Пристрасним борцям за українську мову, або Скандинавський етнонім «Русь»

12.10.2021

Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане й знаку на землі
Т. Шевченко


Лихо з розуму вже настільки висміяне, що, здавалося б, не роззявить рота. Аж ні. Вискакує, як голий з конопель. Або як шолудивий пес, до якого причепилися реп’яхи. Гудить на всі заставки українську національну свідомість: «долбаные селюки». І з якої ж причини обпльовувати співвітчизників? Не схвалюють перейменування України на Русь-Україна.


Просвітити б неосвічених з неостанніми рангами державних службовців. Навряд що читатимуть. Та все ж слід указати. 2015 року в Нью-Йорку опубліковано англійською мовою книгу Plokhy S. The Gates of Europe: a Histori of Ukraine.

 

Переклад українською мовою з дещо зміненою назвою — «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності» — здійснило 2016 р. накладом 10 тисяч примірників харківське видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля».

 

Автор об’ємистої праці — майже 500 сторінок — виходець з України, професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергій Плохій. 2018 року це видання відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка.


У післямові С. Плохій зазначає: «Анг­ломовна преса зустріла вихід «Брами Європи» надзвичайно позитивно, з розлогими рецензіями від Wall Street Journal та Economis до Times та New York Review of Books. Але найнесподіванішим стало зацікавлення книгою в країнах Східної Європи та Євразії, адже видавці Польщі, Румунії, Росії та Китаю придбали права на її переклад».


На сторінці 53  українського перекладу чорним по білому надруковано: «Сьогодні більшість науковців вважає,  що слово «Русь» має скандинавське походження. Візантійські автори, які писали грецькою, швидше за все, запозичили його в слов’ян, а ті — у фінів, які використовували слово Руотсі (Ruotsi) для позначення шведів, що шведською означає «люди, які веслують...»


Руські вікінги, що були, за теперішніми географічними ознаками, конгломератом норвезьких, шведських та, можливо, фінських норманів, спершу потрапляли до Східної Європи здебільшого як торговці, а не завойовники, бо в лісах регіону було мало поживи для грабунків.

 

Справжні скарби були на Близькому Сході, за землями слов’ян, через які вони мусили мати право проходу. Та, судячи з того, що нам відомо про вікінгів-русів, вони не вважали торгівлю та війну (торгівлю й насильство) несумісними. Зрештою, їм доводилося захищатися в дорозі, бо місцеві племена не вітали їхньої присутності. А торгівля, якою вони займалися, мала й елемент примусу, бо вони торгували не лише продуктами лісу — хутром і медом, а й рабами».


В Україні лихо з розуму ніяк не вгамується. Звільнена з посади вчорашня речниця чинної влади товче воду в ступі: «Українська російська мова — це частина культурного розмаїття нашої країни». Якої нашої? З’ясувати б...

 

Мовознавець із відсторонених нещодавно від влади міністрів відкриває для легковірних «слобожанську мову». Другорядні неуки зважили «Кобзар» з опублікованим Т. Шевченком російською мовою. Тицяють пальцями на шальки терезів, нестямно доводять, що геніальний поет — «русскоязычный»...


Який там Шевченко! Яка там украй загрозлива демографічна ситуація в Україні! Яка там промисловість! Які там проблеми в аграрному секторі! Які там комунальні платежі! Який там добробут населення!

 

Коли декому українська мова застряє як кістка в горлі! Самозваний мовознавець із високопоставлених заявляє: «Нам треба позбавитися кирилиці і перейти на латиницю». Доле праведна! Науковцям в Україні не під силу визначити, який же неозорий океан народнопоетичного багатства — двісті тисяч пісень, окрилених мелодіями, чи значно більше?

 

А «Кобзар» латиницею чиї серця й душі торкатиме й зворушуватиме? А понад те, скільки ж українських громадян необхідно посадити за столи й парти, аби попереписувати правічні мовні надбання з давніх-давен?

Предки українського роду з першими словами своєї мови зароджувалися на березі річки Десна в усесвітньо відомій Мізинській археологічній культурі. Її вікування — понад ХХІ-ХІV тисячоліття до н. е. Матеріальні й духовні здобутки попередниці успадковує її спадкоємиця, артефакти якої вражають нині в Історико-культурному заповіднику «Трипільська культура» в селі Легедзине Черкаської області, поблизу Умані.


Розворушують уяву протоміста-гіганти. Одне з найбільших поселень — у селі Тальянки. Розпросторилося на 450 гектарах. Три тисячі двоповерхових будинків квадратної форми. Стіни дерев’яні. Обмазані з обох сторін багатошаровою глиною, часто розписані темно-червоною фарбою.

 

Жили собі, були собі, вірогідно, 15 тисяч мешканців. Подібне поселення доби пізнього палеоліту відкрив 1893 р. на вулиці Кирилівській у Києві виходець із чехів Вікентій Хвойка. Він же розкопав на київському Подолі грандіозне скупчення кісток мамонтів. Велетенські тварини скупчувалися на водопій до Дніпра, де ставали здобиччю удачливих мисливців.


Одні з перших хліборобів на третій від сонця планеті дотримувалися сівозміни. 2015 року археологи виявили велику піч місткістю 6 квадратних метрів з кількома отворами для закладання дров. Українські пращури на 3 тисячі років випередили еллінів, горн яких перед тим відкриттям вважався найдавнішим. «Культура мальованої кераміки» — винятково досконала. З-поміж унікального — так звана «парна упряж». Керамічне зображення волів, які тягнуть сани. Круторогі, ймовірно, могли впрягатися й у соху. Це в сорок разів продуктивніше, ніж скородити ниву мотикою.


Одяг українські предки виготовляли на ткацькому верстаті або виплітали гачком. Плавили мідь. Гачку для риболовлі з найстарішого металу України — 6,5 тисячі років. Гострий. Можна вловити водоплавне вагою до 5 кілограмів.

 

Серед визначного — так звана «біноклевидна керамічна посудина». Нагадує подвійні глечики, в яких селяни носили в поле обід. Дослідникам пощастило знайти й найстаріше в Європі насіння горобейника польового.

 

З 1996 року Історико-культурний заповідник «Трипільська культура» в селі Легедзине на Черкащині позбавлений державного фінансування. Тримається всіма правдами на ентузіазмі директора Владислава Чабанюка й вузького кола працівників та на гранти й допомогу меценатів, у тому числі й зарубіжних...


Понад усе, Трипільська археологічна культура сама себе пропагує. Відлуння з її розквіту доносять до сучасності колядки й щедрівки та пісні дотепер збережених календарно-обрядових дійств на Різдво, Великдень, Зелену або Клечальну неділю, Купала, Маковія, Покрову, коли перший сніг припорошує землю, не кажучи вже про зажинки та обжинки тисячолітніх рільників, гречкосіїв. Предковічна пам’ять незнищенна.  


З часів Ассирії, Давнього Єгипту й античної Греції відомо: який диригент, такі й оркестранти. Прислухатися б несповна освіченим до не засвоєного ними з російської літератури: «А вы, друзья, как ни садитесь, Всё в музыканты не годитесь».

 

Вадим ПЕПА
Київ

  • Виділені МВФ кошти як випробування

    Вчинок МВФ, який виділив для України 2,7 млрд доларів як допомогу, дасть змогу Україні створити для себе ракетний щит, у тому числі з ракет середньої дальності та балістичних. >>

  • Не забувай

    Шановна редакціє моєї улюбленої газети «Україна молода» — порадниці й подруги протягом багатьох років! Щиро вітаю вас із ювілеєм — з 30-річчям газети та Незалежності рідної України. >>

  • До Дня Незалежності

    Пригадується відомий афоризм: «Хто володіє сучасним, той володіє минулим, а той, хто володіє минулим, — володіє майбутнім». >>