Серце на Майданi. 30 листопада 2013-го Янукович вчинив замах на наше майбутнє — і повстали мільйони

30.11.2021
Серце на Майданi. 30 листопада 2013-го Янукович вчинив замах на наше майбутнє — і повстали мільйони

Розгін студентів «Беркутом».

21 листопада 2013 р. уряд Азарова оприлюднив рішення щодо призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

 

Одночасно Віктор Янукович у Відні «запевняв» журналістів, що євроінтеграція України триває.


Ця Угода готувалася з 1998-го, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте після таємної зустрічі Путіна та Януковича в Сочі українська влада відмовилась від підписання.

Полум’яні серця

Відмова від євроінтеграції обурила громадян.


У цей день у соцмережах з’явився хештег «Євромайдан». Близько 22:00 на майдані Незалежності в Києві почали збиратися переважно студенти «Могилянки», активісти і журналісти з символікою України і ЄС, які не розходилися всю ніч.


Вранці 22 листопада зібралося близько 2 тисяч протестувальників, левову частку яких становили студенти. Студіююча молодь Києво-Могилянської академії анонсувала страйк напередодні саміту у Вільнюсі. Так народився студентський Євромайдан у Києві.


26 листопада студенти з-під стели Майдану ходою підняли спудеїв інших вишів: Київського університету, Київської політехніки, Національного економічного, Драгоманова, Лінвістичного, Харчових технологій, Медичного, інших, які підтримали страйк «могилянців». «Молодь нації — за євроінтеграцію», «Україна — це Європа», «Майдан — не ковзанка, Україна — не совок» скандували 26-го біля стели 20 тисяч студентів.


Євромайдан у Львові зібрався одночасно з київським біля пам’ятника Кобзарю, 26-го протестувало 15 тисяч львівських студентів.


А перед тим, 25 листопада, до протесту долучилися студенти Івано-Франківська, Тернополя, Луцька, Ужгорода, інших міст. Молодь в областях приймала звернення до лідерів США та європейських держав.


Незважаючи на масові студентські протести та суспільні настрої, 29 листопада Янукович (нині за рішенням суду державний зрадник) полишає саміт «Східного партнерства» у Вільнюсі, не підписавши Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС. У Вільнюсі він відмов­ляється візувати й Декларацію про наміри, вимагаючи залучити до двосторонніх переговорів з ЄС Путіна.


Євромайдан вимагає відставки Януковича. США та ЄС застерігають від застосування сили.


У ніч на 30 листопада силовики напали на київський Євромайдан, жорстоко калічили студентів, пластунів, неповнолітніх. Свою звірячу жорстокість мотивували встановленням «йолки».

Рядові Майдану. Три сестри

Майдан — не лише тисячі та мільйони. Це тисячі і мільйони абсолютно конкретних живих людських історій, яких Гідність переплавила в могутню українську націю.


Маю давнього доброго приятеля, якого доля обдарувала трьома доньками. Нарекли їх батьки Роксоланою, Христиною та Соломією, яким у час Революції гідності було вісімнадцять, шістнадцять і тринадцять. Якось за філіжанкою кави він сказав, що пишається ними, бо всі вони стали майданівками. Рядовими Майдану, на плечах яких, зрештою, і переміг Майдан гідності. Мій товариш з піднесенням ділився:


«21 листопада 2013-го, коли уряд Азарова поставив хрест на асоціації з ЄС, в народі клекотало обурення. Десь близько 23-ї готову до виходу побачив старшу Роксолану, на той час другокурсницю юрфаку «Могилянки», і здивовано запитав:


— Куди ти серед ночі?
— Їду на Майдан Україну рятувати! — відповіла.
— Може, вранці?
— Ні! Зі мною їдуть «могилянці».


З того часу ми бачилися з дочкою лише на Майдані.


Вражала не по роках зріла відповідальність молодих людей Революції гідності. Знаю, що на початку грудня з колегою кримчанкою вирушила піднімати Революцію гідності на півострові.

 

Була вражена масованою російською пропагандою, яка ширила дезінформацію та ідеї ненависті до Майдану та всього українського.

 

Вже саме перебування юних майданівок у Криму було небезпечним, тому батьки не відпускали без супроводу, забезпечували пересування тільки з перевіреними водіями. Відчувалося, що в Криму велась повним ходом інформаційна окупація.


Майдан SOS самоорганізувався через насильство над студентами 30 листопада. Основним завданням було надавати правову, соціальну та іншу допомогу переслідуваним учасникам протестів по всій Україні в режимі 24/7.


Значну частину спільноти активізували викладачі та студенти «Могилянки». Природно, що після повернення з Криму Роксолана приєдналася до своїх колег, ставши активним волонтером «гарячої лінії». З того часу та до втечі Януковича ми спілкувалися лише телефоном. Дочка днювала і ночувала під знаком SOS.


Щодобово на «гарячу лінію» надходило від 100 до 300 дзвінків, на підставі яких надавалася правова та інша допомога, формувалася електронна база затриманих, потерпілих та зниклих під час подій Євромайдану.


Пам’ятаєш, мамо, розповідала Роксолана, жінку старшого віку, яку закатував «Беркут» біля входу на станцію «Хрещатик» на Інститутській. Так от, мені випало повідомити дочці про загибель її матері.
Зрозуміло, що середуща — Христина — не могла відставати від старшої сестри. Навчаючись в останньому класі школи, вони з подругою, пластункою Лесею, на крилах летіли на Майдан.


У ту сакрально-трагічну ніч 30 листопада на Майдані інтуїтивно відчувалася напруженість. Посол США в Україні Джеффрі Пайєтт зробив заяву про недопустимість та неприйнятність для американського уряду будь-якого насильства влади щодо мирного протесту. Ми намагалися пояснити молоді, що посли США без причин заяв не роблять. Розвідоргани США, певно, мали інформацію про жорстокі плани влади.


Перед початком жорстокої атаки «Беркута» 30 листопада на Майдані залишалося трохи більше сотні молодих людей, значна частина з яких були пластуни з Києва, Львова, інших міст, серед яких і неповнолітні.

 

Христя з Лесею та її старшою сестрою, тележурналісткою, яка висвітлювала діяльність студентського Майдану, повернулися під стелу близько 4-ї ночі 30 листопада, в передчас жорстокої атаки загонів «Беркута», забрати на ночівлю втомлених подруг і друзів з «Пласту», які співали українських пісень під гітару.

 

Через кілька хвилин побачили чорні хмари тисяч «беркутівців», якi з різних бокiв оточували Майдан. Юнаки притьмом сформували ланцюг навколо колонади, захищаючи дівчат, та почали співати «Ще на вмерла...». Але сили були нерівні. Проти сотні юні — тисячі вгодованих, вишколених садистів, які почали жорстоко гамселити палицями і ногами всіх без розбору...


Частина молоді почала відступати в сторону т. зв. «йолки». Однак Майдан був оточений строковиками, зодягнутими у форму «беркутівців». Саме молоді солдати дали можливість вирватися подругам з оточення, пропустивши їх через турнікети. Молодь рятувалася в бiк Софії і Михайлівського собору.

 

В ритмі шаленого бігу, переслідувані «беркутівцями», кричали у темні вікна «Київ, вставай!!!».


Вискочивши на площу перед Софією, жахнулися: хлопчина, ще зовсім дитина, стояв на колінах і голосно кликав маму.


У когось із відступаючих з Майдану виявився товариш, який навчався в семінарії Михайлівського монастиря. Після короткої розмови семінаристи відкрили ворота монастиря для молоді, переслідуваної псами Януковича.


Набатом били дзвони Михайлівського. «Беркут» намагався зламати ворота, вимагав відкрити і видати їм юних протестантів, однак Бог і ворота виявилися міцними.


Шоковані діти на короткий час поснули під захистом святих перед олтарем.


Дочка розповідала згодом, що двійко неповнолітніх пластунів, юнка і юнак, усвідомлюючи, що їх наздоганяють «беркутівці», просто заховалися під автомобілями. Понад двi години вони пролежали на холодному асфальті, бо навкруги шастали «беркутівці», розшукуючи юних майданівців.


Одночасно до монастиря почали масово сходитися кияни, пропонувати нічліг, медичну допомогу, приносити їжу. Розгніваний люд розхитував автобуси з «беркутівцями», які чатували поблизу монастиря, змусивши їх утікати.


Розвиднілося. 16-рiчні подруги пішли на Майдан подивитися в очі «беркутівцям» — тим, які нещадно калічили ще кілька годин тому їхніх друзів. Юні ідеалісти позбулися страху, бо гідність, жага до свободи і справедливості, притаманні кожній людині з народження, перебувають поза межею життя і смерті.


Надалі справою життя став Майдан. Христя з подругою попервах сортували медикаменти у Михайлівському Золотоверхому, куди їх звозила вся Україна. З січня 2014-го постійно волонтерили санітарками в медпункті, для якого пристосували хол академічних інститутів, поряд з передовою барикадою на Грушевського.


Їм пощастило, бо в час атаки спецпризначенців на Грушевського вони забігли на декілька уроків у школу. Їхній «госпіталь» «беркутівці» закидали світлошумовими гранатами.

 

Коли ж майданівські сотні через кілька днів відбили барикаду на Грушевського, біля стадіону ім. Лобановського, подруги відмивали підлогу колишнього медпункту, яка була залита кров’ю побратимів. Було вирішено перенести «лічницю» у більш «безпечне» місце — в парламентську бібліотеку. Там подруги допомагали лікарям до перемоги Майдану.


А що ж наймолодша Соломія? Їй було всього 13. Незважаючи на заборону батьків, щодня з подругами після уроків вони бігли туди, де було їхнє серце — на Майдан.


Вона шукала себе в Майдані, тому вечорами до пізньої ночі моніторила інтернет-простір, соціальні мережі, вираховуючи переміщення підрозділів «Беркута» та бандитських загонів антимайдану, розповсюджувала та передавала інформацію сестрам.


Садистська атака на українську молодь 30 листопада 2013 року мала просту ціль — залякати громадян, щоб повернути Україну в московське стійло. Натомість кліка Януковича розбудила гідність, мужність, відвагу і солідарність українців.


На 25 грудня 2013 року гаряча лінія Євромайдану SOS консолідувала інформацію про 145 осіб, які постраждали 30 листопада. 33 особи були в ту трагічну ніч затримані. 60 молодих людей, у т. ч. неповнолітніх, отримали забої, черепно-мозкові травми, переламані руки і ноги, іноді обидві, переламані носи, вибиті зуби, забої суглобів і кінцівок та психотравми.


Вранці до молоді в Михайлівський приїхав Володимир Огризко. Сказане ним стало пророчим: «Народ цю владу знесе, бо підняла руку на святе!»


Оговтавшись від першого шоку, молоді люди в Михайлівському ухвалили рішення продовжити боротьбу — наступного дня від пам’ятника Шевченку організувати ходу на Майдан. Та не очікували вони, що 1 грудня разом з ними від пам’ятника Шевченка на Майдан рішуче крокуватимуть мільйони їхніх однолітків, матерів і батьків по всій Україні.

Юнь, яка врятувала Україну

Кілька років тому мені довелося спілкуватися з Ланою, яка була серед перших, хто відгукнувся на поклик Майдану 21-го. Їй тоді виповнилося вісімнадцять. Згадуючи ті часи і події, вона раптом промовила з болем:


— Через нас Росія напала на Україну, розпочала агресію.


Мене як струмом вдарило:


— Завдяки вам Росії не вдалося здійснити заплановане з першого дня нашої Незалежності — захопити всю нашу державу. Завдяки вам усю нашу землю не паплюжить чобіт московського імперського варвара. Ви зберегли життя мільйонам українців. Ви врятували Україну.


Лана розридалася.


Поцікавтеся у психологів, скільки з української юні Майдану сьогодні потребують постійної психологічної опіки через посттравматичні розлади.


Факелами чисті і юні люди були на українському Майдані заради Правди, Справедливості і Гідності, освітивши дорогу мільйонам.

 

Тарас ПРОЦЕВ’ЯТ
Львів — Київ