Спеція, коштовніша за золото: як економіст із Гадяча почав вирощувати шафран

25.10.2023
Спеція, коштовніша за золото: як економіст із Гадяча почав вирощувати шафран

Зібравши квіти шафранового крокусу, Олександр Трикоз одразу ж сідає відділяти тичинки. (Фото надані Олександром Трикозом.)

31-річний житель Гадяча Олександр Трикоз, котрий працює економістом на агропідприємстві, зважився на вирощування нетрадиційної культури — шафрану посівного (або шафранового крокусу) з метою отримання однойменної вишуканої спеції, що є найдорожчою у світі, — недаремно її називають «червоне золото».

 

Нині розпочався період цвітіння рослини, а отже — і збору врожаю. Якщо не підведе погода, шафран цвістиме аж по листопад.

Найбільші витрати в шафрановому бізнесі — на посадковий матеріал

«Із чого все розпочалося? Я шукав таку високорентабельну культуру для ведення аграрного бізнесу, яка за рівнем прибутковості значно випереджала б інші. Щоб, задіявши мінімальну площу землі, можна було вийти на якомога більший прибуток, — так пояснює, чому зупинив свій вибір на не надто відомій на наших теренах рослині, Олександр Трикоз.

 

— І випадково в ютубі натрапив на презентацію вирощування шафранового крокусу, яку створив один із перших виробників шафрану в нашій країні. У ній ішлося про переваги та недоліки цієї культури, ціни на видобуту з неї екзотичну приправу тощо. Я прикинув в умі, що це доволі цікава бізнес-ідея. І вирішив спробувати».
    

Спочатку експериментатор придбав 20 кілограмів посадкового матеріалу — бульбоцибулин — і посадив їх на присадибній земельній ділянці біля свого житлового будинку в Гадячі, зайнявши десь третину сотки. Освоївши технологію, першого ж року домігся цвітіння шафранового крокусу й таким чином одержав невеличкий урожай.

 

Окрилений успіхом, наступного року замахнувся на більшу земельну ділянку. Цього разу Олександру знадобилася допомога батьків, які проживають у селі Лютенька за 25 кілометрів від Гадяча. Довелося переконувати їх, щоб виділили землю для реалізації його бізнес-ідеї. І наполегливому молодому чоловіку це вдалося. Підготувавши ґрунт, відчайдух посадив 600 кілограмів бульбоцибулин на площі майже 12 соток.
    

«Норма посадки шафрану залежить від розміру бульбоцибулин. Відтак на сотку в мене пішло десь 60 кілограмів посадкового матеріалу. Першого разу брав його в селищі Любимівка, що на Херсонщині, — у ФГ «Шафран Любимівський», яке заснували Віталій Шакало та Олег Демченко. Згодом Олег Демченко перебрався на захід України й започаткував там компанію Crocus PRO. Тож удруге замовив бульбоцибулини вже в нього. Звісно ж, це вилилось у копієчку. Щоб ви розуміли, найбільші витрати в цьому бізнесі — саме на посадковий матеріал», — акцентує мій співрозмовник.
    

Гадяччанин уточнює, що кілограм бульбоцибулин коштує 8,1 євро. І додає, що першого року посадив їх вручну, а вже на батьківській земельній ділянці площею 12 соток механізував цей процес. Не маючи у своєму розпорядженні посадкової машини, обмежився таким навісним обладнанням для трактора, як саджалка для часнику. Трактор узяв у користування в батьків.
    

Цікавлюся, чи хоча б два урожаї окупили витрати. У відповідь Олександр Трикоз заперечливо хитає головою: «Із двох урожаїв зібрав лише 60 грамів шафрану. Тож витрати ще не окупилися доходами. Однак сподіваюся, що цього року нарешті окупляться. Хоч загалом це бізнес із прицілом на майбутнє. Підкуповує ж ця диво-культура тим, що технологія її вирощування нескладна. Це багаторічна рослина: раз посадив — і на 7-8 років забув. Цілу зиму з-під снігу видніється зелене листя шафранового крокусу. Наприкінці травня воно відмирає, і влітку рослини перебувають у стані спокою. У цей час можна проводити боротьбу з бур’янами. Потрібно мати на увазі, що останнім властива надзвичайна продуктивність, тож, аби вони не пригнічували культуру, їх необхідно весь час контролювати. Звісно, можна застосувати гербіциди вибіркової дії, але якщо це присадибна ділянка, то сусіди можуть бути невдоволені. У мене якраз така ситуація, тому я боровся з бур’янами механічним способом: придбав грунтофрезу й також використовував її як навісне обладнання для трактора. З її допомогою час від часу звільняв шафранове поле від небажаної рослинності. І хоч узагалі не відомі хвороби, які б пошкоджували бульбоцибулину, я про всяк випадок слідкував і за цим».
    

Щодо складнощів у цьому бізнесі, то, за словами Олександра, їх не так багато: по-перше, дорогий посадковий матеріал (тобто на початковому етапі треба вкласти доволі солідну суму), а по-друге, дуже трудомісткий процес збирання квітів і відокремлення тичинок, які, власне, і є дорогоцінною спецією.
    

«Це стовідсотково ручна робота, — наголошує молодий чоловік. — І тут знадобляться велика посидючість і концентрація уваги. А більше в цій справі нічого такого особливого. Я шукав спеціальну літературу про підживлення посівного шафрану. У принципі, підживлення таке ж, як і для інших культур. Хоч його можна й не проводити, бо ціни на добрива зараз добряче кусаються. До першої партії замовлених бульбоцибулин мені поклали пам’ятку. Так от, у ній написано, що якщо під шафрановий крокус відвести 20 соток землі, то зі збиранням квітів на такій площі й відділенням тичинок впораються 2 людини. Зважаючи на особистий досвід, переконався, що так воно і є. Адже, господарюючи на площі 12 соток, я всі роботи виконував сам».

Висушені тичинки з квітки посівного шафрану і є особливо цінною пряністю.


Щоб дочекатися прибутку, потрібно бути дуже терплячим

Нині для Олександра Трикоза настала найвідповідальніша пора — збір урожаю. Що й казати, це дуже копітка справа. Прочісуючи всю засаджену шафрановим крокусом ділянку, Олександр зриває квіти з молодих пагонів, які повністю вийшли із землі.

 

Чим більша бульбоцибулина, пояснює, тим більше квітів дає рослина. Якщо ж цибулина дрібна, їй знадобиться 2-3 роки, щоб набрати вагу й тільки потім дати перший цвіт.

 

Квітки бажано зривати рано-вранці, коли вони ще не розкрилися. Зібравши їх у посудину, бізнесмен-початківець одразу ж сідає відділяти тичинки.
    

«При цьому іноді доводиться воювати з бджолами, які сплять усередині квітів. Коли заносиш зібрані квіти до оселі, непрохані гості починають із них вилітати, отож доводиться виганяти їх на вулицю. Зірваних квітів у жодному разі не можна лишати на наступний день: коли вони зів’януть, із ними набагато більше мороки, до того ж може постраждати якість «червоного золота». Як ви вже зрозуміли, тичинки теж добувають вручну. Треба обережно обірвати пелюстки і три червоні «ниточки» відщипнути так, щоб на них не було жовтизни. Це принципово, бо якщо на кінцях тичинок проглядає жовтий колір, то це вже вважається 2-й сорт шафрану», — розповідає про важливі нюанси Олександр Трикоз.

 

І додає: якщо на збирання квітів він зазвичай витрачає десь 2 години, то на монотонну роботу з добування тичинок — 4-6 годин на день. До речі, кілограм квіток дає близько 74 грамів сирих тичинок, які в процесі сушки перетворюються на 12 грамів готової спеції. Не дивно, що шафран є такий дорогий!
    

Сушити тичинки найкраще в сушильній шафі. Втім герой цього матеріалу обходиться звичайною духовкою, де виставляє необхідну температуру.

 

«Що мене спершу спантеличило? — ділиться він. — Коли витягаєш шафран із духовки відразу після сушіння, він узагалі не має запаху. А якось поїхав на тиждень у відрядження. Повернувшись додому, заходжу на кухню — і відчуваю дивний запах. Наступної миті здогадався, що це пахне шафран у скляній банці, що стоїть у шафці (до речі, зберігати пряність найліпше у скляній тарі). У кришці я зробив невеликий отвір для вентиляції, через що кухня й наповнилася неймовірним ароматом. Він інтенсивний і дуже специфічний. Не можу порівняти його ні з чим, бо досі в житті не зустрічав схожого запаху. І коли в мене запитують, чим пахне найдорожча у світі спеція, відповідаю: шафран пахне... шафраном. Висушені тичинки надають стравам особливих смакових нюансів. Одного разу використав їх при приготуванні м’яса. Вони додали насиченості його кольору, і смак дещо змінився — став цікавіший, пікантніший. А може, тут відіграло роль ще й усвідомлення того, що ця спеція — надто недешеве задоволення».

За словами Олександра, коли відключали електропостачання, добувати тичинки доводилося й при світлі свічки.


Щодо реалізації дивовижної пряності, то зазвичай її виробники орієнтуються на гуртових покупців. Олександр поки що тільки формує партію, щоб потім продати її оптом. Молодий чоловік стверджує, що шафран можна зберігати десятиріччями, от він його й накопичує.

 

У відповідь на моє зауваження, що про прибуток нині доводиться тільки мріяти, заявляє впевнено: «За розрахунками, дохід буде. Принаймні я все зробив для того, щоб він був. У теорії, з нинішньої площі на 4-й рік маю отримати кілограм сухої спеції. А як буде на практиці — тільки Бог знає. Під час закупівлі шафрану гуртовими покупцями останнього разу оптова ціна становила від 3 євро за грам. За такої умови за кілограм пряності можна одразу одержати 3 тисячі євро. Якщо ж виходити на експорт шафрану, потрібна кооперація з такими ж, як і я, виробниками. Проблема в тому, що в Україні мало сміливців, котрі беруться за вирощування нетрадиційної культури, про яку йдеться. А тих, хто вирощує її у промислових масштабах, узагалі одиниці. На Полтавщині зовсім не зустрічав таких».
    

Натомість Олександр Трикоз збирається розширювати посівну площу під рідкісну культуру. Водночас планує обійтися власним посадковим матеріалом. Хіба, розмірковує, вдасться отримати грант на розвиток бізнесу — у такому разі бульбоцибулини ще докупить.

 

Щодо робочих рук, то Олександр розраховує на сім’ю — батьки, які спочатку з недовірою поставилися до синової затії (бо звичка вирощувати традиційні культури просто-таки укорінилася в наших людях), переглянули свої погляди й тепер готові йому допомагати.
    

«Чому іще мене так зацікавила ця бізнес-ідея? От, скажімо, та ж Любимівка Херсонської області була під російською окупацією. І що окупанти зробили посівам шафранового крокусу? Та нічогісінько. Тобто щодо втрати необоротних активів немає жодних ризиків. Ви знаєте, які труднощі зараз мають наші аграрії з експортом зерна. А обсяг шафрану, отриманого з одиниці площі, зовсім маленький. Отже, жодних проблем із логістикою, тобто зі зберіганням та транспортуванням пряності. Як на мене, це значна перевага, — вважає Олександр Трикоз.

 

— У нас цієї спеції масово ще не розпробували. Але ті, хто цікавиться кулінарією, полюбляє експериментувати на кухні, про неї добре знають. Я давав власноруч вирощений шафран як презент друзям, знайомим. То одна знайома масажистка, отримавши такий подарунок, невдовзі повідомила, що мала змогу порівняти мою приправу з такою ж пряністю (тільки іранського виробництва), купленою в місцевому магазинчику спецій. За її словами, мій шафран має більш насичений аромат. Хай там що, я вірю в успіх власної справи. Ви праві, прибуток у цьому бізнесі змушує себе довго чекати. Але я терплячий».