Укрпошта — чума на всі наші доми: як Смілянський добиває друковані ЗМІ і ускладнює життя пенсіонерів

26.07.2023
Укрпошта — чума на всі наші доми: як Смілянський добиває друковані ЗМІ і ускладнює життя пенсіонерів

За кордоном старанно плекають друковані ЗМІ.

Декілька останніх років слово Укрпошта у середовищі видавців друкованих ЗМІ України звучить як прокляття або кара Божа.

 

Бо до всіх проблемних питань української журналістики додаються головні болі, котрі створює ще й це відомство.


Через непартнерське ставлення згаданого надавача послуг з доставки періодики та інших поштових товарів, також і соціальних послуг, газети втрачають сотні тисяч примірників за передплатою, віддаляються від своїх читачів, а читачі відповідно відчувають брак доступу до реальної, альтернативної, об’єктивної інформації. «Єдині новини» повністю цю потребу не закриють ніколи.


А останнім часом ситуація погіршилась іще й через чергове масове скорочення листонош на тлі попереднього зменшення кількості поштових відділень. Причому це стосується не лише сільської місцевості.

 

Скажімо, мешканці центру Одеси скаржаться «УМ» на нестачу листонош у їхніх поштових відділеннях так само, як і мешканці сільської глибинки.


Чомусь протягом кількох років складається враження, що чинний керівник Укрпошти Ігор Смілянський покликаний зруйнувати систему й знищити українські ЗМІ. І робить він це доволі успішно при всіх президентах.

 

Чим пояснюється така його посадова живучість при очевидному розвалу галузі? Версій є чимало. Скажімо, вплив його батьків, котрі мають якусь цікаву «парасольку» й з-під неї з початку повномасштабного вторгнення у соцмережах виставляли пости на підтримку рашистських окупантів. Чи, навпаки, син робив таку проєкцію на батьків?


І що з того, що Укрпошта випустила патріотичні марки? Це ж гарний національний піар та ширма. І що з того, що сам Ігор Смілянський заявляє про перерахування чималої суми коштів на потреби ЗСУ, коли за результатами його діяльності на посту керівника Укрпошти у нього можна повчитись, як ненавидіти людей в Україні.


Щодо донатів від Смілянського на українські Збройні сили, то в нас чимало товстосумів прикриваються заявами такого виду благородної справи, а за фактом — зброї нам не вистачає, а свою рідну армію постійно підтримують копійками достатньо збіднілі через катастрофічне зростання цін українські пенсіонери та працююча більшість.

Слово — зброя

Отже, масове звільнення листонош по всій країні зупиняє поштову доставку газет та позбавляє українців доступу до важливої інформації під час війни. Про це йдеться у зверненні до президента України, уряду та керівництва Укрпошти від Національної спілки журналістів України.


«Ми категорично не пого­джуємося зі знищенням українських газет. Ми тримаємо і прагнемо продовжувати тримати інформаційний фронт. Але нам потрібна допомога — це вже крик душі», — наголошується в документі.


НСЖУ зазначає, що газети опинилися на межі банкрутства через скорочення кількості листонош, закриття передплатних відділів обласних дирекцій, поштових відділень, бюрократичні процедури.

 

Зростає вартість доставки, сягаючи 30% усього бюджету редакції. Водночас постійне скорочення працівників Укрпошти вкрай негативно впливає на вчасну доставку газети до передплатників.


«Це вбиває друковані видання, які читають мільйони людей по всій Україні», – наголошують автори звернення.


Непорозуміння з Укрпоштою змушують газетярів, особливо на прифронтових територіях, шукати способи самотужки доправляти видання читачам.


Журналістське об’єднання пропонує невідкладно створити робочу групу з представників офісу президента, уряду, Міністерства культури та інформаційної політики, Національної спілки журналістів України та видавців газет для пошуку спільного рішення щодо подальшої роботи Укрпошти.


Звернення дещо вивело пана Смілянського з комфортного стану. Він змушений був відреагувати та в притаманній йому хамській манері вести суперечку з редакторами, видавцями, журналістами. Чим іще більше показав свою далеку від людяності суть.


І скорочення поштових відділень та листонош стосується не лише прифронтових територій. Тут варто згадати, що подібний рейвах щодо антинародної суті роботи Укрпошти вже здіймався три роки тому.

 

І пояснення Смілянського зразка 2020 року й нинішні, в стані повномасштабної війни, розгойдали очевидне: не було і немає в керівника Укрпошти планів на її розбудову, на те, щоб не позбавляти українців друкованого слова, альтернативи, можливості аналізувати, співставляти.


Зазначимо, початкова місія пошти — це доставка періодики, листів, посилок, пенсій. Сьогодні ж уцілілі поштові відділення стали схожі на кіоски всілякого господарського краму: там продаються консерви, туалетний папір та інші побутові речі. Це, можливо, виправдано в далеких селах, а у великих містах?

 

Отже, в 2020 році на нараді в форматі «НСЖУ — редактори газет — Укрпошта» голова Спілки журналістів України Сергій Томіленко також вказував на тотальне скорочення з року в рік простору друкованих видань та ключову причину цього — агресивну політику менеджменту Укрпошти, непартнерські стосунки і несвоєчасні розрахунки з редакціями.

Когнітивний дисонанс

Генеральний директор Укрпошти Ігор Смілянський на ці звинувачення і тоді, як і тепер, відповів докорами. Він приніс на нараду зарплатну платіжку і побідкався, що про його зарплату журналісти поширюють начебто неправдиву інформацію. І не допомагають, а шкодять, пишучи про болючі проблеми Укрпошти, а це відлякує передплатників.


Декілька цитат пана Смілянського змалювали його протилежні позиції. Як-от:


«Ми відкриті до співпраці, коли інша сторона поводиться належним чином».
«Хто і скільки видань підписав — це питання смаку».
«Якість доставки — це біль. Але це людський фактор. Будемо міняти модель — переходити на пересувні відділення».
«Укрпошта не зацікавлена в розповсюдженні копійчаних тиражів. Це самі листоноші передплачують, щоб накручувати собі кілометри».


Щодо останнього, виходить, директор підозрює, що листоноші різними способами вибивають собі хоч якісь додаткові копійки. Водночас він заявив, що, мовляв, листоноші не хочуть переходити із зарплати 1 тис. грн на зарплату 10 тис. грн, щоб не втратити субсидію і щоб мати час доглядати корову (!). І на несвоєчасну доставку можна і треба скаржитися, але покарають за це листоношу.


А тепер, у 2023 році, Смілянський договорився до іншого. Після вмотивованого звернення НСЖУ до перших осіб країни він сказав, що Укрпошта зацікавлена у збільшенні тиражів періодики і її поширенні, але, мовляв, люди неактивно передплачують газети у воєнний час та й якість контенту знижується. Тож поштарям, каже він, невигідно доставляти газети у села з малою кількістю передплатників.


Хоч якою б там була кількість передплатників, — то що, не люди?


Окрім того, Смілянський заявив про намір на 100% оцифрувати роботу листонош, включно з передплатою, тож, мовляв, «буде жорсткий контроль виконання».


То це, виходить, знову винні листоноші? Оцифрувати їх – це що? За що? Як підозрюваних? А чи знає керівник Укрпошти, що подекуди листоноші на збиток собі, розуміючи краще, ніж він, потребу людей у читанні періодики, незалежно від того, де прирекла доля жити адресатів, відвозять і по декілька примірників власним транспортом? Ні, не знає! Як узагалі такий типаж людини може керувати структурою, котра переплетена із забезпеченням доставки необхідної інформаційно-аналітичної продукції кожній сучасній людині?


Однак пан Смілянський не мислить такими категоріями. Хоча його базові інстинкти працюють непогано. Бо на цей раз, аби вирулити й не по-дитячому виправдатись, він принизив журналістів, опустивши якість їхньої роботи.
Отже, Ігор Смілянський думає як уміє, але гучно заявляє, що знижується якість контенту періодичних видань.


Хто б говорив? Той, хто іншого виходу, ніж нищити й ламати поштову систему України, не знайшов? Скажімо, припиняти передплату людині на газету тільки через те, що вона не купила нікому не потрібний каталог.


Або отримувати гроші наперед за доставку, а потім, коли декотрі видання припинили вихід друкованих версій, Укрпошта за недоставку того, чого вже немає, гроші не повертає. І кивати на розвинені країни також не варто. Там усі чіпко тримаються за друковану пресу. І Америка, і Британія, і Німеччина, і Франція, і Японія тощо.


Тому звинувачення Смілянського у низькій якості контенту ЗМІ — не що інше, як те, що керівник Укрпошти в стилі «сам дурень» намагався перевести всі стрілки ним же створених проблем на видавців та редакторів.

 

Типова чиновницька маніпуляція — перекладання відповідальності, замість того, щоб давно, ще кілька років тому, визнати, що він не здатен побудувати чітку ефективну систему роботи поштової галузі. Ну або, як ми вже припускали вище, все схоже на те, що Смілянський виконує чиєсь замовлення.


Голова НСЖУ Сергій Томіленко неодноразово заявляв, що реформу поштової галузі потрібно робити, прораховуючи наслідки для держави. Зараз же, в період повномасштабної війни, відбуваються згубні для інформаційного простору зміни. І супроводжуються вони неприхованим презирством до журналістів з боку гендиректора Укрпошти.

Гроші в надійних своїх кишенях

Пересувні поштові відділення проблему не вирішили. Тому подекуди органи місцевого самоврядування взялися самотужки протистояти розвалу центральною владою поштової сфери країни. Так, на Івано-Франківщині розглядають можливість працевлаштування листонош за рахунок територіальних громад і редакцій газет.


І це реальне життя абсолютно не відповідає тому, про що роками розповідають керівники ПАТ «Укрпошта». А саме — про необхідність скорочення кількості листонош. Водночас вони чомусь не говорять про один дуже важливий не лише економічний, а й соціальний аспект — про величезний розрив у заробітних платах топменеджменту Укрпошти та її працівників.


Згідно з даними звітів ПАТ Укрпошта до Реєстру застрахованих осіб іще до початку повномасштабного вторгнення, абсолютна більшість працівників — 97% — отримує мінімальну зарплату. Водночас заробітна плата кількох десятків осіб топменеджменту — від 100 до 800 тисяч гривень на місяць. Розрив, як бачимо, становить до 200 разів.


А чому б в умовах, коли керівник Укрпошти наголошує на скрутному становищі, не зменшити зарплати топменеджменту, аби й таким способом спробувати виправити ситуацію? Грошей, які отримують керівники установи, вистачило б на утримання 2,7 тисячі листонош.