Це — війна: як убезпечити дітей від впливу токсичного інформпростору

04.10.2023
Це — війна: як убезпечити дітей від впливу токсичного інформпростору

Мультфільми «Маша та ведмідь» і «Три богатирі» шкідливі для маленьких українців.

Щодня людство переконується, що російська пропаганда є не просто токсичною, а й всепоглинаючою політикою.

 

Ба більше, ця своєрідна «чорна діра» намагається втягнути у свій темний простір кожного, кому бракує навичок інформаційної гігієни й розуміння медіавпливу.


Ми звикли говорити про дорослих людей, як деякі з них розповсюджують ворожі наративи в соц­мережах, слухають «хороших русскіх» та продовжують споживати російський контент.

 

Однак мало хто говорить про наймолодше покоління України — наших дітей, що також піддаються цьому ганебному впливу, проте, на відміну від нас, набагато складніше справляються з викликами, із якими, на жаль, так тісно пов’язане їхнє дитинство.

Як зрозуміти дитячу поведінку й допомогти?

Аби усвідомити, як інформаційний простір впливає на дітей, варто хоча б поверхово зануритися у психологію.


«У сучасному світі, де обставини змінюються щоденно, дитина є найчутливішою частиною соціуму, — зазначає психологиня Вікторія Мухіна для «України молодої». — Її психіка відрізняється загостреною сприйнятливістю, вразливістю, нездатністю протистояти різноманітним впливам. Ці фактори можуть спровокувати хронічні страхи, що супроводжуються тривалими переживаннями на тлі нервової перенапруги. У підсумку дитина стає нетовариською, скутою та напруженою. Тому потребує особливої уваги батьків, педагогів і психологів».


Людські почуття не бувають правильні й неправильні, — вони просто є. Слід пам’ятати, що наймолодші з нас мають такий самий діапазон емоцій, як і ми: від радості й любові до смутку та гніву.

 

Однак, на відміну від навичок раціонального сприйняття дійсності, які розвинуті в дорослих, дитина потребує допомоги. Особливо в сьогоденних реаліях, де стрес, нерозуміння, повітряні тривоги, загроза блекаутів та повернення масштабних обстрілів є, на жаль, «рутиною» українців.


За словами пані Вікторії, позитивний емоційний контакт — фундаментальна основа для психічного розвитку дитини. Отже, дуже важливо помічати будь-які зміни, що відбуваються з нею, аби завдяки спеціальним методикам вчасно скоригувати ці проблеми. Вона радить дозволяти дітям говорити, плакати, ділитися своїми емоціями та переживаннями, а також обіймайтися, отримуючи відчуття безпеки. Це дуже важливо.


Коли вас немає поруч, можна придумати, як забезпечити для дитини цю важливу тактильність. Наприклад, застосувавши Хібукі-терапію, що в перекладі з івриту означає «обійми» та окреслює спеціальну методику роботи з дитячою травмою.

 

Так, унікальний песик Хібукі вміє не тільки обіймати, а й слухати, не перебиваючи: ця терапевтична іграшка допомагає пережити травму, впоратися з болем, втратами й руйнуваннями, спричиненими російською воєнною агресією.


«Щоб максимально підтримати дітей у воєнний час, не варто нехтувати звичним способом життя. Отже, не давайте тривожним повідомленням спустошити дитячу психіку та пильно стежте, що споживає ваша дитина та як медійний простір може впливати на неї», — додає фахівчиня.

Як російські мультфільми впливають на українських дітлахів?

Безперечно, тема дитячого споживання вимагає детальнішого розгляду. Передусім слід звернути увагу на мультфільми — головний інструмент впливу на молодше покоління.


Сучасні діти мають необмежений доступ до різноманітного контенту, а батьки, обходячи шляхи пошуку українських альтернатив, вмикають, приміром, популярний російський мультсеріал «Маша і Ведмідь». Небагато з нас замислювалися, а що ж насправді він пропагує.


Росіяни вже давно адаптували цей мультфільм під різноманітні мови й транслюють його повсюди, від Британії до Індії, збираючи мільярди переглядів. На це ще у 2018 році звернули увагу закордонні дослідники.

 

Так, у своєму матеріалі видання Times зазначає, що Ведмідь — це своєрідний символ росії, а основне завдання цього персонажа — прищепити дітям позитивний образ цієї країни.

іграшка Хібукі дарує відчуття тепла і захисту.


Не секрет, що мультики мають виховувати та повчати дітей: слухати дорослих, чемно поводитися, дякувати, вітатися, спокійно чекати, запитувати про дозвіл узяти чужу річ тощо. Натомість «Маша і Ведмідь», орієнтований переважно на дошкільну авдиторію, пропагує прямо протилежне.


«Дитина вчиться не реагувати на слова дорослих та в неї не формується поняття справедливості, — пояснює засновниця ініціативи «Як не стати овочем» Оксана Мороз. — Замість цього закладається звичка вседозволеності, бо для головної героїні правила не писані: вона робить усе що завгодно. Коли Маша говорить, то або сміється, або віддає накази, або щось стверджує. І ніколи не пропонує, не запитує й не веде діалог. Власне, тому цей продукт і спрямований на внутрішньоросійський ринок: вони там саме так і поводяться. У їхній культурі немає дискусії чи спільного обговорення. Є тільки накази та беззаперечне їх виконання».


До того ж в одному з епізодів — «Кордон на замку» — Маша вирішує, що охоронятиме грядку з морквою від «загарбників». Робить вона це у кашкеті радянського прикордонника.


Однак цей мультсеріал — не поодинокий за своєю ідеєю. Напевно, кожен із нас дивився або чув про цю відому серію мультфільмів про трьох богатирів, що просто просякнута російським імперіалізмом.

 

Головні герої там — із Київської Русі, однак чомусь називають себе росіянами, а київського князя — царем-батюшкою. До того ж уся символіка в мультфільмі говорить про те, що Київ історично нібито завжди був частиною росії та належав москві.


Князь Володимир у «Трьох богатирях» символізує сучасну російську владу. Він є єдиним правителем і ніхто не сміє йому суперечити, навіть якщо часом його ідеї та вчинки виглядають абсолютно абсурдними.


«У дітей немає фільтрів, тому анімація є однією з найсильніших форм пропаганди. Діти навіть не розуміють, що може існувати брехня, якісь викривлення істини. Тому все, що бачать, вони сприймають за чисту монету. Практично вся російська мультиплікація підкреслює образ сильного лідера. Суспільство щасливе тоді, коли його може захистити лідер. Як путін? Так, ця паралель, швидше за все, очевидна», — наголошує викладач Вільнюського державного технічного університету Томас Міткус.

Що з цим усім робити?

Психіка дітей зараз — у найвразливішому стані. Відповідно, на неї легше впливати. Цим і користується ворог, не просто тероризуючи обстрілами й тривогами, а й просуваючи свої дитячі інформаційні продукти у наш простір.

 

Одними з рішень, за словами експертів, можуть стати покращення роботи психологів, залучення найкращих закордонних практик та створення потужного проукраїнського дитячого відеосегменту. Однак зрозуміло, що це можливо тільки за умови повної відмови від будь-чого російського.


Насамперед варто пам’я­тати, що справжніми наставниками для маленької особистості є батьки. Саме від їхньої поведінки залежить настрій, добробут і почуття дитини. Батьки мають направляти, захищати, заспокоювати та слухати.

 

Зокрема, вмикати не той мультфільм, котрий легше знайти, а той, що позитивно впливатиме й розвиватиме їхню дитину. Для цього варто провести певні пошуки й детально проаналізувати той чи інший мультфільм.

 

Приміром, у нашій країні є чимало корисних дитячих каналів: «Діма і Машинки», «З любов’ю до дітей — дитячі пісні», «Kids TV Ukraine — пісні для дітей», «HeyKids — Дитячі пісні», «Казкарик» та інші.

 

Також намагатися включити в розпорядок дня спільні з батьками творчі заняття: малювання, музикотерапію, ліплення з пластиліну чи глини (а це, до речі, є одним із найкращих варіантів зняття напруги для всієї родини).


«Треба дозволити почуття, — радить Вікторія Мухіна. Це особливо важливо для тих, хто не може «виговоритись» (виразити свої фантазії у творчості значно легше, ніж розповідати про них). Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся. Я теж хвилююся», показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом і допомогти дитині прожити цей імпульс.


Хоч би як складно було, потрібно зберігати емоційний спокій: не варто, щоб дитина бачила ваші сльози, крики чи розпач. Щоб максимально підтримати дітей у воєнний час, не слід нехтувати звичним способом життя.

 

Намагатися як ніколи раніше дотримуватись режиму сну та бадьо­рості, продовжувати навчання в школі чи дитячому садку офлайн (за можливості), гуляти з дітьми, приєднуватися до рукоділля, іноземних мов, малювання, музики та фізкультури. Це допоможе дитині мати свою зайнятість, зустрічатися з однолітками, мати відчуття опори та впевненості у майбутньому».

 

Валерія МУСХАРІНА, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка