Мертві душі: Київське ТЦК надсилає повістки покійним
Київський міський ТЦК та СП пояснює скандали із надсиланням повісток покійним громадянам тим, що вони «не оновили вчасно свої дані». >>
Відомий український воєнний кореспондент Михайло Шарков, який працює на «Апостроф TV», регулярно буває у найгарячіших точках України.
Нещодавно, від’їжджаючи в одне з таких відряджень, він скористався захисним спорядженням, яке надав київський Центр журналістської солідарності, організований Національною спілкою журналістів України.
— Спілка дуже допомогла. Я часто буваю на фронті, тому маю свої «броник» і каску, — каже Михайло. — Але з часом тканина плитоноски зносилася, і її довелося лагодити. А я саме мав їхати в Херсон готувати матеріал для документального проєкту «Музей української перемоги». У місті ведуться активні бойові дії, і журналісти мусять перебувати в бронежилетах. Тож згадав інформацію НСЖУ про безкоштовний прокат захисного спорядження. Отже, я звернувся. Був дуже приємно вражений оперативним наданням якісного бронежилета і шолома.
Михайло Шарков зазначає, що журналісти для російських військових — звична ціль, і напис «Преса» — лише уточнення, по кому саме вони стріляють.
Але маркування все ж необхідне — як для того, щоб наші вояки й цивільні бачили, хто перед ними, так і для того, щоб підкреслити статус працівника медіа.
— Головна причина, чому журналісти для російських військових — мішень, у тому, що ми показуємо події такими, якими вони насправді є, а не такими, якими їх хотіли б бачити росіяни. Ми нікого не агітуємо, ми просто подаємо конкретні факти: що відбувається, як, коли... Для росіян же факти не важливі, їм важливо донести до аудиторії, ніби вони прийшли в Україну нас «рятувати». Іноді можна зіткнутися з неймовірними випадками. В Херсоні нам розповідали, що під час окупації росіяни переконували місцевих жителів, ніби Україна програє, навіть Київ уже взято. І люди були настільки розгублені, що в це вірили, — каже Михайло Шарков.
Журналіст наголошує на важливості поширення в деокупованих і прифронтових містах друкованої преси.
— Там залишилися переважно літні люди, які, на відміну від молоді, віддають перевагу не інтернету (навіть якщо він є), а саме газетам, — каже Михайло. — Тому, якщо налагодити доправлення в прифронтові населені пункти друкованої преси, люди її залюбки читатимуть. Крім усього іншого, Україні важливо, щоб люди в таких містах довіряли нам, а не чекали «русского міра».
Нині Херсон оживає, з’являються світло, вода, опалення. Здатність українців попри будь-що забезпечувати нормальне життя побачили й окупанти.
Через це на деокупованих територіях, у тому числі й у Херсоні, позалишалося багато російських військових, яким там «сподобалося». Наразі правоохоронні органи їх «вираховують», але це — справа не одного тижня і навіть не одного місяця...
Попри нормалізацію життя, в Херсоні тривають запеклі артилерійські бої через річку Дніпро. Б’ють гармати, «гради», міномети. Росіяни стріляють, практично не цілячись, «аби полетіло». Часто влучають у цивільні об’єкти. Жахлива деталь: волонтери, які надали знімальній групі притулок у себе вдома, наступного дня загинули під час обстрілу центру міста, коли намагалися придбати продукти.
— Позиції обох сторін дуже добре проглядаються через річку, тож перебувати на березі — надзвичайно небезпечно, — каже журналіст.
За його словами, схожа ситуація і в Бахмуті, де він побував після Херсона. Там також — активна артилерійська перестрілка, причому російські артилеристи не переймаються тим, по кому влучать — по військових чи по цивільних.
— В обох містах проблема в тому, що відстань між сторонами дуже маленька, долітає швидко, і сховатися нема часу, — каже Михайло Шарков. — Крім того, росіяни використовують які завгодно боєприпаси, включно з забороненими. Як результат, страждає дуже багато цивільних. Бахмут зруйновано на 60-70 відсотків. Майже в кожному будинку — сліди від ударів. При цьому в місті багато літніх людей і дітей... Люди бояться залишити своє житло, не знають, як бути з господарством. У центрі міста працює риночок, де можна купити продукти. Ми питали людей, чи не страшно їм тут ходити, а вони відповідали, що «вже звикли»...
ДОВІДКА «УМ»
Центри журналістської солідарності — це ініціатива Національної спілки журналістів України, що реалізується за підтримки Міжнародної та Європейської федерацій журналістів, а також ЮНЕСКО. Вона покликана допомагати представникам медіа, які працюють в Україні під час війни. Центри діють у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Запоріжжі, Дніпрі та надають журналістам організаційну, технічну, юридичну, психологічну та інші види допомоги.
Максим СТЕПАНОВ, інформаційна служба НСЖУ
Київський міський ТЦК та СП пояснює скандали із надсиланням повісток покійним громадянам тим, що вони «не оновили вчасно свої дані». >>
Олександр Бакликов, який добровільно мобілізувався, поліг у бою. Разом із побратимом він потрапив у засідку окупантів і закрив його від ворожого кулеметного вогню. >>
На Донеччині 15 квітня під час виконання бойового завдання загинув активіст і сержант 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Павло Петриченко. >>
Військове командування ЗСУ розпочало процес переведення в інші військові частини всіх командирів та бійців ДУК «Правий сектор», які формували 67-му механізовану бригаду та є її бойовим кістяком. >>
російське військове командування поставило завдання своїм окупаційним військам: захопити місто Часів Яр у Бахмутському районі до Дня Перемоги 9 травня >>
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський констатує, що ситуація на східному фронті «суттєво загострилася» в останні дні. >>