Особистий контрнаступ кожного проти загарбників: про українську мову

Нинішня 28-ма геноцидна, терористична, руйнівна війна московії проти України — це війна цивілізацій, світоглядів, ідентичностей, війна за українські та загальнолюдські демократичні, морально-духовні цінності.

 

Адже вся історія загарбницького творення московсько-царської та російсько-комуністичної імперії зла — це водночас драматично-трагічна історія переплавлення різних ідентичностей, насамперед української, в одну російсько-імперську, російсько-азійську, російсько-шовіністичну, а за комуністичного режиму — в російсько-радянську, тобто творення нової спільності — радянський народ на засадах російської загарбницької ідеї, російської мови, культури, аморальних звичаїв і традицій.

 

Упродовж усієї української історії московські загарбники прагнуть будь-що перервати національне коріння між поколіннями українців, переінакшити, тобто психологічно і духовно підкорити.

 

Російський шовінізм спрямований проти п’яти вимірів національної ідентичності, які схарактеризувала Монтсеррат Гібернау: психологічний, мовно-культурний, територіальний, історичний і політичний.

 

Поєднання індивідуальних ідентичностей на засадах однієї мови, культури, історії, звичаїв, традицій, психологічних особливостей, політико-ідеологічних прагнень творить колективну національну ідентичність, зіперту на віру в належність до однієї нації і в спільність більшості атрибутів, які роблять її відмінною від інших націй.

 

Метою потужної маніпулятивної інформаційно-психологічної агресії «русского міра», яка переросла у повномасштабну війну проти України, є якраз знищення усіх п’яти вимірів української національної ідентичності.

 

Нині країна-агресор наповнює світовий інформаційний простір брехливими наративами, що українці та росіяни — один народ: одна мова, культура, віра, історія, одна територія.

 

Але в Києві, мовляв, захопили владу вороги росіян, заважають їм владарювати, щасливо жити. Тому московити «надають допомогу і визволяють». Кремлівські ординці заявляють, що — «від нацистів, фашистів, мазепинців, петлюрівців, бандерівців». 

 

До речі, психолог Карл Юнг іще 1945 року сказав, що росіяни все те, що їм не подобається, називатимуть нацизмом. Він прогнозував, що росіяни займуть місце німецьких нацистів. 

 

Насправді неонацист путін, спираючись на так звану «погодінську теорію», навіть опублікував статтю «Про історичну єдність росіян і українців». Цей опус, як і теорія академіка Погодіна, наскрізь маніпулятивний, імперсько-зловісний. Він за наративами подібний до «Майн кампф» Гітлера.

 

У середині XIX століття Міхаіл Погодін маніпулятивно стверджував, що Київ і прилеглі до нього землі Середнього Наддніпров’я до татаро-монгольської навали заселяли «великороси», котрі були частково винищені, а частково переселилися на Північне Залісся, тобто на терени сучасної Росії.

 

«Етнічний вакуум», що утворився таким чином у Середньому Наддніпров’ї, згодом заповнили вихідці з басейну Карпат — малороси.

 

Цю фальшиву теорію Погодіна підтримував у статтях шовініст Міхаіл Катков, а також Алєксєй Соболєвський, який стверджував, що українська мова на Наддніпрянщині виявилася «прийшлою», тому вона, мовляв, не має права на існування. 

 

Донині в Україні є ще ті, кому «какая разніца, на каком язике гаваріть». І їм варто знати, що високорозвинена європейська давньоукраїнська держава з назвою Русь (цю назву собі потім вкрала московія) вже існувала у 838 році. Натомість московія як улус Золотої Орди відома лише з 1277 року, тобто на 439 років пізніше. 

 

Засновником москви і московського улусу був хан Золотої Орди Менгу-Тимур. Запам’ятаймо: князь Долгорукий ніякого стосунку до заснування москви не мав. Князівством московія стала тільки у 1328 році при Івані Калиті й до XVI століття була у складі Орди Чингізидів на правах звичайного улусу.

 

Сформувалися моксельці-московити-росіяни на основі угро-фінських і татаро-монгольських племен, які, звісно, не є слов’янами. Слов’яни — це роси-русини-українці — історичний етнонім одного народу, предками якого є слов’янські племена — поляни, деревляни, сіверяни, дуліби. 

 

Українська мова відома ще з VІ століття. В сучасній українській мові є понад 13 тисяч слів, які збереглися ще з VІ століття.

 

Московська-російська мова почала формуватися значно пізніше української, тільки у XII—XIII століттях — на основі македонського діалекту давньоболгарської (церковнослов’янської) мови під час християнізації угро-фінських і татаро-монгольських племен. 

 

Досліджено, що синонімічний ряд української мови уп’ятеро довший від російського. Наприклад, у російській мові є одне слово «понял». А українською можна сказати — зрозумів, утямив, збагнув, допетрав, зметикував, уторопав, розшолопав, утнув, змикитив, докумекав. Відчуваєте, лексичне багатство української мови без «понял», «тіпа», «корочє» та матюгальних «блінів»!

 

Українську мову і культуру — основи національної ідентичності — московія кілька століть цькувала й унеможливлювала їхній розвиток. Уже відомі 480 різних постанов, ухвал, циркулярів, указів, розпоряджень про заборону української мови і культури, переслідування і знищення носіїв українськості.

 

За радянського союзу для насильної зміни мовного коду українців застосовували і такий метод, як переінакшення українських прізвищ на московський лад, перейменовували населені пункти на російський манір, крали мелодії українських пісень і видавали за свої — російські.

 

Тільки за згадки імен видатних національно свідомих діячів української культури, літератури, мистецтва, науки — зокрема шістдесятників — карали позбавленням волі.

 

Натомість по всій Україні бовваніли пам’ятники леніну, сталіну, дзержинському, петровському, кагановичу, жукову й багатьом іншим московсько-комуністичним убивцям української еліти й організаторам Голодомору-геноциду. 

 

Безцеремонно фальшували навіть Тараса Шевченка. Вірш «Чигрине, Чигрине» друкували зі словами, що козаки скородили списами татарські ребра.

 

А нині, слава Богові і національно свідомим українцям, читаємо справжнього Шевченка: «За що ж боролись ми з ляхами//За що ж ми різались з ордами//За що скородили списами//московські ребра?»

 

Скородили списами — найлютіших ворогів України. Ці слова Шевченко написав тридцятирічним, перебуваючи у Москві 1844 року. І нині, коли триває з 2014 року російсько-українська війна, слова Кобзаря закликають давати відсіч нападникам до повної психологічної і військової Перемоги над віковічними нищителями українськості.

 

У кореспонденції «Деколонізація топонімів як ланцюг єднання з Кримом», яка опублікована в газеті «Слово Просвіти» (1—7 лютого 2024 р.), зазначено, що у Криму за радянських часів було перейменовано 1 тис. 444 кримськотатарські населені пункти.

 

Тисячі топонімів по всій неозорій Україні було переінакшено на російсько-комуністичний лад. Досі, наприклад, не переіменовано Кіровоградську і Дніпропетровську області, а Дніпро офіційно не названо Січеславом.

 

Невже у цьому славному місті так багато людей у полоні опіумного «русского міра», що вони заважають національно свідомим українцям перейменувати Дніпро на Січеслав?!

 

Адже найбільша кількість козацьких нащадків мешкають саме на Дніпропетровщині. Найпродуктивніші паланки Війська Запорозького були на території нинішньої Дніпропетровської області.

 

П’ять із семи Січей! Які ще потрібні аргументи, щоб на цій козацькій землі повсюдно відродилися і запанували українська мова, національна культура?! 

 

Так зване російсько-українське двомовництво, відступництво багатьо­х українців від рідної мови за прикладом таких нищителів українськості, як Щербицький, Білодід та інші, довело до трагедії, бо зросійщення — одна з причин, яка призвела до нинішньої­ повномасштабної війни російської федерації проти України.

 

Розтління українських морально-духовних цінностей, державницького переконання, громадянської позиції, знищення національної ідентичності та заміна її на російську призводять до витворення різного штибу «какаяразніц», «ждунів» московських визволителів, сепаратистів, зрадників.

 

15 грудня минулого 2023 року Кабінет Міністрів України своєю постановою схвалив «Стратегію утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року».

 

Надзвичайно важливий документ. Але в ньому, на жаль, не окреслено такі поняття, як україноцентризм, націоцентризм, націєтворення, без яких неможливо формувати й утверджувати українську національну та громадянську ідентичність. Мабуть, творці Стратегії бояться націоналізму як чорт ладану.

 

Іван Франко стверджував: «Не може при добрі той жить,//Хто хоче злу й добру служить.//Бо, хтівши догодить обом,//Він швидко стане зла рабом». 

 

У кожній клітині суспільного і державного організму, починаючи з дитячих ясел і закінчуючи офісом президента, мають панувати українська мова, національна культура.

 

За таких умов буде остаточно розірвано московські духовно-психологічні кайдани, створено такий інтелектуально-громадянський, життєдайно справедливий клімат, що кожен громадянин будь-якої національності з гідністю скаже так, як, зокрема, наголошує Джамала: «Я — українка кримськотатарського походження». Для неї Україна є святинею, Батьківщиною, а не місцем нечесного збагачення, як для низки олігархів. 

 

Приклад захоплення українською мовою демонструють іноземці. Понад 1 мільйон 300 тисяч людей у світі вже вивчають українську мову. Їх кількість зростає. Громадянин Фінляндії Генрі, котрому 66 років, сказав: «Вивчення української мови — це мій особистий контрнаступ проти московських загарбників». 

 

Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений профессор Львівського національного університету імені Івана Франка