Чому турок — не козак: єврейська тема у фільмі Віллена Новака від Одеської кіностудії

05.11.2021
Чому турок — не козак: єврейська тема у фільмі Віллена Новака від Одеської кіностудії

«Чому я живий» — спочатку сміх, а потім сльози. (Фото надане B&H film distribution.)

Після передпрокатних показів у Львові, Луцьку, а  прем’єра фільму «Чому я живий» поважного 83-річного українського режисера Віллена Новака відбулася у серпні на 12-му Одеському міжнародному кінофестивалі, —  стрічка  за  автобіографічним оповіданням Євгена Митька «Тепер я турок, не козак...» із 4 листопада виходить на широкі екрани кінотеатрів.

 

Створений Одеською кіностудією фільм виграв 11-й пітчинг Державного агентства з питань кіно та отримав дуже щедре фінансування  з держбюджету  — 37 млн грн платників податків. (Для порівняння: комедія «Мої думки тихі» — це  трохи менше 8,7 млн держпідтримки; «Червоний. Без лінії фронту» — 21, 743 млн; «Атлантида» — 20,835 млн; «Наші Котики» — 980 тис.)


Стосовно назви фільму між режисером і продюсером Андрієм Осіповим точилася дискусія кілька місяців. У заявці на пітчинг значиться «Тепер я турок, не козак...».

 

Сценарій такого фільму Віллен Новак написав ще 2001 року. І тільки через два десятиліття  вдалося його екранізувати. На афішах бачимо продюсерську назву «Чому я живий» — дуже загальну, хоча вона відображає суть фільму. Андрій Осіпов уточнює, що вона універсальна для зарубіжного прокату.


Трохи не всі жінки на преспоказі фільму «Чому я живий» не раз витирали сльози, а перед тим трохи не всі незалежно від статі посміхалися над іронічно-комедійними сценами взаємин  у часи перед Другою світовою війною в Маріуполі між героєм простака Віктора Жданова, який відхрещується від єврейської сім’ї, та, власне, родиною інтелігентного оперного співака, якого зіграв Артем Вільбік.

 

Їм доведеться порозумітися  та допомагати одне одному — і не лише тому, що сім’ї об’єднаються  внучкою Лорочкою.


«Чому я живий» — це крупними мазками, зокрема,  про стереотипи стосовно євреїв. Юнак Льончик, який грає на тромбоні, каже коханій із маріупольської слобідки: «У мене дуже неприємне повідомлення: я — єврей».

 

Або православний вірянин Олекса, для якого спочатку страшним ударом стає те, що його донька закохалася в єврея, до свата звертається: «Скажи, козаче Єрусалимський, чому Христа розiп’яли?»

 

Утім такий побутовий булінг видається  дріб’язковим у порівнянні з подіями, що розгортатимуться вже за кілька місяців: коли фашисти — замість Палестини — відправлятимуть євреїв у розстрільні ями і намагатимуться дотягнутися навіть до немовлят із змішаних шлюбів.


Загалом фільм про людяність і непростий вибір у часи тоталітарного режиму і воєнних катаклізмів. Маріуполь знімали в Одеській області.

 

Селекційний інститут в Одесі на час знімального процесу перетворився на маріупольський Палац коксохіміків, у якому  спочатку  виступає один із головних героїв фільму з каватиною «Тепер я  турок, не козак», а потім вчинком у костюмі Карася з опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» демонструє свою громадянську позицію.


Роль малого  Женьки, від імені якого часто ведеться розповідь, відмінно виконав юний актор Максим Горай. Бабусю Ганю у фільмі «Чому я живий» зіграла Ірина Мельник — заслужена артистка України.

 

Народний артист Олексій Горбунов погодився на роль у стрічці, навіть не читаючи сценарій. Бо знімався у фільмi Віленна Новака понад 30 років тому, у драмі про штрафбат «Гу-га».

 

Дебютувала у стрічці Анастасія Марків із  «Х-фактора» у ролі Фросі. Її коханого зіграв Роланд Мішко. Композитором фільму  став Володимир Гронський, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.