Справа Януковича — в «зелених» руках: куди прямує Ноїв ковчег нинішньої влади

13.08.2021
Справа Януковича — в «зелених» руках: куди прямує Ноїв ковчег нинішньої влади

Президенти воюючих країн: є привід для радощів? (Фото з сайту glavred.info.)

Куди прямує Ноїв ковчег нинішньої влади? На це можна було почути бодай частково притомну відповідь, якби всі, хто сидить у ньому, подорожуючи по бурхливому морю влади, усвідомлювали відповідальність своїх ризикованих для країни дій.


А хто має цю відповідь? Ймовірно, олігархи, котрі, аби не дати Порошенку продовжувати українізацію (акцентуймо увагу) українського суспільства, стверджувати державу в її кордонах та національній ідентифікації, і запустили проєкт «Голобородька» як заздалегідь продуману політтехнологію омани суспільства.


Отже, проєкт «Голобородько» прийшов на виручку кримінально-олігархічно-комуністичному режиму.


І вже за рік президентства багатьом стало зрозуміло, що сам Зеленський дуже далекий від образу, який продали українцям. Але дуже близький до проросійських поглядів, а тому, під лозунгом поновити мир в Україні, розпочав процес капітуляції перед агресором.


Посилює такий висновок його розбалансована цивілізаційна остання гойдалка: якщо Америка та Європа не пристануть на наші умови, ми ввійдемо в нові договори iз сателітом Росії — Китаєм.

Не можна зупинити те, чого ти не розпочинав

Отже, поведінка Зеленського у питаннях війни, котру розв’язала проти України Російська Федерація, дедалi більше нагадує поведінку того, хто працює на країну-агресора.


А поведінка Зе-команди лише підтверджує спостереження. Зокрема, глава офісу президента Андрій Єрмак, котрий за статусом не має права брати участі в офiцiйних міжнародних перемовинах, а за фактом — бере і здає інтереси України. За цим — перетворення України на колонію, коли всі важливі питання для неї можуть вирішуватись у Кремлі.


До речі, риторичне запитання: відповідні структури повинні були відкрити кримінальні провадження за ст. 19 КУ та ст. 365 ККУ через те, що головний канцлер ОП перебрав на себе питання зовнішньої політики, які є у компетенції лише президента та міністра закордонних справ?

Захист Батьківщини — адміністративне порушення?

Поява рік тому в мінській групі Кравчука та Фокіна, котрі почали свою роботу із заяв в інтересах Росії, збурило суспільство.


Згадаймо, Фокін iз Кравчуком через свою підозрілу риторику й діяльність робили спроби дуже швидко проштовхнути все, що нав’язує як капітуляцію України агресор, — Росія. І вже Фокін, котрий завжди мав проросійські погляди, заявив, що треба надати особливий статус усій території Донбасу, а не лише ОРДЛО, а також не виключив можливості амністії бойовиків і швидко почав наполягати на необхідності амністії. Кравчук, щоправда, вирішивши про всяк випадок пробігти поміж крапельок, як віртуозно вміє це робити комуністичний ідеолог, наголосив, що заява Фокіна є його особистою думкою і що той не радився та не обговорював її з делегацією. Але обидва — і Фокін, і Кравчук — не лише підігрують наративам російської пропаганди, а ще й озвучували, що Україні треба реалізувати те, «чого зволить» Путін.


Паралельно й інші заслані козачки, що працюють в інтересах Росії, провадять схожу діяльність. Тож не дивно, що одразу після заяв Фокіна міністр оборони Таран видає наказ №330, що зобов’язує штрафувати і позбавляти премій військовослужбовців за ведення вогню у відповідь по російських окупантах.


Як повідомляв журналіст Юрій Бутусов, «Міноборони наказало штрафувати солдат ВСУ за вогонь у відповідь по російських військах і штрафувати командирів за «невиправдані бо­йові втрати», а сам захист Батьківщини офіційно прирівняно до адміністративного правопорушення».

Договори про капітуляцію

Політик і дипломат Роман Безсмертний стверджує, що найперше, що почало кидатися у вічі після пів року каденції Володимира Зеленського, це те, що чинний президент веде Україну до прірви, а Путіна робить миротворцем.


«Президент Зеленський, прагнучи аплодисментів Кремля, здає національні інтереси», — зазначав політик.


Роман Безсмертний упевнений, що Володимир Зеленський запустив механізм особистої катастрофи, коли були підписані домовленості, «які заслуговують найбільш негативних оцінок».

 

А в них звучало: і визнання ОРДЛО стороною договірного процесу, і виведення Росії за межі цього міжнародного збройного конфлікту, і надання статусу РФ миротворця в цьому процесі тощо.


Підписантами були експрезидент Леонід Кучма та глава ОП Андрій Єрмак.


Колишній представник України у тристоронній контактній групі у Мінську Роман Безсмертний зазначив, що треба чітко розуміти, що до дня, коли були підписані ці домовленості, позиція України базувалася на документах ООН і ОБСЄ, згідно з якими, збройний міжнародний конфлікт розв’язаний РФ, яка анексувала Крим і вторглася на територію українського Донбасу, i Росiя визнавалася стороною конфлікту.


«Якщо ми подивимося на те, що було підписано в Мінську, РФ стає миротворцем, — заявив колишній дипломат. — Ще гірше. В документі закладено процедури, як буде нав’язуватися Україні позиція РФ. Це завдасть удару по «антипутінському клубу», який сьогодні сформовано у світі. Іще гірше — Україна відмовилася фактично від підтримки клубу друзів України в світі».


Як вiдомо, в той час контактна група домовилася про створення спільного органу з ОРДЛО.


Було підтвердження цього і з боку Кремля. Заступник голови адміністрації президента РФ Дмитро Козак, який опікується тепер українським напрямком, анонсував появу нового механізму врегулювання конфлікту на Донбасі.


У свою чергу, колишній голова Інституту нацпам’яті нардеп Володимир В’ятрович звернувся до СБУ через скандальний документ, підписаний у Мінську Єрмаком і Кучмою. Навіть народні обранці від парламентської фракції «Слуга народу» висловили стурбованість через останні домовленості української сторони в Тристоронній контактній групі про створення Консультаційної ради з бойовиками ОРДЛО.

 

Чи шкідливий Будапешт?

 

Ми постiйно доводимо, що Україна стримує агресора на східному кордоні НАТО та захищає всю Європу від росіян. Доводимо життями наших героїв, що саме українці є носіями європейських цінностей, готові полягти за них ще з часів Майдану.

 

Ми стверджуємо за допомогою соціологічних опитувань, що наші громадяни прагнуть повернути Україну до європейської родини демократичних держав.


Але потім лідер фракції влади однією фразою нівелює всі ці аргументи. Давид Арахамія як своєрiдний тлумачник прихованих «хотєлок» влади відзначався не один раз.

 

Остання заява породила ажіотаж і поза межами України. Лідер парламентської фракції СН заявив на камеру, що вважає нормальним «шантаж світу ядерною зброєю» і шкодує, що Україна не може використовувати ядерний потенціал саме для фінансового шантажу Заходу. При цьому очільник фракції влади вважає прикладом для наслідування інші країни, які обрали цей шлях (імовірно, йдеться про два «приклади наслідування» — Іран та Північну Корею).


Однак заради справедливості варто зазначити, що думка Давида Арахамії про те, що підписання Будапештського меморандуму стало програшем України, не позбавлена сенсу.

 

Майже загальновизнано, що українська влада з його підписанням «обіграла сама себе».

 

Адже коли президент погодився на підписання документа, англійська версія його не містила жодних згадок про «гарантії», на відміну від української версії. Це визначення прописувалось без жодних механізмів таких гарантій.

 

І все це — аби лише обійти встановлену парламентом заборону на укладання таких домовленостей.


Підписував згаданий документ Леонід Кучма, який на той час уже пів року як був президентом і на ньому лежала ключова відповідальність за укладення меморандуму. А починав роботу зi здачi ядерної зброї Леонід Кравчук.


І тоді, й тепер чимало вважають Будапештський меморандум величезною спільною помилкою української влади та дипломатії тих часів. І наслідки цієї беззмістовної домовленості справді виявилися програшними для нас.


Водночас варто згадати, що простір для «дипломатичної торгівлі» з боку України був обмежений через те, що тактичну ядерну зброю Україна втратила ще у перші роки незалежності (знову ж таки, за президентства Кравчука), а потреба залишати стратегічні ядерні боєголовки та бомбардувальники була вкрай сумнівною, та й питання операційного контролю над ними не було таким простим.

 

 

Тому, напевне, є резон і в словах тих фахівців, котрі кажуть, що роззброєння було правильним і навіть неуникним кроком, а дискутувати можна було лише про його умови.  

Арахамія — а ля Жириновський Зеленського

Однак на тлі заяви Арахамії все це вже другорядне. За жодних обставин, за будь-якої мотивації політик такого рівня не мав права говорити, що він вважає шантаж нормальною та ефективною стратегією міжнародних відносин.


Тим більше за ситуації, коли українська влада декларує наполегливу роботу, прагнучи отримати ПДЧ (а згодом і повноцінне членство) вступу до НАТО.

 

Рано чи пізно питання про змiстовне зближення нашої держави з Альянсом постане на порядку денному. А тим, хто проти нашого вступу до НАТО, не доведеться довго шукати аргументи недоцiльності такого кроку для нашої країни.

 

Давид Арахамія полегшив їм завдання. Мовляв, якщо чинна українська партія влади сприймає безпекові важелі лише як інструмент фінансового шантажу партнерів, то як можна в принципі говорити про зближення з НАТО держави під керівництвом такої влади? Україну за таких умов легко можна представити як дер­жаву-авантюристку.


Згадаймо до цього ще один з епізодів дивних заяв Арахамії. У січні 2020 року у виступі в «Українському домі» лідер фракції «Слуга народу» запропонував зупинити євроінтеграцію та виконання Угоди про асоціацію, а натомість «створити свої правила гри».

 

Цю заяву довелося оперативно спростовувати тодішньому віцепрем’єру Дмитру Кулебі, та й сам Арахамія був змушений відмовитися від своїх слів.


Однак не Арахамією єдиним.


Не так давно набула розголосу заява радника Єрмака, речника мінської ТКГ Олексія Арестовича, який узявся публічно шантажувати НАТО заявами на кшталт «не візьмете Україну до Альянсу — підемо до Китаю». Тоді його слова довелося спростовувати окремою заявою МЗС про те, що зовнішньополітичний курс України незмінний.

 

Однак схильність Києва до дрібного шантажу союзники вловили.


Це лише кілька прикладів, але такі підривні для держави заяви лунають більш ніж регулярно. Щоразу після них з’являються пояснення, вочевидь спрямовані на західних дипломатів.


А тим часом Зеленський втілює черговий проєкт «замилювання очей патріотизмом». І з лютого цього року після арешту кума Путіна Медведчука понеслись у світ розмови про правий розворот президента Зеленського. Але він більше схожий на маневри у безвиході.


Які для країни наслідки? Це питання часу.

 

Ярина КОРЧИНСЬКА