Обриси розкольницьких настроїв: перманентна президентськість Порошенка та токсичність Медведчука

02.04.2021
Обриси розкольницьких настроїв: перманентна президентськість Порошенка та токсичність Медведчука

П'ята колона Кремля — ОПЗЖ — теж розколюється. (Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.)

Три дні й три ночі скакав Іван-Царевич, аж доки скакалку не відібрали. Так наразі виглядають громи й блискавки розколів парламентських партій в Україні.


І хоча в проросійській «Опозиційній платформі — За життя!» особливий трагіфарс, однак наразі увагу розкольницького гучного суголосся перетягнула на себе партія «Голос».

Ситник і НАБУ — камені спотикання Зеленського й «Голосу»

Але спотикаються вони, йдучи в різні боки. Нагадаємо, минулого тижня політрада «Голосу» обговорювала питання підтримки декотрими членами фракції ВР провладного законопроєкту 5331, котрий обмежує суб’єктність Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань і робить президента фактичним господарем цих відомств.

 

Цей законопроєкт направлено до Конституційного Суду разом зі «слугами народу», депутатськими групами «За майбутнє» та «Довіра».

 

Таким чином запускається конституційний процес, котрий позбавить незалежності НАБУ та ДБР. А це — політична підтримка атаки на антикорупційні органи.


Згаданим документом перед­бачається, що Верховна Рада зможе давати дозвіл на призначення президентом України директорів НАБУ та ДБР. Крім того, гарант отримає законне право призначати та звільняти директора НАБУ та ДБР за згодою Верховної Ради та за результатами конкурсу.


Також варто згадати, що 15 лютого у ВР зареєстрували законопроєкт, що передбачає звільнення чинного директора НАБУ Артема Ситника. Тоді ж пройшла інформація, що ініціатором звільнення є Володимир Зеленський.


Поправку про звільнення Ситника подав міністр юстиції Денис Малюська. Однак, як повідомлялось у ЗМІ, він зробив це не за власною ініціативою, а на наполегливе прохання президента Володимира Зеленського.


Стосунки Зеленського й Ситника різко зіпсувались після того, коли НАБУ активно взялося розслідувати справу щодо заступника глави ОП Олега Татарова, а також відмовилось віддавати її іншому слідчому органу.

 

Іще одним каменем спотикання стала справа про закупку Міністерством охорони здоров’я вакцин від коронавірусу з вірогідною переплатою. Небажання Ситника поступитись у справі Татарова й відкриття справи про вакцини обурили Зеленського.


На думку експертів, президент Зеленський намагається отримати на чолі НАБУ контрольованого керівника, оскільки Ситник таким не є. Це, зокрема, підтверджує виписана в законопроєкті непрозора процедура формування конкурсної комісії з відбору директора Бюро.


Трьох осіб у комісію делегує Рада національної безпеки й оборони — дорадчий орган, що повністю підконтрольний президенту. Ще шість членів комісії затверджує Кабінет Міністрів, у тому числі три іноземні експерти.

Гроші — від них усе зло

Однак наразі в інформаційний простір викинуто й інші версії ймовірного розколу партії «Голос».


Одна з них — що причиною розколу в партії «Голос» стало питання фінансів, контроль над котрими отримала чинна голова партії Кіра Рудик. Про це повідомили члени партії, які вступили в конфлікт із верхівкою політсили. Вони стверджують, що Рудик після відходу від керівництва Святослава Вакарчука почала підминати партію під себе.


Напередодні місцевих ви­борів, восени 2020 року, вона переконала з’їзд змінити статут, отримавши можливість одноосібно призначати й звільняти всіх співробітників секретаріату, а також розподіляти всі партійні фінанси. При цьому після виборів, як стверджують джерела, Рудик відмовилася «відкотити» зміни, запропонувавши розробити нові зміни протягом пів року.

 

Відтак, маючи контроль над фінансами, Рудик може контролювати регіони, а значить, і склад з’їзду партії, що своєю чергою затверджує склад політради, а кандидатури до нього, за новим статутом «Голосу», подає голова партії — Рудик. Усе, коло замкнулось.


Але кому ж вигідно розхитати-розколоти «Голос»? Звісно, партії влади. Та ще й так, щоб прихопити собі частину її електорату. А голоси цієї проукраїнської сили іноді дуже необхідні при голосуванні стратегічно важливих для влади питань.


Як уже раніше повідомляла «УМ», політпроєкт «Голос» мав запуститись раніше за «слуг», і, як розповідав політолог Олександр Кочетков, партія Володимира Зеленського «Слуга народу» створювалася якраз на противагу «Голосу» Святослава Вакарчука. Тобто ментальна гостра конкуренція ще в стані зародку. Тому нічого дивного в такій нестабільній ситуації всередині «Голосу» немає.

ОПЗЖ: І рибку з’їсти,й сковорідку не помити

Однак стан внутрішньопартійного переформатування переживає не лише демократична партія «Голос».


Про «Слугу народу» говорено-переговорено. Там декілька течій в одному руслі.


І далеко не стабільно й у стані проросійської «Опозиційної платформи — За життя» (ОПЗЖ), особливо після санкцій проти Медведчука. Експерти прогнозують розпад цієї політ­сили. На поверхню вийшли всі протиріччя та непублічна конкуренція усередині партії, що виявила в ній два крила.


Перше публічне — офіційний лідер Юрій Бойко, і з ним у пулі Сергій Льовочкін. Друге — Віктор Медведчук, до його групи відносять Вадима Рабіновича та Іллю Киву.


До певного часу публічно активнішим був Юрій Бойко. А Медведчук у той час суттєво поповнював фінансову скарбницю партії.


Коли в медіаполі з’явився Віктор Медведчук і паралельно з ним для озвучки найрадикальніших меседжів Вадим Рабінович, їхня риторика аніскільки не здивувала — вона не для мешканців сходу України, вона прямо для російського глядача. Цих пропагандистських спікерів неодноразово бачили на російських телеканалах, у тієї ж Скабєєвої.


Різниця між Бойком і Медведчуком у тому, що перший планує брати участь в українській політиці, другий разом зі своїм крилом явно продає кремлівську пропаганду в обмін на розвиток власних бізнесів.

 


Після введення санкцій проти Віктора Медведчука внутрішнє бродіння в цій партії посилилось. До партсоратників кума Путіна прийшло розуміння: компанія Віктора Медведчука нічого, окрім відторгнення в українського виборця, навіть їхнього електорального поля, не викликатиме. І чим далі, тим чіткіше це проглядатиметься. ОПЗЖ загалом стає токсичною з усіма своїми антагоністичними крилами.


Очі відкриваються навіть у затятих її прихильників — сам рупор Кремля Медведчук в Україні та в її політиці нічого не вартує. Порожнє місце.


Однак, на думку політтехнолога Олексія Голобуцького, якщо влада продовжить дотискати Медведука, то групі Льовочкіна — Бойка не дуже зручно буде дистанціюватись від ОПЗЖ.

 

Адже це породить підозри й у прихильників, і в опонентів, що «опоблок» змовився з Банковою. Можливо, вони продовжуватимуть триматися разом, але це не гарантує, що так само триматиметься їхній рейтинг.


Проглядається й те, що і Льовочкін, і Бойко втомилися бути в опозиції. І в них тепер завдання номер один — придумати форму, як і «рибку з’їсти, і сковорідку не помити» — зберегти голоси виборців і не бути такими токсичними, якою є наразі ОПЗЖ.

Порошенко — наступний президент?

Про те, що наступним президентом може знову бути Петро Порошенко, говорять усі на всіх дотичних, паралельних і протилежних вісях у політичній системі координат.

 

І прихильники, й помірні опоненти, й навіть затяті антагоністи. Як-от, наприклад, головний підсанкційний політик України Віктор Медведчук. У інтерв’ю Бі-Бі-Сі він розповів, що Порошенко може виграти дочасні президентські ви­бори.

 

Невідомо, як відреагував на таку «рекламу» сам Петро Олексійович, бо тепер усе, навіть нейтральне, що виходитиме з уст Медведчука, апріорі сприйматиметься зі знаком «мінус».

 

І Віктор Медведчук про це знає, і не виключено, що спеціально говорить про Порошенка. Недаремно прихильники п’ятого президента в соцмережах кажуть, що якщо навіть станеться таке диво й Порошенко знову стане президентом, то «рашистські» медійні засоби та групи впливу в Україні так його обгидять, що чимало його прихильників знову можуть повірити, що він — «суцільне зло».


Будемо справедливими. Як сказав у конфіденційній розмові з «УМ» один з українських дипломатів, із Петром Порошенком можна й треба не погоджуватись і сперечатись із певних дрібних, несуттєвих питань, але що стосується геополітики, державного, міжнародного рівня й стандарту України, він — справжній відповідальний державник, котрий дуже швидко вчиться й робить потрібні висновки.

 


Отже, щодо партії «Європейська Солідарність» картина наочна. Наразі довкола її лідера Петра Порошенка згуртувалися політики національно-патріотичного штибу, тому різнобій у її фракції, принаймні зараз, неможливий.


Відсутність конфліктів можна пояснити ще й тим, що партію об’єднує конкурентна боротьба з фаворитами в особі «Слуги народу» та ОПЗЖ. Звісно, ніхто не застрахований від прихованих конфліктних настроїв, але їх навряд чи демонстрували б через ризики.

 

Як правило, конфлікти починають випливати вже на етапі лідируючих позицій, коли йде внутрішня боротьба за політичний вплив. У «Євросолідарності» наразі не та ситуація. Розхитувати ЄС означало би для всіх її членів непевність своїх особистих політичних перспектив.

Юлія Тимошенко в очікуванні знесилення конкурентів?


У кулуарах Ради: екслідер «Голосу» Святослав Вакарчук та лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко.
Фото з сайта vgolos.com.ua.

 

ВО «Батьківщина» — єдина команда з ефективною жорсткою вертикаллю управління. Це прикметна ознака для партій лідерського спрямування. Нагадаємо, що Юлію Тимошенко зраджували на різних етапах, однак, за спостереженнями політологів, етап самоочищення «Батьківщини» закінчився в 2015 році. Після цього ми не бачили жодного скандалу з партійцями чи симптомів потенційного розколу.

 

Більше того, політсила вміє виховувати молоді кадри, приділяючи чимало уваги кадровому резерву. Можуть тут, звісно, бути приховані конфліктні настрої, але їх навряд чи демонструватимуть.


Політичний експерт Дмитро Воронков вважає, що в партії є інша проблема. Наразі там дефіцит харизматичних кадрів через відсутність такого потужного фінансування, яке було раніше.


Загалом, щодо ймовірних непорозумінь усередині парламентської фракції, партія Тимошенко — це та політсила, де все в порядку з субординацією та умінням не виносити сміття з хати.


Остання новина, що зацікавила українців, — чи буде коаліція «Батьківщини» й «слуг» і чи отримає Юлія Тимошенко крісло прем’єра, — зависла без відповідей. Схоже, питання поставлено на паузу.

 

Видані на загал коментарі свідчили про те, що «Батьківщина» піде в коаліцію зі «слугами» за умови прийняття останніми важливих державницьких позицій. З іншого боку, Зеленський Тимошенко нічого не обіцяв. А навіть якщо й обіцяв, то обіцяти не означає одружитись.


Хоча перспектива прем’єрства при, прости Господи, президентові Зеленському — ще той політичний могильник.


Юлія Тимошенко — досвідчений політик. Вона не робить різких рухів і пересіває через своє сито все, що заходить у її простір.