Кровоточить свічка пам’яті

21.12.2021

«Москва — це смерть,
 а вічність — Україна»

Дмитро Павличко


Свічки пам’яті в суботу, 27 листопада 2021 р., кровоточили жахливими муками безневинних жертв... Найновіші комплексні дослідження, які були оприлюднені на Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо», приуроченому до 100-х роковин масового штучного голоду 1921—1923 рр., 75-х роковин масового штучного голоду 1946—1947 рр. та пам’яті жертв Голодомору-геноциду українців 1932—1933 рр., моторошно вражають серце і людську гідність.

 

Унаслідок Голодомору-геноциду 1932—1933 років Україна втратила 10 мільйонів 500 тисяч безневинних синів і дочок, із них 4 мільйони дітей. Ці жертви — результат «мудрої ленінсько-сталінської національної політики», спрямованої на створення «щасливого майбутнього для трудящих».


Московсько-комуністичні вовкулаки знищували українців, бо вони були на заваді збереженню російської імперії під новими, червоними, прапорами та облудними інтернаціональними гаслами про дружбу між народами. Ленін, Сталін, наступні генсеки КПРС сповідували садистичний принцип: «Україна може бути, але без українців».


Микита Шаповал у статті «На смерть тирана» писав 23 січня 1924 р., що Ленін, йдучи назустріч українцям, які вимагали самостійності, казав: «Дайте її їм! Самостійну Україну найкраще збудуємо ми, москалі».

 

І почалась знаменита вакханалія самоозначення України. По-чаклунському крутили пальцями перед носом у жовторотих або примітивних людей і чаклували: «Оце тобі самостійна Україна, найкраща. Ти тільки йди в наше військо, служи нам, світовій революції. І вішай, мордуй всіх інакомислячих українців. Шпіонь за ними, донось нам, лай контрреволюціонерами, білогвардійцями і т. п. Це все на користь твоїй самостійній Україні». Жовтороте або свитокожушне українство, яке не мало поняття про техніку політичного дурисвітства захожого москаля, з баранячими очима перло за московським «кудесником, вихваляло власне поневолення...»


Читаю, перечитую ці слова Микити Шаповала, а перед очима постають обдурені, контужені ленінізмом-сталінізмом «жовтороті свитокожушники» з-під українських стріх, які допомагали «захожим москалям» забирати останню квасолину в національно свідомих українських господарів...

 

Чорне жахіття знищення української нації вирувало на всіх землях совєтської імперії зла, де жили українці. Облудна брехня про «щасливе життя в СРСР» затьмарювала здоровий глузд у керівників європейських країн, Сполучених Штатів Америки.


Дуже прикро, до глибини душі боляче, що нині в Україні також є відверті й приховані прихильники сатанинської політики «крутійства, дурисвітства і канібальської жорстокості», яку здійснює убивця Путін та його кровожерливі поплічники.

 

В умовах гібридної війни Російської Федерації проти України надзвичайно важливо, щоби кожний українець та українка усвідомлювали: в Українській державі, яку захищаємо від зовнішніх і внутрішніх нелюдів, спираючись на визначення давньогрецького мислителя Платона, мають панувати мудрість, мужність, розважливість і справедливість.


Їхнім життєдайним підгрунтям має бути тільки українська національна свідомість кожної людини: від президента до прибиральниці, від двірника до голови Верховної Ради, від прем’єр-міністра України до сторожа, від блудниці до генеральної прокурорки...

 

Коли пануватимуть у свідомості українські державницько-громадянські почуття і переконання, то жодним спадкоємцям ленінізму-сталінізму і нацизму-рашизму не вдасться організувати новітній Голодомор-геноцид в Україні.


Пізнаймо правду — і вона визволить нас, сформує усвідомлення, що «Москва — це смерть, а вічність — Україна» (Дмитро Павличко).

 

Про це мають знати всі американські та європейські народи і лідери їхніх країн, бо сьогодні українці проливають кров не лише за нашу, а й за їхню свободу. Зупинімо разом «і жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди», «звіра огидної породи, Лох-Несса холодної Неви » (Ліна Костенко).


Молімо Господа, щоб полум’я свічки пам’яті дихало доброчинністю, національною гідністю, порозумінням, любов’ю, бо «любов єднає, будує, творить, а ворожість — руйнує» (Григорій Сковорода).

 

Василь ЛИЗАНЧУК,
заслужений професор
Львівського національного університету імені Івана Франка, лавреат премії імені
В’ячеслава Чорновола в галузі журналістики і публіцистики
Львів