Відносини Івана Мазепи та Пилипа Орлика можуть стати прикладом єдності, взаєморозуміння, вірності, що було і є надзвичайно важливим у боротьбі з нашим одвічним ворогом.
Як формувались ці взаємини та які є документальні підтвердження цьому?
Посада рівня сучасного керівника уряду з обов’язками міністра закордонних справ
Упродовж десятиріччя найпотаємніші справи державної ваги гетьман довіряв молодому, кмітливому, добре освіченому і надійному Пилипу Орлику.
Припускаємо, що Іван Мазепа зміг замінити йому батька, якого Пилип Орлик втратив у ранньому дитинстві, тому дослухався до всіх настанов поважного гетьмана.
Тим часом гетьман в особі Пилипа Орлика знайшов собі сина, який розділяв його політичні думки.
Як зазначав український учений-історик Микола Василенко на початку ХХ століття: «Орлик зробив при дворі гетьмана нечувано швидку кар’єру, ставши згодом довіреною особою Мазепи. Кар’єра була зроблена не пролазництвом, чи за чиєюсь протекцією, а завдячуючи своєму розуму, енергії, таланту, освіченості, які завжди його відзначали, і в подальшому послужили основою для його вибору на гетьмана».
До 285-ї річниці від дня народження гетьмана Івана Мазепи ми спробуємо навести переконливі факти їхньої дружби, поваги та підтримки, а найголовніше — вірного служіння українському народу.
Перший знак пошани Пилип Орлик висловив гетьману ще до особистого знайомства — через панегірик Alcides rossiyski, який написав у 1695 році під час служби консисторським писарем у канцелярії київського митрополита Варлаама Ясинського.
Приводом для написання похвальної промови, очевидно, став 8-річний ювілей гетьманування Івана Мазепи, адже у творі Пилип Орлик називає його «булавоводним Алкідом» та «захисником людності від невірних напасників».
Твір написаний польською мовою та виданий окремою книгою у Вільно. На жаль, не збереглася інформація про те, хто і коли підніс цей панегірик гетьману та де він зберігається нині.
В сучасних історичних колах він став відомим з праці Валерія Шевчука «Просвічений володар: Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой».
Пилип Орлик іще під час навчання у Києво-Могилянській академії потоваришував із племінником гетьмана Іваном Обидовським. У 1698 році він написав панегірик, присвячений шлюбу Івана Обидовського з Ганною Кочубей під назвою Hippomenes Sarmacki.
Він був надрукований у Києво-Печерській лаврі. Один примірник до сьогодні зберігається в бібліотеці Люблінського католицького університету (Польща).
Вінчання молодят проходило в Троїцькому соборі гетьманської столиці в січні 1698 року. Саме тут зустрівся і познайомився з Іваном Мазепою. Цей перший візит до Батурина докорінно змінив життя Пилипа Орлика.
І вже наприкінці 1699-го на запрошення гетьмана, який велику увагу приділяв формуванню в Батурині української політичної еліти, Пилип Орлик разом з дружиною Ганною (до речі, з нею він познайомився на згаданому весіллі) і новонародженою донькою Анастасією переїхали жити до Батурина.
Завдяки своїм інтелектуальним здібностям Пилип Орлик швидко піднімався кар’єрними сходинками: канцелярист (1699); старший канцелярист Генеральної військової канцелярії (1700); реєнт Генеральної військової канцелярії (1702), генеральний писар (1707).
Його посадовими обов’язками було ведення справ гетьманського уряду, зберігання військової печатки, офіційне та таємне листування від імені гетьмана, міжнародні перемовини. Нині ми назвали б його керівником уряду з обов’язками міністра закордонних справ.
«Договори і Постановлення прав і вольностей» і «Перехрестя: Швеція—Україна»
Важливо підкреслити, що за короткий час Пилип Орлик стає довіреною особою та головним помічником гетьмана. Їхню дружбу підтверджує сам Пилип Орлик в листі до Стефана Яворського (1721) та «Діаріуші подорожньому» (1720—1734).
З листа дізнаємося про взаємну присягу вірності у вересні 1707 року: «Мазепа поцілував хреста із животворящим деревом, що лежав перед ним. А до мене повернувшись, сказав такі слова: «Покладаюся я на тебе кріпко і сподіваюся, що ані совість твоя, ані цнота, ані поштивість, ані вроджена кров шляхетська, не допустить тобі, аби мене, пана й благодійника свого, зрадив, однак для ліпшої надії, щоб я до твоєї вірності найменшого не мав сумніву, як я присягнув, так і ти присягни мені перед тим таки розп’яттям на животворящім дереві Христовім, що мені дотримаєш вірності своєї та секрету». У чому я наказ його, Мазепи, виконував, який мені із вуст своїх мовив, так я, словам його послідував, присягнув і хрест святий в руках його поцілував».
Пилип Орлик повністю поділяв погляди Івана Мазепи щодо незалежності гетьманської держави. І цю присягу та вірність спільній справі, попри тяжкі перешкоди, необхідність розлуки з родиною, проніс через усе життя.
Після смерті Івана Мазепи Пилип Орлик оформив ідею правової держави, яка зароджувалась у Батурині в близькому гетьманському оточенні, в офіційний документ.
«Договори і Постановлення прав і вольностей Війська Запорозького» стали першою українською Конституцією, яку схвалила козацька старшина та шведський король Карл XII 5 квітня 1710 року.
У преамбулі Пилип Орлик зазначав: «Коли вже зовсім недавно, за гетьманства славної пам’яті небіжчика Ясновельможного Івана Мазепи, держава московська, бажаючи остаточно здійснити свій злий намір... бажала неодмінно козаків на регулярне військо перетворити, міста до краю свого відібрати, права та вольності військові зламати, Військо Запорізьке Низове викоренити, й ім’я те навіки стерти, про що були й нині є очевидні докази та починання; тоді вищеназваний славної пам’яті Гетьман Ясновельможний Іван Мазепа, рухомий правдивою ревністю за цілісність Вітчизни, прав та вольностей військових, і прагнучи сердечним бажанням за днів гетьманського свого панування бачити, а по смерті своїй для вічної пам’яті імені свого залишити тую ж Вітчизну, милу Матку нашу не тільки в непорушних, але й у розширених та примножених вольностях квітучу та у достатках перебуваючу...».
Латиномовна Конституція до наших днів збереглася у Національному архіві Швеції. На сьогодні вона є центральним експонатом шведсько-української виставки «Перехрестя: Швеція—Україна (1000 років)», яка представлена у Музеї шведської армії (Стокгольм) як потужний проєкт підтримки нашої країни.
З «Діаріуша подорожнього», який Пилип Орлик писав, перебуваючи під протекцією султана Османської імперії Ахмеда ІІІ в Салоніках (сучасна Греція), нам відомо і про родинно-духовні зв’язки. Іван Мазепа двічі став хрещеним батьком для дітей Пилипа Орлика.
У 1702 році гетьман разом з Любов’ю Кочубей у батуринському Миколаївському соборі хрестив старшого сина родини Орликів, Григорія. А в 1707-му Іван Мазепа разом з Ганною Обидовською стали хрещеними батьками для доньки Варвари.
Відомо, що хресна посвідка Григорія Орлика зберігається у приватному архіві замку Дентевіль (Франція). У 2023 році історики заповідника у Центральному державному історичному архіві м. Львова віднайшли «Обляту відпису метрики хрещення сина Ганни Орлик Григорія від 24 січня 1752 р.», яка й надає цій посвідці юридичної сили.
З часом саме Григорій Орлик продовжив справи Івана Мазепи і Пилипа Орлика, гідно представляв українські питання у Європі. Він сформував розуміння ситуації королем Франції, Людовик XV у червні 1761 року зауважив: «Маю підстави думати, що дозволити росіянам заволодіти Україною, (...) означатиме взяти участь у справжній несправедливості».
Відкладений через війну проєкт
Перебуваючи в еміграції під постійним московським переслідуванням, Пилип Орлик, попри виклики, вшановував пам’ять Івана Мазепи. У записі «Діаріуша подорожнього» від 21 вересня 1724 р. (за старим стилем) знаходимо: «У понеділок, у день той, коли небіжчик Мазепа гетьман помер у Бендерах року 1709, вислухав за душу його на засаді шлюбування службу Божу і замовив на відпочинок від земних речей збір підставових молитов заупокійних, якому нехай пан Бог з великого милосердя свого відпустить усі гріхи».
У записі за листопад того ж року, після зустрічі з українським ченцем і розвідавши політичну ситуацію, Пилип Орлик записує до щоденника: «Москва в Україні усім править і всю її собі підпорядкувала, оте загалом все те зараз діється, що небіжчик Мазепа прорікав».
Важливо зазначити, що «Діаріуш подорожній» зберігається в архіві міністерства закордонних справ Франції. З нагоди 350-ї річниці від дня народження Пилипа Орлика історики Національного заповідника «Гетьманська столиця» працювали над реалізацією міжнародного виставкового проєкту — вперше представити в Україні єдиний рукописний гетьманський щоденник.
Нашу ініціативу підтримав міністр закордонних справ Дмитро Кулеба й він навіть досяг домовленості з міністром закордонних справ Франції Жан-Івом Ле Дріаном про експонування «Діаріуша подорожнього» у Батурині в палаці гетьмана Кирила Розумовського. Війна відклала реалізацію цього проєкту.
Українська земля й донині зберігає «свідків» життя видатних українських державних діячів у Батурині. Під час археологічних досліджень єдиної відомої садиби Пилипа Орлика в Батурині було виявлено кахлі з родинним гербом господаря та гетьмана Івана Мазепи.
Археолог Юрій Ситий вважає: «Пилип Орлик оздобив печі власного будинку своїм родинним гербом, а також гербом Івана Мазепи, щоб показати рейментаря, котрому він служить».
Великою честю для нас є представлення з фондової колекції Національного заповідника «Гетьманська столиця» кахлі з родинним гербом Орликів «Новина» на виставці «Перехрестя: Швеція—Україна (1000 років)». Символічно, що поряд з кахлею розміщена гетьманська булава Пилипа Орлика з колекції Публічної бібліотеки м. Лінчепінг (Швеція). Сміливо можемо припустити, що це булава Івана Мазепи, яку успадкував Пилип Орлик.
Народна мудрість говорить: «Дружба — це велика сила, що дарує людині підтримку. Здобути справжнього друга — це все одно що віднайти скарб». Гетьман Іван Мазепа віднайшов такий скарб в особі Пилипа Орлика, який гідно продовжив його справу, звільнення козацької нації з-під російського ярма.
Якщо хочете дізнатися більше про життєву дорогу відомих українських керманичів, завітайте до гетьманського Батурина, де відроджується правдива історична пам’ять.
А всім, хто може побувати у Стокгольмі, рекомендуємо відвідати масштабну шведсько-українську виставку унікальних артефактів нашої історії в Музеї шведської армії, яка діятиме до лютого 2025 року. На цій виставці представлені рідкісні історичні артефакти як зі Швеції, так і з України, що простягаються від вікінгів до сучасної російсько-української війни.
Наталія ДРОБЯЗКО, історик
Національного заповідника «Гетьманська столиця»
