Світової класики багато на сцені не буває – вирішили у Театрі на Лівому березі і представили столичним глядачам від осені минулого року третю постановку за творами Шекспіра, цього разу «Короля Ліра». Дві попередні прем’єри в Києві, щоправда, мали значно довшу передісторію.
Головна режисерка театру Тамара Трунова виставу «Ha*l*t» створювала спільно з акторами за п’єсою «Гамлет» після того, як у всі плани вніс корективи початок повномасштабної російсько-української війни.
Тож глядачі з виконавцями проживають осмислення засадничого питання «бути чи не бути?» в контексті реалій 2022 року.
Першопочатково вистава «Ha*l*t» (якщо забрати зі слова «Гамлет» кілька літер, отримуємо «повна зупинка») створювалась як ко-продукція київського Театру на Лівому березі та Фестивалю Radar Ost (2023, Deutsches Theater Berlin), її прем’єра в Німеччині відбулася два роки тому.
У 2022-му викристалізувалося звернення до «Отелло» в режисерки Оксани Дмитрієвої з Харкова, чию виставу віднедавна показує столичний Театр на Лівому березі. На київській сцені — за Шекспіром, «залізне ложе війни».
Здавалося б, звичайні ліжка весь час трансформують простір: від армійського до домашнього та рингу марень. І давня історія про любов та ревнощі набуває нового звучання.
Навіть коли йдеться про Венецію кількасот років тому, в підсвідомості глядачів зринають кадри недавньої трагедії в Оленівці на Донеччині. Єлеєм кілька разів звучать слова: «Закінчилася війна. Можна видихнути».
Утім очі бачать на сцені: і після цього підступність дволиких людей плете інтриги і штовхає до прірви.
Оксана Дмитрієва після початку повномасштабної війни до постановки «Отелло» у київському Театрі на Лівому березі до цієї п’єси зверталася двічі. У 2022 році створювала виставу у творчому таборі для українських митців на острові Малий Бріон.
І це згадка про те, що Хорватія, як і Боснія та Герцеговина, пережила страшну війну, що тривала чотири роки (1992—1996). У 2023-му режисерку запросили на постановку в Сараєво, у театр Сартра, який був створений під час війни і став прихистком для тих людей, які робили вистави. Це була зовсім інша вистава, ніж у Києві. Акторами у ній були ті, хто пережив війну в дитячому віці.
Людей втягують у війни, які колись та завершуються. А театри нагадують про минуле, щоб підказати, що можна вчитися на досвіді інших, щоб обійти гострі кути, не добивати зранені душі, менше страждати.
Ділить королівство між трьома доньками у прем’єрному «Королі Лірі» в київському Театрі на Лівому березі Дмитро Захоженко, який працює головним режисером Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.
Трагедію цього разу, принаймні значну її частину, перетворюють на фарс. Глядачі й потраплять на вечірку в кращих тікток-традиціях, і почують репліки про Молодий театр та навіть Трампа, а також спостерігатимуть, як персонажі їстимуть морозиво у вафельних «скляночках». Постановка мультимедійна, з мікрофонними монологами та відеотрансляціями в реальному часі на великому екрані.
Увінчані тінню корони колони нагадують, що це дійство з часів і традицій королів. Хоча сценографічне рішення — придивляйтеся до колон та архітектурних особливостей — розгортається на... київській станції метро «Майдан Незалежності».
Всі ці елементи створюють динаміку і хаос, але ведуть до головної думки: навіть наймиліші слова мало важать, якщо дії ведуть до трагедії.
Сприймає глядач чи ні сценічні експерименти з класикою, утім грою акторів залишиться задоволеним. Однією з кращих ролей сезону, поза сумнівами, визнають роль молодшої доньки короля Ліра – Корнелії, яка перетворюється після вигнання на Блазня.
Дует блазня-в’язня (Анастасія Пустовіт) та Кента (Андрій Ісаєнко) додасть у непрості часи позитиву кожному. А самозакоханість головного героя та його егоїстичні рішення (роль виконує Олег Стефан) виразно контрастують зі здатністю за будь-яких умов залишатися людьми.
