 

От тільки він ні сном ні духом не відав, що експериментальну лабораторію, в якій він усе це промовляв, вибудували за кілька днів до його візиту й укомплектували нефункціонуючою діагностичною апаратурою.

 

Таких «приколів», що викликають подив і навіть сміх, у книзі зібрано немало. Робилось це для того, щоб у читача склалось уявлення, як у сучасній Америці поруч зі справді обдарованими особистостями з їхніми здобутками і геніальними відкриттями трапляються пройдисвіти типу Елізабет Голмс і Рамеша Балвані, котрі готові йти по людських трупах до недосяжної мети, аби лише фантастично збагатитись.

 

Закінчуючи книгу «Дурна кров: таємниці та брехні стартапу Кремнієвої долини», Джон Керрейру ще не знав, чим закінчиться інспіроване його публікаціями слідство у справі зі стартапом Theranos, від якого відвернулися всі інвестори, ба більше, подали судові позови стосовно неналежного використання інвестицій.

 

Їхні збитки виявилися настільки суттєвими, що засновниця стартапу Голмс і її заступник Балвані таки були засуджені до тривалих термінів ув’язнення. Хтось подумає, що американська феміда і на цей раз торжествувала. Повірте, ні.

 

Джон Керрейру ні півсловом не обмовився у книзі про те, чи понесуть якусь відповідальність адвокати з юридичної компанії Boies, Schiller&Flexner, найняті для захисту Елізабет Голмс, адже в їхніх діях склад кримінального злочину був помітним, бо вони свідомо заплющували очі на вчинені підзахисною явні правопорушення.

 

Під час розмірковування над викритим в Америці бізнесовим шахрайством і роллю в цій справі журналістського розслідування чомусь на думку спадають вітчизняні реалії.

 

Українським урядовцям частенько доводиться чути від американських колег справедливу критику щодо реальної боротьби з корупцією, зловживання владою. Можливо, варто при цьому у відповідь згадати назву книги мовою оригіналу Bad blood: Secrets and Lies in a Silicon Valley Startup Джона Керрейру і описану в ній злочинну оборудку, пов’язану з діяльністю Theranos і причетної до неї великої кількості впливових людей.

 

Нагадуючи, все-таки слід пам’ятати про дуже важливу істину: облуди і зловживання на теренах США невідворотно караються законом. Їхні б істини та в нашу практику!