Там, де радіація подекуди вища за чорнобильську: чим живе унікальний Древлянський заповідник

23.03.2021
Там, де радіація подекуди вища за чорнобильську: чим живе унікальний Древлянський заповідник

Древлянський природний заповідник — природоохоронна територія в межах Народицького району Житомирської області.

Коли у публічному просторі згадують про Чорнобильську катастрофу та її наслідки, зазвичай обмежуються ситуацією у Чорнобильській зоні відчуження.


«Горить ліс у Чорнобилі, Київ під загрозою», «В Чорнобилі будують радіоактивний могильник», «У Чорнобильському заповіднику відновилась природа і з’явились вовки» — типові заголовки ЗМІ та соціальних мереж.


Проте радіоактивне забруднення поширилось значно далі за межі ЧЗВ, і під відселення потрапили також десятки населених пунктів у Житомирській області.


Звісно, забрудненими виявились не тільки населені пункти та прилеглі поля, а й ліси, які стали непридатними до ведення лісового господарства.


А коли зупиняється господарська діяльність людини — природа починає відновлюватись. Тому в грудні 2009 року (за понад 6 років до створення біосферного заповідника у Чорнобилі) в межах Народицького району, на виселених територіях зони безумовного відселення, було створено Древлянський природний заповідник.


З його працівниками нам вдалося поспілкуватись наприкінці січня.

Унікальний та цікавий природний заповідник

Відповідно до законодавства, природний заповідник — це територія з найсуворiшим режимом охорони природи. Основні функції таких установ — збереження дикої природи з мінімальним втручанням людини та проведення наукових досліджень.


Усього в Україні нараховується 19 природних заповідників, з яких 4 — охороняють природу Полісся.


Древлянський є унікальним серед них, оскільки його територія досить активно використовувалась у минулому. І тільки сильне радіаційне забруднення зробило подальше господарювання неможливим та дало природі гарний шанс на відновлення.


На відміну від національних парків, у природних заповідниках заборонені не тільки рубки, а й масовий туризм — дозволяються лише екологічні екскурсії по чітко визначених екостежках. Проте, як це часто трапляється в Україні, буква закону та реальність сильно відрізняються.


Так, до утвореного заповідника початково були включені й автомобільні дороги, і цілі села, в яких проживає не менше сотні людей, — території, на яких неможливо і навіть безглуздо повністю забороняти господарювання.


Але на папері це все була повністю виселена територія. Для часткового виправлення ситуації рішеннями місцевої влади межі заповідника одразу були скориговані, зі збереженням його площі.


Основна цінність заповідника — тисячі гектарів, нерубаних iз моменту Чорнобильської аварії лісів, в яких можна відслідковувати природні процеси не гірше, а іноді й краще, ніж у ЧЗВ. Бо тут, на відміну від Чорнобиля, не проводились комерційні рубки. Тому в Древлянському проживають і рись, і вовк, і лось — загалом тут зафіксовано 516 видів фауни та 973 види флори.


Також тут не відбулось суцільного всихання та зникнення лісу внаслідок поширення шкідників та хвороб, чим завжди лякають природоохоронців лісники. Що вкотре підтверджує тезу про можливість природи до самовідновлення та саморегуляції.


Станом на 2020 рік самосели залишились тільки в деяких селах, розташованих уздовж основної траси з Базару до Народичів. В усіх «лісових» селах останні місцеві мешканці померли кілька років тому.

 

Проте очікувати побачити у селах Малі Міньки чи Малі Кліщі законсервовані з 1986 року споруди не варто — всі вони розграбовані мародерами. Винесено шифер, цеглу, метал — все, що можна продати.


Не завадили цьому навіть два пости поліції, які, в теорії, контролюють в’їзд у відселену частину зони і повз які проїхати вантажівки мародерів не могли.


Серед лісу, на перехресті доріг, які ведуть на Базар i Звіздаль, розташований пам’ятний знак жертвам Базарської трагедії. Саме в цих краях червоні окупанти у 1921 році розстріляли 359 полонених вояків армії УНР — учасників Другого зимового походу в складі Волинської групи.


Іншою цікавинкою заповідника є річка Уж. Це типова поліська річка з лісистими берегами та скельними виходами. На жаль, в радянські часи вона вся була понівечена ГЕСам, а в останні роки ще й сильно обміліла.

 

Але це не знищило повністю її краси — гранітні виходи біля села Розсохівське, які місцеві мешканці називають просто «Камні», можуть вразити навіть досвідчених туристів.


Але найбільшою цінністю заповідника є люди. Які, отримуючи від держави мізерні зарплати і працюючи в надзвичайно небезпечних, iз радіаційної точки зору, умовах, охороняють природу, захищаючи заповідник від браконьєрів і «чорних лісорубів», i проводять наукові дослідження.


Майже в кожному закинутому селі заповідник має свій «опорний пункт» — збережену сільську хату, в яких чергують позмінно інспектори, бо бажаючих незаконно полювати на забороненій території вдосталь.


При цьому з виділеної державою техніки в заповідника є лише один (!) куплений у 2019 році «Дастер» та офіційно списана наскрізь іржава «Нива». І тому патрулювання доводиться здійснювати також на особистому транспорті.

Пожежні та фінансові проблеми заповідника

Спокійне життя Древлянського заповідника завершилось у 2020 році, коли його територію охопили пожежі. Надзвичайна суха погода та сильний вітер разом із традиційною звичкою випалювати траву призвели до виникнення та швидкого поширення пожежі.


Незважаючи на всі зусилля, повністю зупинити її не вдалось — по нетипово сухій, як на весну, заплаві річки Уж пожежа перейшла далі, в межі Чорнобильської зони відчуження.


Вигоріло понад 6 тисяч гектарів території заповідника, у тому числі радіоактивно найбруднiші ділянки.


Шкоду людям ніхто не рахував — хоча, безперечно, під час гасіння всі пожежники та лісівники отримали свою частку радіації.


За даними супутникового моніторингу можна легко відстежити динаміку пожежі. З моменту її виникнення до моменту переходу пожежі на територію ЧЗВ минула майже доба. Можливо, якби на гасіння пожежі в Древлянському заповіднику були відразу кинуті всі можливі сили, в тому числі й iз Чорнобиля, то масштабної пожежі в ЧЗВ, яку потім гасили всією Україною, можна було б уникнути.


Проте, як це майже завжди буває у нас, витрачати кошти та ресурси на гасіння пожежі «у сусідів» ніхто без вказівки «згори» не збирається.

 

На щастя, природа ніби компенсувала відсутність снігу та страшну посуху минулого року — і в 2020-му був найбільший за останні десятиліття «врожай» сосни, а цьогорічна зима потішила всіх снігом.

 

Тому за ліси у Древлянському заповіднику можна не хвилюватись — щільність природного поновлення сосни та берези більш ніж достатня, аби на місці згарищ соснових монокультур виріс здоровий природний ліс.


Проте ризик виникнення пожеж у майбутньому нікуди не зник.


Із коштів резервного фонду — 43 млн грн, які були виділені Кабінетом Міністрів на ліквідацію наслідків пожеж на Житомирщині, заповідник не отримав жодної копійки.

 

Тодішнє керівництво Мінекоенерго, якому був підпорядкований заповідник, мало чітку господарську спрямованість, тому розподілило виділені кошти винятково на лісгоспи.

 

Не отримав заповідник і бю­джетних коштів за іншими програмами — минулого року всі кошти за програмою «Здійснення природоохоронних заходів» у рамках боротьби з COVID-19 пішли на... зарплату шахтарям.


На жаль, цього року також не варто очікувати бюджетних коштів — Мінфін знову обрізав до мінімуму фінансування природоохоронних заходів та не захотів виділити жодної гривні навіть на протипожежні заходи безпосередньо в ЧЗВ, пропонуючи охороняти Чорнобильську зону від пожеж за рахунок коштів, які чорнобильські лісівники будуть заробляти на рубках лісу!


І все ж, незважаючи на відсутність підтримки з боку держави, працівники заповідника активно готуються до нового протипожежного сезону — створюють мінералізовані смуги, чистять дороги від завалів для оперативного проїзду техніки, перегороджують канали для відновлення боліт. Де своїми силами, де допомагає Народицька ОТГ чи її держспецлісгосп.


Проте, враховуючи рівень радіаційного забруднення, тут є місця, де робити «вручну» протипожежні смуги вкрай небезпечно для здоров’я.

 

Необхідне залучення спецтехніки. Наприклад, БАТ-2 (бульдозер на артилерійському тягачі), яких немає в околицях Народичів. Але які є, наприклад, на балансі чорнобильських лісівників, і низки військових частин на тій же Житомирщині чи Київщині.

Замість висновків

Якоюсь мірою це все несправедливо — в Чорнобильській зоні відчуження працюють роками великі міжнародні проєкти, ведеться радіаційний моніторинг, лісових пожежникiв навчають за кордоном, передають форму, засоби зв’язку та спецтехніку.


Про Зону знімають фільми, пишуть у ЗМІ. А про Древлянський заповідник, здається, забули і держава, і суспільство, хоча рівень радіації тут подекуди навіть більший, ніж у Чорнобилі! Хочеться вірити, що ситуація колись зміниться і можновладці все-таки знайдуть кошти на вирішення проблем заповідника.

 

Бо, враховуючи зміни клімату, ризики виникнення повторних пожеж є значними. І краще вкласти десятки мільйонів гривень в їх попередження зараз, аніж потім отримати чергові тисячі гектарiв випалених радіоактивних лісів за 120 км від Києва.

P.S. : І хоча працівники заповідника просили нас про це не писати, але ситуація склалась така, що навіть мінімальна допомога вкрай необхідна — інструментами (бензопили та мотокоси для розчистки протипожежних смуг), паливно-мастильними матеріалами, раціями, протипожежними ранцями та спецодягом для лісових пожеж.

Тим, хто бажає допомогти, радимо звертатись безпосередньо до адміністрації заповідника, за адресою: смт Народичі, вул. Корбута, 36, або писати на електронну скриньку [email protected].


А туристам варто зачекати декілька років — наразі триває робота над реорганізацією у біосферний заповідник шляхом розширення. Це дозволить офіційно відвідувати цю територію і прокласти мережу водних, пішохідних та історико-культурних маршрутів.

 

Богдан КУЧЕНКО,
еколог МБО «Екологія-Право-Людина», спецiально для УП. Життя