Такмед, три хвилини на порятунок: навички, яких варто навчитися

В автомобільній аптечці наткнулася на турнікет і оклюзійну пов’язку.

 

І спіймала себе на думці, що вже другий рік вожу їх із собою, але уяви не маю, як ними скористатися за необхідності.

 

Вчитися «по телевізору» — не мій варіант. Почала моніторити курси тактичної медицини.

 

Три роки медпідготовки на військовій кафедрі КДУ якийсь досвід, звісно, лишили. Але вони були про інше.

 

Натрапила серед інших на курс Американської колегії хірургів «Зупини кровотечу».

 

Привабила можливість відпрацювання навичок протягом одноденного навчання та офіційна сертифікація.

 

Скажу наперед: упевнилася, що будь-який курс сучасного такмеду піде на користь цивільній людині. Байдуже, як далеко від лінії фронту ви опинилися.

 

Навичка швидко зупинити кров знадобиться навіть домогосподарці, не кажучи про тих, хто постійно за кермом або й просто погуляти (під час повітряної тривоги) вийшов.

 

Бо навіть випадкове розсіченння артерії може призвести до летального фіналу за три-п’ять хвилин, якщо ви не в курсі, як правильно затиснути рану і які наступні швидкі дії дозволяють врятувати власне і чуже життя у прямому розумінні малою кров’ю.

 

Наприклад, чи знаєте ви, що єдиний спосіб зберегти пораненому навіть напівампутовану кінцівку — це максимально швидко, міцно і правильно докрутити турнікет до втрати пульсу в тій кінцівці?

 

І за жодних умов не попускати його, «щоб не так боліло»? Щоправда, накладати треба таки сучасний сертифікований турнікет (неважливо — буде то американський CAT чи український «Кровоспас»), який варто завжди мати поруч або й брати з собою замість губної помади…

Для мене, як і для більшості учасників курсу, стало новиною, що поняття «больовий шок» у сучасній медицині відсутнє. Бо від болю, навіть тривалого, людина не помирає.

 

А от від крововтрати чи асфіксії — іноді за лічені секунди. Якщо, звісно, поруч не опинитеся ви, навчений і натренований правильно оцінити ситуацію і надати допомогу.

 

Відпрацювати хоча б один раз такі навички з різними доступними засобами під наставництвом досвідченого інструктора і на максимально реалістичних муляжах різних видів критичних ран — це важливо і мегацінно. Так вважають учасники курсу з Києва та Вінниці, з якими я познайомилася у процесі одноденного навчання.

 

«З цілком нового для мене — спробувала у використанні різні види турнікетів, — поділилася студентка-медик Вікторія Давидова. — Найбільше запам’яталось відпрацювання навичок. Усе візьму на озброєння. Мої очікування від курсу повністю виправдані».

Прості речі рятують життя.

 

Людмила, яка сама веде волонтерські курси з тактичної медицини у Вінниці, підтвердила: «Мені як викладачу ВНЗ та шкільного предмета «Захист України», тренеру з домедичної допомоги було корисно попрацювати як курсанту. Перевірила свої знання, повторила практичні навички. Окремо зацікавила методика викладання інструктора. На таких тренінгах дійсно відточуються до м’язової пам’яті корисні вміння. Адже у критичній, стресовій ситуації не знання рятують життя, а певні навички».

Суголосні враження від навчання і в Марини, яка постійно мотається з волонтерською допомогою на схід.

 

І в колишнього лікаря-анестезіолога Олега та інструктора Сергія, з якими відпрацьовували критичні ситуації в парах «поранений-перехожий».

 

Власне, навіть відпрацювати правильний алгоритм виклику «швидкої» у критичній ситуації для всіх виявилося пізнавальним.

 

Це як навичка плавати чи їздити на велосипеді. Але в контексті банального: «Прості речі рятують життя». Звісно, коли ти готовий їх застосувати.