Кассандра, Медея та доктор Леонардо. Вистави із шести міст змагатимуться за звання лауреатів ГРИ — 2026
Експертна рада VIII Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА визначили фіналістів, які змагатимуться за звання лауреатів. >>
Пошук ідеальної форми Олександра Сухоліта. (Фото Людмили Ганушевич надане авторкою.)
У київській муніципальній галереї «Лавра» триває велика персональна виставка Олександра Сухоліта.
Експозиція складається з двох частин — «Скульптура» та «Золоте теля».
Спеціально до події підготували й нове фундаментальне видання — альбом малюнків «Портфоліо Олександра Сухоліта».
Цього разу вражаючим проєкт можна назвати завдяки абсолютно несподіваній для публіки заявці скульптора на зовсім новий творчий етап. (Втім еволюційно він пов’язаний з усіма його попередніми пошуками).
Відтепер Олександр Сухоліт працює з кольором у скульптурі. Все, чого він торкався за останній рік, перетворилося на золото.
З новим проєктом Олександра Сухоліта — а ширше, напевно, треба говорити про новий період творчості, як-то у Пікассо був найвідоміший «блакитний», — у мене склалися справжні особистісні стосунки.
Як і будь-які «стосунки», непрості. Спочатку, з першого погляду, з перших кроків до великого й гулкого від голосів публіки залу галереї «Лавра», яка прийняла скульптурні роботи, ікони, графіку та навіть ювелірні вироби із серії «Золоте теля» (вони там — окремим проєктом у співавторстві з Сергієм Жерновим; усього у «скульптурному» та «ювелірному» залах налічується 157 творів), я була ошелешена.
Тьмяний простір виблискував золотом, немов цятками смальти. Золотилася, здалося, більшість скульптур. Це був занадто зухвалий виклик. Подумала: «Яке золото? У країні — війна. Надворі — осінь і мряка».
Золоті жінки Сухоліта, перші з яких ніби зійшли з фаюмських портретів чи з давньогрецьких ваз, із гранітів прадавніх печер, другі — нагадали палеолітичних Венер, треті — розчісували гребенями довге волосся або танцювали, майже як балерини Дега, або ж здіймали догори тоненькі руки, «як у Джакометті»...
Ці осяйні пані немов насміхалися наді мною. Їхня суть залишалася невловимою, схожість зі знайомими зображеннями — архетипово-непевною: «немов», «як», «схоже, але...». Я не могла перекласти з їхньої мови на свою.
Не могла їх — і, відповідно, їхнього автора — цього разу зрозуміти. Але й позбутися відчуття, що поряд — щось «інакше», більше, ніж можна описати просто словами (і навіть словосполучення ver sacrum — вічна весна — потьмяніло в порівнянні з живими відчуттями), — не вдалося.
Далі, блукаючи «лісом статуй», я розмірковувала про художника: справжній український Пігмаліон! Щоразу він оживляє своїх Галатей, закохується... І кожен новий варіант «вічної весни» майже одразу виявляється ликом недосяжного інваріанта, небесної ідеальної Галатеї.
Потому, ніби справжній український Сізіф, Сухоліт облишає своє створіння, в яке тільки-но вдихнув живе життя. Й хапається за нове, шукає більш довершеної форми. Хоче сягнути оригіналу замість копії.
Із «золотом» скульптор розпочав працювати лише в останній рік. Наносити «золоту» фарбу, поталь, йому допомагає молодий живописець Іван Волошин. Золотий» період, безперечно, є новим кроком у пошуку «ідеальної» форми.
Лише перечитавши гору культурологічних трактатів, я зрештою зрозуміла головне. Олександр Сухоліт увесь час дистилює, відтворює, винаходить свій, скульпторський, філософський камінь. Звершує свій opus magnum (чудову роботу) у вічному пошуку внутрішньої трансмутації, яка зрештою має перетворити і навколишній світ на ідеальний світ краси та духовності.
Ганна ПАРОВАТКІНА
Експертна рада VIII Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА визначили фіналістів, які змагатимуться за звання лауреатів. >>
На святі до відкриття Зальцбурзького фестивалю — одного з найпрестижніших музичних форумів світу — зазвучала українська музика. Фортепіанне тріо №2 Бориса Лятошинського — одного з найвизначніших вітчизняних композиторів ХХ століття виконав ансамбль Lyatoshynsky Trio. >>
У низці українських міст увечері понеділка, 20 липня, українці вп'яте вийшли на протести проти відставки ексміністра оборони Михайла Федорова. >>
Російська окупаційна армія в ніч на неділю, 19 липня, атакувала Київ балістичними ракетами: менше ніж за годину столицю України атакувало понад 40 ворожих ракет. У місті горіли будинки, ТРЦ, інші будівлі та автомобілі. >>
Внаслідок російської атаки балістикою на Київ в ніч на 16 липня загинули двоє людей, ще шестеро постраждали, серед них підліток. >>
У ніч на 11 липня повітряна тривога в Києві знову «запізнилася» - спершу жителі столиці почули серію потужних вибухів – російські варвари завдали удару балістичними ракетами по чотирьох районах міста. Щонайменше 10 людей дістали поранення. >>