Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
«Грішниця»: естетика античної драми. (Фото Станіслава ГОЦУЛЯКА.)
Леся Українка — Лариса Косач — була однією з меценаток експедиції, що відбулась на початку ХХ століття.
Результатом стали унікальні записи дум і пісень кобзарів, виконані на воскові валики фонографа. Серед них є один (з піснею «Ой заїхав козак та й з Україноньки»), де записано жіночий голос.
Дослідники вважають його єдиним існуючим аудіозаписом Лесі. Вона сама пошкодила його голкою, написавши на валику «проба».
Тема подібних експедицій близька для столичного Театру українського фольклору «Берегиня», який на самих початках своєї діяльності активно збирав музичний матеріял всією Україною.
Відзначити півторастолітній ювілей Лесі Українки театр на Березняках вирішив постановкою такого її твору, який ще не знав сцени.
Дещо ризикована ідея зробити виставу з невеликої за обсягом поезії з циклу «Невільничі пісні» належала режисерці Тетяні Авраменко.
Вона закінчувала роботу над постановкою вже в режимі онлайн-зв’язку і так само не була присутня під час березневих прем’єрних показів, адже саме в ці дні народила доньку.
Актуальність обраного нею твору засвідчили вже перші його рядки. В них йдеться про «війну страшну і незвичайну»: «Те лихо звалось білою війною. // Без гасел бойових, без гучної музики». Паралелі з сьогоднішньою так званою «гібридною війною» прочитуються і в рядках про війська, які сховали свої корогви.
Головна героїня твору — дівчина, яка вийшла на бій (роль виконує Катерина Бондар). У «Грішниці», як і нині, на війну «йшли всі, жінки і чоловіки», хоч це було не зовсім притаманно часам, коли жила поетка. А рядок «немов прибита градом ніжна квітка» викликає вже зовсім зловісні асоціації з реактивними системами залпового вогню.
Часом режисерка посилює і без того яскраві паралелі авторськими вкрапленнями — як під час скандування артистами хору літер, які складають слово «окупація» або вигукування «Раз! Два! Лєвой! Лєвой!» єдиного чоловіка на сцені (артист Віктор Піскун).
У тій частині вистави, де поезія трансформується в діалог між Хворою та Черницею (актриса Ірина Гайворонська), лунають вже не лише співана поезія Лесі Українки, а й народні пісні. Найсильнішу зброю театру — народний спів, тут використовують, не вдаючись до допомоги оркестру. У поєднанні з лише мінімальним ритмічним супроводом (бубон, тупотіння, плескання в долоні, удари списами, поодинокі звуки клавішного інструмента) це створює особливу медитативну атмосферу. Сценічний простір та костюми при цьому натхненні естетикою античної драми.
Для засновника театру народного артиста Миколи Буравського (1940-2021) «Грішниця» стала останньою прем’єрою як головного режисера. Микола Олександрович помер на початку березня. Його донька Марина Корогода у «Грішниці» є автором музичного супроводу. На сцені вона разом зі своєю матір’ю — Надією Буравською.
Жінка-воїн, армії без розпізнавальних знаків, патріотизм та самозречений опір зайдам — Тетяна Авраменко і «Берегиня» протягом однієї години пред’являють нам геніальність Лесі Українки у тексті, який неначе написано про наше сьогодення. Якщо вслухатись, крізь десятиліття ми почуємо голос Лесі Українки.
Станіслав ГОЦУЛЯК
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>